Корупція. Що це таке?

Корупція. Що це таке? Багато з нас неодноразово чули це слово, але не всі розуміють його значення. Більш зрозуміло про корупцію можна сказати так: зловживання владою чиновництвом у корисних цілях. Це прикро, але у наш час це явище є частиною усіх сфер життєдіяльності людини. Хабарництво процвітає у комунальному господарстві, у бізнесі, пов’язаному з нерухомістю, у юридичній галузі. Таких прикладів можна навести безліч. І наша країна – не виняток. Transparency International оцінює у «Індексі Сприйняття Корупції» (СРІ) розміри корупції на основі оцінювання людей, діючих у корупційному полі (оцінюється по 10-балльній шкалі: 10 – корупція практично відсутня, 0 – абсолютна корумпованість). У 2000 році Україна отримала 1,5 балів (88 місце серед 90 країн), у 2002 році – 2,4 баллів (85 місце із 102), а у 2005 році – 113 місце із 159 країн. Із пострадянських держав вищий рівень корупції тільки у Молдові, Азербайджані та Казахстані. В свою чергу річну суму хабарів в Україні оцінюють на рівні двомісячного торгового обороту країни. Невтішно, але це факти.

На мою думку, гірше за все те, що в нашій державі однією з більш корумпованих сфер життя людини є освіта. Без сумнівів з цією проблемою зіткнувся кожен, хто навчався або навчається у вищих навчальних закладах. У цьому розумінні ми дуже відсталі в порівнянні з європейськими країнами та США. Володарювання грошей і хабарництва у вищій освіті призводить до прикрих наслідків: втрата інтересу до навчання серед молоді, велика недостача кваліфікованих спеціалістів, втрата авторитету вищими навчальними закладами, значне зниження рівню освіченості громадян України і так далі. Саме тому ця проблема дуже серйозна і потребує швидкого вирішення. Ми повинні брати приклад з більш розвинених країн та переходити на нову систему навчання, яка дозволить максимально зменшити рівень корумпованості. І перш за все у боротьбі з корупцією в освіті треба зацікавлювати молодь, яка є майбутнім нашої країни. Наприклад, проводити освітньо-інформаційну роботу зі студентами та учнями, як це робить Східноукраїнський центр громадських ініціатив. Нещодавно я відвідала семінар, який тренери цього центру проводили у Алчевську. Темою семінару була корупція у вищій освіті. Ми обговорили причини, прояви корупції та способи боротьби з нею. Також я дізналася про життя студентів в Голландії, Латвії та Естонії. Наприкінці семінару виступила Анна Печінкіна, яка навчається у США, вона дуже цікаво розповіла про ставлення до корупції у вузах США. Я сподіваюсь відвідати ще не один подібний семінар у нашому місті.

Та щоб боротися з корупцією, треба знати, що є її причинами. Звісно одна з найважливіших – це економічна та політична відсталість України, але коріння корупції знаходиться глибше: у свідомості людини. Це перш за все питання моральності людини, її відносин із суспільством та самою собою, розумового розвитку. У цьому нас вже давно випередили громадяни США та багатьох країн Європи. Тому, щоб дієво боротися з корупцією, нам потрібно навчитися поважати себе та суспільство, бути чесними з людьми, не втрачати гідності та йти шляхом не деградації, а духовного зростання.

Король Тетяна, учениця 11а класу
Інформаційно-технологічної гімназії 
м. Алчевська Луганської області

„Радіо Свобода”. На думку наукового співробітника німецького Інституту імені Ганни Арендт при Дрезденському університеті Абеля Полезе, безплатна українська освіта є навіть дорожчою, ніж платне навчання на Заході.

– Пане Полезе, Ви два роки провели в Україні, викладали міжнародні економічні відносини в різних університетах. Яке враження у вас склалося про українську систему вищої освіти?

– Це правда, що корупція існує. Але коли всі кричать, що через корупцію ніщо не працює, то це не так. В Україні є й хороші студенти і хороші викладачі, які не беруть хабарів, і викладають краще, ніж їхні колеги на Заході. Звичайно є такі, хто випадково став викладачем, а тепер ще вимагає гроші від студентів. Є й чимало випадкових студентів, які готові платити, аби дістати диплом. Річ у тім, що в Україні без вищої освіти дуже складно влаштуватися на роботу. Тому до університету прагне потрапити навіть той, хто не хоче вчитися. Можливо, вони добре працювали б в іншій сфері, в іншій галузі. Але держава не може створити умови для виникнення ринку праці для таких людей. Візьмемо, наприклад, Німеччину. Там навіть без диплома можна влаштуватися на роботу. В Україні це значно складніше.

– Але якщо всі розуміють, що диплом можна купити, то від цього працедавцям теж не легше. Їм, мабуть, дуже складно підбирати кадри, знаходити справді кваліфікованих фахівців серед випускників українських вузів?

– Нині існує своєрідний рейтинг університетів. Одні вважаються університетами з високим рівнем корупції, інші – з меншим. Це має погані наслідки для студентів. Студенти, які вчилися в університеті з високим рівнем корупції, потім теж користуються поганою репутацією. Всі знають, що Києво-Могилянська академія – це як західний навчальний заклад і що там корупції немає. Якщо студент приїхав з якогось університету з маленького міста, навіть нехай він справді добре вчився, йому буде складно влаштуватися на роботу.

– Як, на вашу думку, можна подолати проблему корупції?

– Я вважаю, якщо держава нарешті зрозуміє, що університетам треба виділяти більше грошей, то це піде тільки на користь. Через низькі зарплати хороші викладачі змушені влаштовуватися на три-чотири роботи. Тоді вони не можуть так добре викладати, як, скажімо, в Німеччині, де викладачі дуже добре заробляють і їм не треба ще десь підробляти. І вони можуть повністю присвятити себе одній роботі. Крім того, дедалі більше хороших українських викладачів їде на роботу за кордон – до Німеччини, Англії або Франції. Я не хочу сказати, що залишаються тільки погані, але поступово багато людей виїжджає.

– Тобто, ви вважаєте, що достатньо підняти зарплату – і корупція в українській вищій освіті зникне?

– Ні, ні! Це не так просто. Але якщо підняти зарплату, то це певним чином допоможе. Хоча цього звісно замало. Є люди, які звикли до хабарів. Як стверджують експерти з антикорупційної організації Transparency International, тут існує також певний психологічний фактор. Свого часу мені довелося працювати також у Польщі, де в 90-х роках теж був високий рівень корупції. Там, наприклад, побороти хабарництво вдалося завдяки суттєвому підвищенню зарплат та запровадженню суворого контролю. У Варшаві викладач отримує приблизно дві тисячі євро. І він двічі подумає перед тим, як вимагати хабара, оскільки, якщо його зловлять, то він може втратити ті переваги, які має.

– А як побудовано цей контроль у Польщі?

– Чесно кажучи, я не знаю, як проходять перевірки. Але я помітив, що бюрократія в Польщі акуратніша, ніж в Україні. У Польщі існують дуже хороші адміністративні школи, які фінансувалися західними спонсорами, і вони підвищили рівень польської бюрократії, зробивши її більш ефективною. У мене склалося враження, що вона тепер чимось нагадує німецьку бюрократію. В Україні майже завжди можна домовитися, а в Польщі, якщо в тебе не вистачає якоїсь печатки на документі, тебе виставлять з кімнати.

http://ukraine.radiosvoboda.org/article/2006/09/8bde380a-e6da-4b6f-a71a-2e9d0882bb6d.html

* * *

На відміну від американських університетів, українські ВНЗ своєю соціальною структурою схожі на військово-феодальну ієрархію з авторитарним механізмом прийняття рішень. Деякі університети взагалі скидаються на тиранію в мініатюрі, у рамках якої керівник закладу асоціює себе із його власником. Інколи доходить до анекдотичних випадків: наприклад, в одному з державних університетів центральні мармурові сходи «зарезервовані» лише для ректора.

Зрозуміти всю соціальну патологію такої структури можна лише вдавшись до порівняльного аналізу. Так, американські університети, що існують у конкурентному середовищі, спрямовують свою діяльність на задоволення інтелектуальних, культурних та духовних потреб студентів, тобто споживачів, від чого, власне, і залежить саме існування університету. Професори, зі свого боку, працюють для студентів, можна сказати — «інтелектуально обслуговують» студентів. Що ж до адміністрації університету на чолі з керівником, то вона обслуговує потреби студентів і викладачів, створюючи нормальні умови для навчального процесу та розвитку науки. Важливо наголосити, що на чолі американського університету перебуває не корумпована особа, котра сприймає себе як монарха, а залежний від професорів менеджер, змінити якого на посаді буває часто легше, ніж позбутися професора, котрий має так званий tenure. Відповідно, процес прийняття рішень у такому університеті доволі демократичний і йде знизу догори.

Соціальна структура українського державного ВНЗ — принципово інакша: професорсько-викладацький склад і студенти часто перебувають у принизливій залежності від його керівника, інколи навіть від його примх. Така структура — недемократична, непрозора й економічно недоцільна, а будь-яке самоуправління в її рамках є, по суті, міфом.

Саме такою патологічною соціальною структурою зумовлений конформізм викладачів, що заважає їм ефективно протистояти корупції у стінах рідного університету. Слід мати на увазі, що в умовах, коли викладач залежить від сваволі керівника, він легко стає жертвою цієї системи корупції і, всупереч бажанню, змушений або грати за правилами гри, які йому нав’язує керівництво, або рано чи пізно втратити роботу.

Олександр Мережко, Мирослава Антонович
(„Дзеркало тижня”, № 41 (620), 28 жовтня 2006)

Як і все геніальне, шантажистська держава влаштована досить просто. Вона толерує і навіть заохочує масштабну корупцію і водночас ретельно відстежує всі корупційні дії, накопичує компромат на кожного у відповідних органах і в потрібний момент використовує його проти нелояльних (чи недостатньо лояльних) підданців. Кожний політичний та/або економічно активний суб’єкт опиняється на шантажистському гачку, а будь-яка політична розправа з таким суб’єктом стає формально цілком справедливим покаранням за корупційні злочини.

Микола Рябчук, „Закон сполучених посудин та інші закони” („Критика”, №7-8, липень-серпень, 2006)

В Україні неофіційні «правила гри» давно вже домінують над державними інституціями, а систематична політична корупція на найвищому рівні створила прихований політичний режим, що конфліктує з конституційною діяльністю державних інститутів. Дослідники Світового Банку навіть запровадили новий термін – «захоплення держави», – щоб вказувати на незаконне перепідпорядкування держави через тіньові, непрозорі канали приватним інтересам чиновників <...>

Корупція внутрішньо все більше притаманна українській системі державного управління, яка сформувалася за роки незалежності. В деяких завуальованих формах вона узаконена і, звичайно, підтримується деформованою мораллю суспільства, яке сприймає корупцію як частину «правил гри», за якими воно існує. Дискредитуючи саму мету створення суспільних інститутів і громадянського суспільства в цілому, корупція підриває ефективне управління й демократію і в свідомості громадян. <...>

Зловживання владою та корупція заслуговують на дуже пильну увагу не через їхнє поширення і навіть не через відчуття безпорадності перед їхніми могутніми можливостями. Скоріше, дослідників веде відчуття, що ті суспільні відносини, які складалися впродовж 15 років незалежності України зазнали значної корозії, а суспільний консенсус готовий розпастися на порох. За деякими оцінками на хабарі витрачають кошти, які перевищують державний бюджет у кілька разів. Але в той час, коли літні люди в пострадянських країнах з тривогою наголошують, що корупція значно посилилась, їхні діти та онуки схильні брати участь у корупційній діяльності з будь-якого приводу – молодь засвоїла культуру корупції і вважає її звичайним явищем.

При цьому корупція підриває засади, на яких будуються демократичні режими, такі як влада закону, вільна і чесна конкуренція на виборах, відповідальне представницьке управління. Водночас корупція, як і діяльність в тіньовому секторі економіки, є цілком раціональною відповіддю на економічні репресії держави та на відсутність в країні економічних свобод. Адже відомо, що коли зникає економічна свобода, настають часи розквіту корупції. За статистикою, рівень моральності (на противагу корумпованості) в економічно вільних країнах в середньому вчетверо вищий, ніж в країнах де вільна економіка відсутня, і майже на 60% вищий, ніж у переважно вільних економіках.

За тотальної влади напівкримінальної і просто кримінальної олігархії, пересічний українець продовжує вимушено користуватися традиційною корупцією як засобом збереження “народної тіньової економіки”. Саме на тіньовій економіці поступово постав український середній клас, вона формує реальні споживчі ціни в країні. Експерти вважають, що саме завдяки корупції населення багатьох країн пострадянського простору, держав Латинської Америки змогло забезпечити собі гідне економічне існування в умовах колосальної відсталості та неефективності механізмів державного управління, а економічний прогрес відбувається в цих країнах завдяки тому, що за допомогою корупційних механізмів економіка захищається від хижацьких амбіцій державних чиновників.

Помітно підсилюється корупція і тіньовий сектор економіки в країнах, де погано виконуються закони. Це одна з найбільш серйозних проблем, які сьогодні постали перед усім світом. Те, наскільки готова українська еліта не на словах, а на ділі вести боротьбу з корупцією має стати головним показником зміцнення не лише законності і демократії, але й ринкової економіки країни. І справа ця повинна стати дійсно всенародною.

На корупції, як і на футболі, розуміються усі. Але щоб обмежити вплив корупції на розвиток країни, їй треба протидіяти хоча б у тих больових точках, де її руйнівна складова є максимальною. Про це явище треба говорити, писати, вивчати, його потрібно знати в усіх проявах. Тому «Діалог.UA» запрошує всіх своїх прихильників до обговорення теми корупції в Україні.