Помаранчевий сплеск в шкільному самоврядуванні

Протягом останніх років я все частіше звертаюся до кількох важливих шкільних проблем, зокрема: що являє собою шкільне лідерство? Яким є або має бути шкільне самоврядування? Я читала різноманітну літературу з цієї теми, включно матеріали в інформаційному бюлетені ХПГ “Права людини”. Маю також певний досвід участі у шкільних справах як української школи, так і зарубіжної. Минулого року я навчалася у м. Кордові (Південна Кароліна, США) в дванадцятому класі школи Eдісто (Edisto High School) за програмою обмінів „Акт на підтримку свободи – обмін майбутніми лідерами”. Там я брала участь у шкільних заходах та діяльності волонтерських клубів і прагнула пізнати шкільне самоврядування американської школи. Цього року в Люботинській гімназії №1 мене обрали спікером шкільного парламенту, також я –  редактор шкільного віснику “Лідер”.

На мій погляд, багато хто зводить учнівське самоврядування лише до роботи шкільного парламенту чи ради. Я ж вважаю, що до шкільного самоврядування слід віднести будь-яку діяльність чи заходи, що проводяться школярами: клуби за інтересами, молодіжні об’єднання, організація дебатів. Шкільна преса теж є важливим компонентом шкільного самоврядування. Знаю кілька шкіл, де газета редагується і готується переважно вчителями, то яке ж тут самоврядування? Але можу навести зовсім інший приклад. У нашої гімназії інформаційний вісник редагується і видається самими учнями. Тобто, все, що відбувається в школі з ініціативи самих учнів можна віднести до самоврядування. Саме такі компоненти шкільного самоврядування сприяють становленню молодого громадянина.

Сучасна шкільна система, все ж таки, стримує бажання молоді до самостійних конструктивних дій та реальний розвиток самоврядування. Підчас мирної Помаранчевої революції ми були свідками вражаючої активності з боку молоді. На Майдані революції були молоді люди з усіх куточків України. Саме там вони виявили свої лідерські якості, згуртованість, патріотизм, активність та прості ознаки людяності – доброту та бажання допомогти ближньому. Якщо звернутися до цих подій, то ми побачимо, що молодь проявила свою позитивну енергетику не лише в Києві, але й в інших обласних центрах, містах і селах нашої країни.  участь у Харківських мітингах на підтримку мирного Помаранчевого повстання. Саме там я вперше зустріла таку кількість активних молодих людей Харківщини, зокрема школярів, і була приємно шокована тим, що вони проявили себе, як свідомі громадяни своєї держави. До того моменту мені ще ніколи не доводилося бачити, як школярі, студентська молодь та пенсіонери спілкувалися на рівних. Небачена солідарність. Коли ще можна побачити, як харків’яни масово вийшли на вулиці, щоб підтримати рух громадянської непокори або просто принести гарячої страви до помаранчевих наметів. Ті учні, які не відсиджувались вдома перед телевізорами чи комп’ютерами, а вийшли на майдан, аби показати всьому світові, що “ми не бидло, ми не козли, ми України доньки й сини”, здобули неабиякий досвід для свого майбутнього життя. Вони впевнились, що і від них залежить майбутнє України.

“Дітей вигнали на площу!” – неодноразово я чула від дорослих і по телебаченню в цей час. Але, як пізніше виявилося, їх хвилювало не життя дітей, а благополуччя старого корумпованого режиму, від якого вони отримували “добру кістку”. Їх переполохала активність молодих ініціаторів наметових містечок.

В цей час, під значним тиском опинилися активісти периферійних шкіл та ВУЗів: ті, хто в знак протесту проти фальсифікацій другого туру прикріпляли помаранчеві стрічки всіляко принижувались, відчували агресивність та постійно чули скептичні вислови на свою адресу. Не можу передати радість, коли підходив вчитель і тихо говорив: ”Ну як там на Майдані, які останні новини?”. В ці дні впевнено йшли вперед лише найстійкіші, які вже навчилися пливти проти течії сірого натовпу. Я вважаю, що саме ці молоді люди у демократичних початках йдуть на крок попереду і від них залежить майбутнє. На мій погляд ці учні є справжніми лідерами та активістами, які не бояться взяти і на себе частину відповідальності за долю власної країни.

Молоді активісти та борці за свободу України стали відомими в усьому світі.  Нещодавно я спілкувалася із американкою Лорі Дейвіс, яка була приємно вражена тим, як відреагувала українська молодь на політичні події у власній країні. “Не всі дорослі люди нашої країни так свідомо та активно можуть відстоювати свої права, як українська молодь, – каже вона – для мене та багатьох моїх друзів стало великою несподіванкою, те, що Україна переповнена настільки свідомими громадянами, які прагнуть до свободи та демократичних початків”.

Отже, підчас Помаранчевого мирного повстання молодь довела, що вона в своїй більшості є свідомою та  патріотично налаштованою. Саме тепер настала слушна мить, коли нам всім слід замислитись, а чи не намагаються ці школярі показати, що вони готові до здобуття права голосу на виборах та показати, що в свій юний вік вони вже є свідомими громадянами України? Я думаю, що молоді лідери в школах та коледжах мають розпочати серйозні дії за надання права голосу сімнадцятилітнім. Молодь має обирати шлях до свого майбутнього самостійно! Якщо вона несе відповідальність за свої вчинки, то чому не може взяти відповідальність і за свій свідомий вибір. До того ж Рекомендація 1286 (1996) “Про європейську стратегію стосовно дітей” чітко вказує про необхідність “переглянути вік, з якого молоді люди можуть голосувати”. Хтось може заперечити, що не всі молоді люди 17 років готові до такого кроку. Але якщо подивитися на президентські вибори в України 2004 р., то вже не заперечиш той факт, що не всі дорослі люди готові були робити свій вибір свідомо. Щодо молоді, то готовність до такої відповідальної справи має закладатися ще в шкільному віці. І для того, щоб вміти раціонально використовувати своє право голосу треба пройти ретельну підготовку, яка на сьогодні перш за все може розгортатися в межах шкільного самоврядування.

У Сполучених Штатах вже не перший рік діє неприбуткова організація Kids Voting (Діти голосують), яка підчас виборів проводить власне голосування для підлітків та молодих людей, які не мають права голосу. Метою цієї організації є формування громадянської позиції молодих людей та підготовка їх до майбутнього життя у якому вони вже твердо знатимуть, як мають голосувати та чого остерігатися!  У день виборів дітей запрошують на окремі дільниці на яких вони отримують, схожий на справжній, бюлетень із прізвищами кандидатів. Ввечері того ж дня результати такого голосування оголошуються. Подібні організації вчать дітей об’єктивно збирати інформацію про кандидатів і вміло оперувати нею.

Наше самоврядування також може відігравати певну роль у просвіті школярів. Для себе я б поділила все шкільне самоврядування на дві частини. Перша і основна на сьогоднішній день ґрунтується на псевдо ініціативі учнів, яка насправді народжується в головах вчителів-організаторів. За таких обставин учні просто інструмент, яким керують, ніяких лідерських здібностей, ніякої ініціативи, вони погоджуються на пасивну роль. Друга ж частина – це учні, які формують свої позиції, обґрунтовують свої ідеї і прагнуть їх реалізувати через свою діяльність. Не можу не згадати про дуже яскравий приклад з власного досвіду. В перші дні Помаранчевої революції я з кількома однокласниками вирішили дати змогу іншим учням та вчителям реалізувати своє право на вільне висловлювання. Ми зробили Pledge wall (плакат), на якому всі бажаючі могли висловити свої думки щодо акцій мирного протесту, мітингів та наметових містечок у Києві та Харкові. Плакат було вивішено в коридорі, але наступного ж ранку, його вже ніхто не побачив, бо, як я пізніше дізналась, адміністрація була невдоволена таким безконтрольним вчинком учнів.

Цей приклад засвідчив, що реальна ініціатива, яка іде від учнів не завжди знаходить розуміння з боку вчителів.  І все ж таки я глибоко впевнена, що саме мирний рух помаранчевих дав нам змогу побачити, хто ж насправді відстоює демократію і права людини в країні, хто справжній лідер, а хто “тоталітарний правитель – тиран”, який спритно ховається під маскою псевдо лідерів. Після того як правда взяла верх, шкільне самоврядування і розвиток демократії мають вийти на новий рівень. Але для цього потрібно розгортати роботу серед учнів у різних напрямках. І кожна ланка самоврядування має зробити для себе відповідні висновки. Перший напрямок – треба впевнено слідувати принципам демократичного лідерства, яке відкидає псевдо демократію, бюрократизм, агресивність та порушення прав людини. Демократичні лідери підчас виборів зайняли тверді позиції протидії фальсифікаторам та сепаратистам, бо саме такі лідери працюють в першу чергу  на народ, а не на власну кар’єру. Другий – потрібно розгортати постійні навчальні, просвітницькі програми з громадянської освіти за участю молодіжних організацій. Необхідно діяти за принципом навчання плюс практична діяльність в громадській організації, що є найбільш ефективним.

Саме в діяльності цих організацій, які працюють на розвиток правового суспільства, ми зацікавлені. Більшість таких організацій можуть запропонувати широкий спектр освітніх послуг (семінари, тренінги, спецкурси, просвітницькі програми, проекти тощо) для навчання шкільних лідерів та активістів, наштовхувати їх на конкретні дії та випробування. Наприклад, в нашій гімназії створений центр громадянської освіти, який діє за підтримки молодіжної неурядової організації “Спілкування без кордонів”, і завдяки якому шкільні активісти мають змогу відвідувати студії, навчатися в тематичних літніх школах, брати участь у семінарах – тренінгах, створювати матеріали для газети. Діяльність центру зробила підготовку підлітків значно ефективнішою та досконалою, адже під час активної роботи використовуються нові методики навчання та освітні технології, інтерактивні форми тощо.

Інший ефективний напрямок – це створення і реалізація просвітницьких проектів та програм. Особливістю цього напрямку є те, що учні отримують навички конкретної роботи в проектах, які підтримуються міжнародними фондами чи місцевими структурами. Наприклад, здійснення проекту з громадянської журналістики дав змогу учням гімназії створити вісник „Лідер”. З ініціативи молодіжної організації “Спілкування без кордонів” протягом кількох років старшокласники Люботинських шкіл мають змогу приймати участь у  проекті „ Громадянська освіта для молоді з використанням Інтернет технологій”, що здійснюється в Центрі IATP на базі ХПІ та просвітницьких семінарах в  Британській Раді (м. Харків).

Отже, на мою думку, лише за наявності підготовлених шкільних активістів, не вчителі, а шкільний парламент виступатиме генератором ідей та залучатиме учнів на їх здійснення. Але для того, щоб цього досягти потрібно модернізувати (спростити) існуючі навчальні програми, зменшити тиск на вчителів та учнів, і водночас розвивати позакласні заходи (спецкурси, факультативи, розвивати діяльність учнів у різних шкільних органах, заходах тощо). Запровадження таких змін є важливим кроком у становленні ефективної системи роботи шкільних структур самоврядування, бо якості лідера, переважно, мають характер, набутий протягом життя та навчання. Саме тому, я вважаю, з молодших класів діти повинні виховуватись так, щоб дійшовши до старших класів вони мали змогу активно приймати участь у самоврядуванні і могли самостійно подати не лише ініціативу, але й шляхи подолання проблем, що постають на шляху їх реалізації.

Отже, зробимо висновок, Помаранчева революція дала потужний поштовх до оновлення всього суспільства, і шкільне самоврядування має скористатися своїм шансом. Органи шкільного самоврядування разом з молодіжними організаціями демократичного спрямування можуть виконати важливу місію в сучасних українських школах, пов’язану не тільки з виховною і освітньою роботою, але також із тим, що надають школярам можливість перевірити на практиці свої здібності, оволодіти мистецтвом лідерства.  Конкретна робота відсіює тих, хто прагне бути в центрі уваги і веде себе зверхньо. Шкільне самоврядування відбудеться тоді, коли ми будемо керуватися підходом за яким лідерство буде розглядатися як активна дія. Такий підхід дозволить формувати у школярів вміння самостійно приймати відповідальні рішення, свідомо брати участь в організації  шкільних заходів та їх реалізації й діяти, керуючись правами дитини

Саша Цимбал, учениця 11-А кл.  Люботинської гімназії №1, активіст молодіжної організації  „Спілкування без кордонів”