З КОМПАСОМ ПО МЕТОДАХ

04.02.2005
автор: Уршульа Фельтиновська

З КОМПАСОМ ПО МЕТОДАХ

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ

ПРЕЗЕНТАЦІЯ МЕТИ

Починаючи заняття, завжди пам’ятаємо про те, щоб вказати мету цих занять – учні повинні знати, що вони будуть робити і навіщо. Скажить їм, чому вони навчаться, що ви їм хочете передати. Таким чином ви зосередите їх увагу на темі заняття, отже учні будуть більш зацікавлені і стануть активно брати участь в заняттях.

Іноді (але тільки в дійсно виняткових випадках) можна не вказувати мету зайняття, – коли для введення учнів тематику зайняття ми хочемо використати їх цікавість або ефект сюрпризу. Пам’ятайте, що не вказування мети не може бути використано для економії часу або тому, що вам не хотілося.

Добре також завчасно виписати мету на аркуш паперу (або на дошці). Якщо ми не маємо наміру сказати про про це на початку занять, ми можемо повісити аркуші після ознайомлення з темою.


ПОВНА ІНФОРМАЦІЯ

Перед тим, як почати кожну вправу, завжди поясніть, що ви маєте намір зробити і чого чекаєте від учнів – вони повинні завжди знати, які задачі їм потрібно буде виконати, як це зробити і навіщо. Чим складніше вправа, тим детальніше потрібно розповісти про неї та про те, що робитимуть учасники.

Завжди перевірте, чи знають учні і розуміють, що актуально відбувається і що їм слід робити. Можна це перевірити, попросивши одного з учнів нагадати – що ми зробили, що ще будемо робити, чому ми навчились тощо. Пам’ятайте, що майже в кожному випадку причина нерозуміння учнями, що їм потрібно робити або що відбувається, полягає в неточній передачі ведучим необхідної інформації!

По закінченню кожного етапу треба також сказати, що ми зробили і до чого зараз перейдемо. Таким чином ми приводимо в порядок інформацію, яку учні мали в процесі виконання вправи.


ВИВЕДЕННЯ З РОЛЕЙ

Завжди потрібно турбуватися про те, щоб учні не виходили з занять залучені в роль і не виносили емоції з класу, бо це породжує небезпеку виникнення антагонізмів в класі. Тому ми повинні так зконструювати сценарій уроку, щоб після вправи, яка збуджує емоції, провести заходи, направлені на заспокоєння класу – це може бути спеціально для цього проведена гра або просто спокійна наступна вправа.



МЕТОДИ

Застосування різних методів – не мистецтво заради мистецтва, методи – це тільки інструменти, за допомогою яких ми досягаємо заздалегідь визначену мету. Отже, готуючи урок, ми повинні намагатись, щоб кожна вправа:

– орієнтувалась на виконання визначеної задачі (передачу учням певних знань, систематизація вже наявних у них знань, засвоєння практичних умінь, усвідомлення існування проблеми та можливих рішень тощо),

– закінчилась відповідним підведенням підсумків,

– передувала наступній вправі, яка буде базуватись на знання, уміннях або цінностях, набутих в цій вправі.


Мозковий штурм

Мозковий штурм – це метод з надзвичайно широким застосуванням, придатний на будь-яких заняттях. Проведення цієї вправи дозволяє нам досягти різні цілі. За допомогою мозкового штурму ми можемо:

– "видобути" інформацію, якою учасники вже володіють,

– відповідно формулюючи питання, "підвести" учнів до деяких висновків або зробити відповідні висновки з цих відповідей.

Процедура

Для проведення цієї вправи треба задати групі пряме запитання, наприклад "Яке, на Вашу думку, завдання міліції?" Головний принцип мозкового штурму: чим більше відповідей, тим краще. Тому наша задача – це насамперед заохочення учасників говорити все, що їм прийде в голову.

Перед тим, як провести вправу, знайомимо учасників з його основними правилами. Насамперед, кожний має право висловитися на розглянуту тему, ніхто нікого не перебиває, не коментує і не оцінює відповідей, не відносить своїх висловлень до висловлень товаришів. Не можна також "відбирати" відповіді – кожна з них, навіть найнезвичайніша або божевільна, для Вас цінна і важлива, кожну записуємо на дошці (або на великому аркуші паперу). Учасники повинні зосередитися на задачі і не розсіювати свою уваги нав’язуванням собі обмежень, наприклад, задумуючись, "можливо, хтось уже про це говорив?", отже відповіді учасників можуть повторюватися. Звичайно, по ходу вправи ми можемо задавати учням запитання.

Увага! В жодному випадку ми не повинні відповідати на поставлені групі питання – це задача учасників.

Після проведення мозкового штурму ми повинні завжди підвести підсумки – вказати деякі закономірності, показати, чим відрізняються одна від іншої деякі категорії, побудувати визначення, провести класифікацію, в залежності від прийнятої мети вправи, а потім перейти до завдання, що базується на результатах мозкового штурму.



Індивідуальна робота і робота в групах

Більшість інтерактивних методів можна застосовувати по-різному. Насамперед, ви можете організувати роботу так, щоб учні працювали індивідуально або в групах. Вибираючи один з цих методів, ми повинні мати за мету, що ми хочемо досягти за допомогою даної вправи.


ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА

Завдяки індивідуальній, тобто самостійній роботі учасники здобувають уміння самостійно думати і приймати рішення, однак у переважній більшості випадків більш ефективною буде робота, що вимагає від учнів співробітництва. Індивідуальна робота рекомендується тоді, коли хочемо:

* щоб учасники усвідомили власні думки і погляди – тоді ніхто не впливає на сформульовані ними думки,

* перевірити, чи досягли ми намічених цілей – застосовуючи цей метод, зможемо довідатися, чи були заняття зрозумілі для окремих учасників (а не для більшості груп),

* іноді у випадку, коли ми хочемо перевірити, який актуальний рівень знань учасників, наприклад, коли хочемо перейти до наступної проблеми, але для нас важливо, щоб всі учасники опанували попередню тему.

Небезпеки!

* пасивність деяких учасників,

* хаос, втрата контролю за групою,

* деякі учасники можуть не справитися з задачею і засумніватися у своїх здібностях


РОБОТА В ГРУПАХ

Робота в групах – це чудовий метод, що дозволяє активізувати всіх учасників. Кожний одержує тоді реальний шанс на те, щоб активно брати участь у заняттях, а крім того, при такому виконанні задач учні вчаться співробітництву і мистецтву компромісу, розвивають терпимість до інших поглядів і поводжень, вчаться друг від друга.

Перед тим, як почнемо роботу в групах, ми повинні подумати, враховуючи мету занять, про:

1) розмір груп,

2) якщо це необхідно для досягнення мети вправи – про кількість груп,

3) спосіб розподілу учасників по групах,

4) розміщення груп у класі.


1. Щоб вибрати правильний розмір групи, нам треба враховувати не тільки вміння учасників, але також мету вправи; насамперед, чи хочемо ми тільки одержати відповідь на конкретне питання, або ж привести до вичерпної дискусії.

МАЛІ групи. Оптимальне число людей у малій групі це звичайно 5 учасників. У такій системі:

* Учасників настільки багато, щоб серед них могли виявитися люди з різними поглядами, що займають різні позиції,

* Учасників настільки мало, щоб кожний з них міг одержати можливість активної участі в дискусії,

* Мала імовірність того, що хтось виявиться "пригніченим" більшістю або не допущеним до слова (співвідношення 1:4 трапляється рідко),

* Мала імовірність того, що група опиниться в глухому куті, що можливо, коли учасники непоступливі в своїх думках, особливо при роботі в парах або в групах з 4-х осіб.

ВЕЛИКІ групи

З огляду на меншу можливість активної участі всіх учасників у великій групі (напр. складеної з 10-ти осіб) звичайно ми повинні призначити ведучого дискусії або, у міру можливості, особисто брати участь у роботі групи. Крім того, у великих групах ми можемо застосовувати, крім дискусії, інші методи (напр., мозковий штурм).


2. Якщо ми маємо намір приписати групам визначені ролі (напр., наступні з казусу) і провести симуляцію даної ситуації, нам необхідно подумати також про те, яке повинне бути число виділених груп. Наприклад, якщо ми маємо намір представити казус, в якому різні позиції займають: мати, дочка, сусід, вчитель і психолог, – ми повинні виділити 5 груп.


3. Потім ми визначаємо спосіб розподілу на групи. Це може бути, наприклад:

* Прямий розподіл, за зайнятими учнями місцями – цей спосіб найменш важкий і не вимагає багато часу.

* Розподіл по команді розрахуватися, наприклад, до 5 – особливо, коли хочемо виділити визначене заздалегідь число груп,

* Розподіл по жеребкуванню; наприклад, хочемо виділити 6 груп, тому готуємо папірці з виписаними цифрами або ролями, змішуємо їх і даємо учням тягти жереб,

* Розподіл за допомогою призначення... Всупереч тому, що може показатися, воно іноді припустимо, особливо коли ми маємо намір змусити учасників глибше задуматися над якоюсь проблемою, коли хочемо, щоб вони спробували зрозуміти точку зору інших, що відрізняється від їх власної, особливо коли дискусія торкається спірних або оброслих стереотипами тем (наприклад, для застосування методу "війди в чужу шкіру").


4. Далі, ми повинні подумати про те, як розмістити сформовані групи в класі. Щоб робота була ефективною, учасники повинні мати можливість вільно спілкуватися, без необхідності "крутити головою" або постійно змінювати позицію. Можемо наприклад:

* Нічого не змінювати – коли ми, встановлюючи малі групи, поділили учасників за зайнятими ними місцями,

* Після розподілу сказати учасникам, щоб дана група зібралася і радилась на даному місці,

* Після розподілу сказати групам, щоб вони збиралися навколо даного керівника групи,

* Заздалегідь приготувати знаки, при яких групи будуть працювати (напр., "адвокати", "прокурори" тощо), і розвісити їх у відповідних місцях у залі.

Ми повинні пам’ятати, що групам треба дуже ясно і чітко представити їхню задачу. Учасники повинні добре знати, чого ви від них очікуєте. Директив не може бути занадто багато ( в принципі, не більше двох ), інакше група їх не запам’ятає! Якщо велике число доручень абсолютно необхідно, запишіть їх на папері або на дошці.

Увага! При виконанні задач ми повинні дивитися за правильним ходом роботи у всіх групах, "прогулюючись" по класу.

По закінченні роботи в групах ми повинні дати учасникам можливість представити всьому класу результати роботи їхньої групи. Можна це зробити наприклад :

* Запрошуючи по черзі представника кожної групи зробити повну презентацію,

* Пропонуючи кожній групі по черзі представити частину результатів роботи групи (напр., по одному аргументу), продовжуючи до моменту вичерпання всіх вироблених аргументів. Таким чином, кожній групі буде надана можливість поділитися результатами своєї роботи, тому що перший "представляючий" не зможе вичерпати більшості відповідей.

Добре також вивісити в класі діаграми, що показують результати роботи окремих груп.

Графи та діаграми

Графічний метод дозволяє учням:

* Усвідомити свої власні думки і погляди.

* Представити їх іншим учасникам без перешкод, що супроводжують слова: зрозуміло, прозоро й упорядковано.

* Систематизувати та узагальнити знання.

Цей метод полягає в представленні зв’язків, що існують між деякими категоріями за допомогою наочних зв’язків між колами та іншими графічними об’єктами (напр. зв’язків між правом і справедливістю, мораллю і релігією).

Процедура

Просимо учнів приготувати аркуші папера (або роздаємо їм аркуші) і намалювати визначені зв’язки. Скажіть учням, що дозволено будь-яку систему або "картину" дійсності. Ви самі повинні теж приготувати графічну картину даної ситуації. Можете представити її як приклад по закінченні вправи або, якщо учасники не знають, "як за це взятися", до його початку. В кожному випадку ви повинні підкреслити, що це тільки приклад, а не зразок для наслідування!

По закінченні роботи (індивідуальної або в групах) просимо учасників (звичайно, не усіх) представити свої малюнки й обґрунтувати вибір, зроблений кожним з них. Після представлення учнями їхніх малюнків ми повинні обговорити вправу і зробити висновки з представленого.


Дискусія

Дискусія це вільний обмін думками і поглядами, без втручання і тиску з боку ведучого або будь-кого з членів групи. Ведення дискусії про спірні проблеми – один з найважливіших елементів "права на кожен день", без якого неможливо взагалі уявити собі цей предмет. Метод дискусії незамінний, коли хочемо розвити такі уміння і цінності, як:

* Уміння формулювати ділові аргументи і контраргументи.

* Глибокий і критичний аналіз проблем.

* Ставити під сумнів навіть найочевидніші істини, і одночасно

* Відкритість розуму для інших поглядів.

* Терпимість, розуміння інших поглядів і думок.

* Здатність вислухати аргументи опонентів.

* Уміння змінити свою позицію.

Тема

Основна умова вдалої, ефективної дискусії – це правильний підбір її теми. Необхідно пам’ятати, що проблема, яку висуваємо на дискусію в класі, повинна бути насамперед:

* настільки близькою учням, щоб збудити їхні емоції,

* зрозумілою для учнів,

* дійсно спірною, тобто такою, для якої немає однозначного рішення,

* збалансованої, тобто обидві сторони суперечки повинні мати у своєму розпорядженні приблизно однакову кількість аргументів.

Підготовка

Для підготовки дискусії ми можемо, в залежності від ступеня знайомства учнів з темою:

* приготувати для них матеріали з даної теми (такі, щоб давали аргументи обом сторонам) і роздати їх на заняттях, які передують дискусії (наприклад, правові акти),

* приготувати матеріали по даній темі і роздати їх тільки перед самою дискусією (пам’ятаючи, що вони не можуть бути занадто об’ємними),

* перед дискусією ввести учнів у тему, з’ясовуючи проблему й іноді вказуючи головні аргументи обох сторін,

* почати дискусію без введення учнів у тему. При цьому можна надати їм можливість для міркувань, наприклад, приводячи короткі і влучні цитати, пов’язані з розглянутою проблемою.

Оцінюючи знання учнів ми повинні пам’ятати, що вони можуть знати менше предметних аргументів, чим це їм здається. Їхні знання можуть бути взяті з різних джерел, наприклад, від батьків, товаришів, із засобів масової інформації, і обрости стереотипами, що не визнають аргументів іншої сторони. Проведення в класі дискусії на таку тему особливо важливо!

Правила гри

До початку дискусії ми повинні точно визначити правила гри, тобто те, як ми будемо дискутувати, наприклад:

* Не перебиваємо інших.

* Одночасно говорить тільки одна людина.

* Використовуємо тільки ділові аргументи (ніколи особисті).

* Намагаємося не повторюватися, щораз висувати нові аргументи.

* Уважно слухаємо інших

* Не говоримо занадто довго.

* Кожний має право змінити думку.

Ці правила краще записати і повісити на очах в усіх. Найкраще, це визначити їх також у формі дискусії, що ми можемо так направити (задаючи відповідні питання), щоб учасники визначили і схвалили ті правила, що ми прийняли раніше. Таке визначення правил дискусії вимагає багато часу, однак помітьте, що учні будуть краще дотримуватися тих правил, які вони самі сформулювали і зобов’язалися дотримувати. Крім того, правила гри ми визначаємо тільки один раз – перед першою дискусією.

Уміння працювати в групі

Треба пам’ятати, що уміння працювати в групі це не щось "надане зверху" і що треба над нею попрацювати, а чим група більше, тим великою кількістю умінь повинні володіти учасники, щоб їхня робота була ефективною і кожний з них мав можливість активно брати участь у дискусії

Роботу в групі ви повинні організувати так, щоб задачі виявилися рівномірно розділеними між учасниками. Можете це зробити, розподіляючи між учасниками деякі ролі, наприклад, за допомогою призначення, жеребкування або вибору. Це можуть бути такі ролі як:

* ведучий дискусію – який дивиться за її ходом, не допускає, щоб переходила на інші теми, може надавати слово, втягувати в дискусію менш активних учасників тощо;

* записуючого – який буде записувати, як протікає робота в групі і які її результати;

* той, хто доповідає про результати роботи своєї групи;

* той, хто задає додаткові питання, спрямовані на уточнення або поглиблення висловлень учасників,

* спостерігача.

Спостерігачів ми повинні призначити особливо тоді, коли в наших учасників є труднощі з роботою і функціонуванням у групі. Їхня задача полягає в спостереженні за ходом роботи над задачею, причому вони повинні звертати увагу на фактори, найбільш істотні для ефективної роботи в групі. Звичайно, ми повинні вказати їм, на що треба звертати увагу. Щонайкраще скласти при цьому чітку записку, наприклад, таку:

1. Повага до інших

* Чи може кожний висловитися і чи слухають його?

* Чи не перебивають одні учасники інших?

2.

Компроміс

* Чи не ведуть себе деякі учасники так, що вони начебто "програють" якщо змінять думку і "виграють" якщо цього не зроблять?

3. Співробітництво

* Чи не створюється ситуація, коли учасники намагаються більше говорити ніж слухати?

* Чи не монополізує хтось дискусію?

* Чи намагаються учасники втягувати в дискусію менш активних?

* Чи задають вони питання, які уточнюють висловлення інших?

4. Лоббі

* Чи об’єднують свої сили" учасники з подібними поглядами і чи підтримують вони один одного, додаючи власні аргументи?

5. Зосередження на проблемі

* Чи дотримуються учасники теми, чи не дискутують про предмети, не пов’язаних з нею?

* Якщо відходять на "боковий шлях", чи намагаються повернутися до теми дискусії?

* Використовуючи ділові аргументи, чи не прибігають іноді до особистих витівок?


Учасники повинні знати, чого від них очікують, тому перелік умов гарної й ефективної дискусії можете повісити на очах у всіх або роздати учасникам. Щоб мобілізувати їх до дотримання правил, можна також передбачити "нагородження" за зусилля, присвячені роботі в групі.

Різновиди дискусії

Можливо багато різновидів дискусії. Кожна з них може бути ідеальною для досягнення прийнятої нами мети уроку, яку ми повинні завжди мати на увазі, вибираючи тип дискусії.

1. СПОНТАННА ДИСКУСІЯ. Це основний тип дискусії, в якій учні дискутують між собою. Тому що вона не має структури і підкоряється тільки "правилам гри", найкраще вести її в групі учнів, що вже вміють дискутувати.

Ведучий не втручається прямо в дискусію. Звичайно, він може впливати на її напрямок, задаючи відповідні питання, особливо коли дискусія переходить на побічні теми або коли учні порушують "правила гри", напр. коли починають прибігати до неділових аргументів.

У ситуації, коли аргументи починають повторюватися, ми можемо їх виписати на дошці і підвести підсумки тому, що було вже сказано. Потім можна повернутися до дискусії.

Ведучий може теж надавати учасникам слово, але тільки тоді, коли це необхідно внаслідок великого числа бажаючих взяти участь у дискусії (щоб учні не говорили одночасно і не перебивали один одного).

2. КОНТРОЛЬОВАНА ДИСКУСІЯ. В цьому типі дискусії ведучий сильніше втручається в її хід, входячи в роль "контролера руху" – це він надає слово черговим виступаючим, іноді також його віднімає. Можна проводити її по-різному, напр. після надання слова:

- кожний може сказати все, що хоче,

- учасник може представити тільки один аргумент,

- кожен учасник може говорити напр. 2 хвилини.

3. ДИСКУСІЯ ГРУПАМИ. Спочатку перед дискусією учасники працюють у групах, задача яких полягає у формулюванні аргументів на користь даної думки. Це дає нам багато можливостей, так що можемо поділити клас на стільки груп, скільки є думок. Якщо дискусію проводимо після роботи в двох групах, можемо скористатися (крім інших типів дискусії) дискусію типу аргумент – контраргумент, у якій одна група представляє свій аргумент, друга висуває проти нього свій контраргумент і т.д.

Робота в групі до самої дискусії дає нам також можливість застосувати метод "війди в чужу шкіру". При застосуванні цього методу учасники змушені глибоко продумати тему, іноді з погляду протилежної них власної. Крім того, метод чудово розвиває уміння аргументувати. Спочатку просимо учнів висловити свою думку з даного питання і поділитися на ті, хто за, і тих, хто проти. Потім повідомляємо, що група "за" буде працювати над аргументами "проти", а ті, хто "проти" будуть змушені ввійти в роль прихильників і виробити аргументи "за".

Увага! Після проведення дискусії необхідно завжди "вивести з ролей" учасників. Це необхідно особливо після того, як вони "входили в чужу шкіру"!

4. ТАПВ. Це різновид вільної дискусії, в якій всі беруть участь на рівних правах. Учасники зобов’язані однак дотримувати лімітів часу для одного висловлення і дотримувати необхідної структури висловлення. Кожен виступаючий в дискусії зобов’язаний дотримувати схеми ТАПВ:

Т – точка зору, позиція,

А – аргументи на користь моєї точки зору,

П – приклад, що ілюструє мою думку,

В – висновок, підведення підсумків, головна думка.

Приклади:

* "(Т) Я вважаю, що на наркотики треба накласти повну заборону – (А) Люди будуть боятися за них братися і буде простіше ловити диллерів – (П) Усі знають, що вони зараз безкарні – говорять, що те, що в них із собою, це тільки одна порція, для власного споживання – (В) Тому володіння будь-якою кількістю наркотиків повинне переслідуватися законом."

* "(Т) А я вважаю, що не треба карати за те, що в когось є наркотик – (А) Якщо людина захоче, він все рівно буде приймати, а страх покарання може додати наркотикам хвилююче тремтіння емоції – (П) Повірте, що багато хто пробують уперше наркотики саме тому, що це "заборонений плід" – (В) Тому я вважаю, що володіння наркотиками не повинне переслідуватися законом."

* "(Т) Я думаю, що карати треба не наркоманів, але диллерів – (А) Якщо хтось наркозалежний, то якщо посадити його у в’язницю, нічого не дасть – (П) Адже у в’язницях теж "беруть", а вже після звільнення...– (В) Тому карати треба тільки тих, хто продає наркотики."

Застосування методу ТАПВ виключає аргументи типу "ні, тому що ні" і дискусія не перероджується у сварку. Схема висловлення жадає від приватників самоконтролю й оволодіння емоціями.

5. TAKE A STAND. Цей метод ми можемо застосувати в якості основного для ведення дискусії, але також як вступ до неї або цікавого закінчення. Полягає у візуалізації позицій, займаних учасниками.

Перед проведенням цієї вправи готуємо знаки (картки), що зображує зайняту з даної теми позицію. Звичайно це будуть знаки "за" і "проти", але можуть також описувати зайняту позицію (напр. "всезагальний обов’язок військової служби" і "тільки професійні військові") або представляти її графічно. Знаків може бути більше ніж два, напр. "рішуче за", "за", "проти" і "рішуче проти".

Якщо ми приготували два знаки, розвішуємо їх з двох сторін класу. Якщо більше, визначаємо відповідні місця, напр. для 4 знаків – 4 кути класного залу.

Просимо учасників, щоб кожний підійшов до знаку, що представляє близьку йому позицію. Учасники можуть теж зупинитися на деякій відстані між знаками, у місці, що найкраще відбиває їхню думку.

Потім просимо їх, щоб вони обґрунтували свій вибір. Після представлення аргументів учасники можуть перейти на інше місце. В такому випадку запитайте їх про мотиви зміни.

Будемо пам’ятати, що тема дискусії не повинна мати однозначного рішення. Її мета полягає в тому, щоб зібрати аргументи і працювати над ними. Тому після дискусії ми не можемо повідомити, яке рішення "правильне" або ж хто був правий.

Увага! Гарний спосіб вироблення в учнів уміння уважно слухати опонента – це запитати в них після дискусії, які аргументи іншої сторони були найпереконливішими і могли привести до зміни їхньої думки.


Казуси

Застосування методів з використанням казусів є необхідним елементом правового навчання в кожній його формі і на будь-якому рівні. Ця вправа:

* розвиває здатність до логічного мислення, проведення аналізу й ухвалення рішення,

* учить зіставляти інформацію з власними знаннями,

* дозволяє учасникам застосовувати придбані теоретичні знання до конкретної життєвої ситуації,

* наближає до життя і додає реальність знанням, придбаним учнем на заняттях,

* показує, як працює право на практиці.

Застосування методу казусів дуже активізує учасників, яких набагато більше захоплюють конкретні життєві ситуації ніж абстрактні правові норми. Працюючи з казусом, вони можуть побачити, як впливає право на дійсність і на їхнє власне життя; часто також, аналізуючи конкретну ситуацію вони можуть підігнати її до власних (або тільки почутих) випадків і досвіду.

Процедура

Основною умовою успіху в проведенні цього методу є правильний вибір казусу. Це може бути:

* судова справа, по якій вже виданий вирок,

* вигаданий випадок,

* конкретний випадок з життя, напр. описаний у газетах або показаний по телебаченню,

* випадки, взяті з художньої літератури.

Коли казус вже обраний, ми повинні ще подумати, яким чином представити його учням. Можемо наприклад:

* викласти його письмово і роздати текст групам або всім учням,

* зачитати зміст казусу (особисто або попросити кого-небудь з учнів),

* розповісти класу фактичну ситуацію,

* представити ситуацію за допомогою фільму, касети, знімків, вирізок з газет, судових справ,

* представити її у формі сцени, що грається.

При цьому ми повинні намагатись представляти справу по можливості найбільш об’єктивно.

Після ознайомлення учнів з фактичною ситуацією ми повинні переконатися в тому, що всі обставини їм зрозумілі.

Різні групи можуть працювати з різними казусами.

Тільки після того, як учасники приймуть рішення і презентують його всьому класу, ми можемо сказати, чим у дійсності закінчилася дана справа, звичайно, якщо вона взята з життя. У такому випадку ми повинні подбати про те, щоб учні не оцінювали з цього погляду виробленого ними рішення. Але обидва рішення можна порівняти, обговорити різниці і подумати про причини, що привели до прийняття різних рішень.

Закінчуючи вправу, можемо попросити учасників подумати про те, що дане рішення означає для сторін, для інших зацікавлених у цій справі осіб, для суспільства.

Методи роботи з казусами

Робота з казусами може здійснюватися по-різному. Учні можуть опрацьовувати аргументи обох сторін, можемо також поділити їх на групи, що представляють сторони з даної справи. Цю вправу можна проводити, використовуючи методи роботи: індивідуальний, парами, у малих групах, у великих групах, метод міні-процес, симуляція процесу, парламентські дебати або симуляція законодавчого процесу.

Одним з найефективніших методів є міні-процес. У цьому методі робота в групах поєднується з міні-симуляцією процесу, що активізує всіх учасників, змушує думати і співробітничати один з одним.

Процедура

Розділяємо клас на групи по три особи. Якщо залишиться один учасник або два, можемо приєднати їх до існуючих груп. Інформуємо учнів, що зараз ми ознайомимося з казусом, що доведеться нам обговорювати. Перед початком вправи роздаємо учасникам визначені ролі. Наприклад, одиниці – це прокурор, двійки – суддя, трійки – адвокат. З’ясовуємо основні задачі кожного з "акторів процесу": прокурор збирає докази для обвинувачення і доказу вини, адвокат – у захист обвинувачуваного, суддя ж повинен видати справедливе рішення на підставі представлених йому документів, аргументів, діючого права. Звичайно, суддя може задавати сторонам питання. По закінченні роботи в групах просимо учнів представити виданий ними вирок і дати йому коротке обґрунтування. Вироки записуємо на дошці, порівнюємо і підводимо підсумки вправи.

Альтернативно можна провести цю вправа, розділяючи клас на три великих групи: прокурорів, адвокатів і суддей. Група адвокатів і прокурорів буде працювати над аргументами, а група суддів – над питанням для обох сторін. Потім представники груп викладають свої аргументи, а представник суддів задає їм питання, перед тим, як група судей прийме остаточне рішення.


Міні-казуси

Міні-казуси – це метод придатний особливо тоді, коли ми хочемо:

* передати учням коротку і конкретну інформацію,

* систематизувати придбані учнями знання,

* перевірити знання учнів,

* вказати учням розходження між різними ситуаціями і їх юридичною кваліфікацією.

Фактичне положення в міні-казусах повинне бути дуже простим, а задача, яку треба вирішити, – мати форму дуже короткого питання. Питання може бути одне для всіх або окреме для кожного міні-казусу, тоді ми можемо укласти в ньому фактичну ситуацію. Сам міні-казус може мати форму цитати, юридичної норми, короткого опису фактів, напр.: "Василь дав притулок псу сусіда, в таємниці від його хазяїна. Чи зробив він злочин?"; "Роботодавець "Скнара ООО" не хоче заплатити Ганні Працьовитій за понаднормовий час. Куди їй потрібно звернутися за допомогою?".

Для проведення вправи роздаємо учням запис міні-казусів і даємо їм небагато часу для міркувань. Потім просимо учнів зачитати їхній зміст і дати відповідь на питання. Міні-казуси повинні бути сформульовані так, щоб відповідь не була занадто важкою, хоча зовсім не обов’язково – очевидною.


Рольова гра

Метод сцен, тобто виконання ролей може вважатися різновидом методу казусів. Полягає в тому, що учні розіграють певну ситуацію, яку ми потім обговорюємо, допомагаючи собі приготовленими питаннями. Виконання сцен занімає більше часу ніж, наприклад, читання казусу, однак має величезні переваги:

* надзвичайно оживляє клас, втягуючи навіть найменш активних учасників,

* підсилює емпатію, допомагає зрозуміти людей, які опинились у певній ситуації,

* дозволяє учням навчиться відповідній для даної ситуації поведінці.


Процедура

Готуючись до проведення сцени, ми повинні подумати, яку мету ми хочемо досягти за її допомогою. Від цього залежить не тільки вибір події, що ми будемо розглядати, але також його переклад у "сценарій" і вибір "акторів".

Спосіб вибору акторів залежить від конкретного класу, від атмосфери в класі і пануючих там відносин. Можна залучити добровольців, можна вибрати найменш активних, тихих учасників щоб їх активізувати, можна також вибрати найбільш енергійних, веселих і відважних, щоб розбудити клас. Метод вибору учасників залежить від Вас, Ваших потреб і мети вправи.

Увага! Вибираючи акторів, ми повинні завжди пам’ятати про те, щоб не дотримуватися стереотипів.

Ми часто робимо це підсвідомо, напр. вибираючи найтихішого учасника для ролі жертви. В такий спосіб ми можемо нанести шкоду учням, фіксуючи існуючі стереотипи. Рішуче краще і смішніше вибирати акторів за принципом протилежного (напр. роль дівчинки, що загубилась, дати розіграти сміливому хлопчику ).

Якщо наша мета полягає в тому, щоб показати учням, у якій ситуації можна опинитись і як треба себе вести – ми повинні залишити учням свободу вибору у виконанні ролей, довіряючи їх інстинкту й уяві. Їхня задача полягає в тому, щоб уявити собі і зобразити те, як вела б себе людина, у роль якої вони ввійшли. Під час виконання сцени ми не повинні втручатися в її хід, хіба тільки якщо вона зайде в глухий кут. Тоді ми можемо втрутитися, але тільки для того, щоб дати дії поштовх уперед.

Якщо проведенням сцени ми хочемо представити конкретну ситуацію для того, щоб її проаналізувати, – ми повинні докладно розписати ролі всіх акторів. Учні повинні знати, як поводитися і що говорити, тому що їхня власна творча версія подій може розходитися з тією, котру ми хочемо розглянути, враховуючи важливість питання, що там з’являється, (звичайно юридичного).

Після виконання сцени ми повинні її обговорити, що відбулося. У цій частині вправи беруть участь усі, як актори, так і спостерігачі. При цьому треба пам’ятати, що виконання ролей породжує небезпеку оцінки учнями не тільки персонажів даної історії, але також граючих їх акторів. Може трапитись, що учні стануть розглядати людину крізь призму розіграної їм ролі. Тому після проведення сцени необхідно "вивести з ролей" (розчаклувати) групу.

Під час обговорення сцени ми можемо задавати такі питання як:

* Як ви себе почували у відтворених вами ролях?

* Чи дійсно ця сцена з життя, або ж вона відхилялася від реальності і прийнятої практики?

* Чи знайдене рішення проблеми? Якщо так, тоді яке? Якщо ні, тоді чому?

* Чи можна було поводитися інакше? Які це мало б наслідки?


Jigsaw або ажурна пилка

Jigsaw – це чудовий метод, що активізує всіх учасників. Він також незамінний у ситуації, коли треба передати учням велику інформацію за один раз і нам здається, що це можливо тільки за допомогою лекції. У цьому методі учасники вчаться один від одного.

Процедура

На жаль, цей метод настільки ж гарний, як і важкий для проведення.

* До того, як почати цю вправу, дуже важливо, щоб детально, крок за кроком з’ясувати учням, що будемо робити і як.

* Для проведення пуззлей треба заздалегідь приготувати аркуші з розробленими темами (на одному аркуші одна тема) і позначити аркуші номерами тим, напр. 1 – дрібне правопорушення, 2 – правопорушення, 3 – злочин і т.д. Треба приготувати стільки аркушів, скільки є учасників.

* Розділяємо клас напр. на 5 груп по п’ять осіб, приймаючи як критерій займані місця в класному залі. Робимо це тому, щоб не розбивати групи друзів, що звичайно сидять разом. У цій вправі члени групи будуть вчити один одного, а учень ефективніше за все передасть свої знання друзям, з якими він має спільну мову.

* Кожній групі даємо набір (у початковій версії – п’ять) аркушів з розробленими темами, що учні розподіляють між собою за допомогою жеребкування. У такий спосіб з’являються експерти з усіх тем.

* Просимо експертів зібратися в "кола експертів" для обговорення своїх тем.

* У залежності від ступеню організації і практики класу, ми можемо призначити групам місце для наради, напр. вивішуючи ярлики з номерами в кутах класу (остання група буде тоді засідати в центрі залу), або ж вибір місця залишити за учнями.

* Після закінчення декількох хвилин просимо усіх зайняти свої місця і поділитися з членами групи тим, чому вони навчилися.

* Так як під час виконання цієї вправи учні придбають знання з багатьох тем, безпосередньо після його проведення ми повинні перейти до перехресної вправи, для перевірки і фіксування інформації, що вони придбали.

Метод ажурної пилки можна проілюструвати схемою, що на стор. 12.

Якщо ми не хочемо, щоб у групу, створену для взаємної передачі знань між учасниками, увійшли знайомі, тому що ми напр. боїмося, що при зустрічі вони перейдуть на інші теми, можемо провести пуззли інакше:

1. Поділяємо клас відразу на групи експертів, яким роздаємо теми. Експерти обговорюють отриману інформацію.

2. Щоб потім створити групи, у яких учасники поділяться з товаришами своїми знаннями, кожен член групи експертів направляється у свою групу. Для цього можемо застосувати різні методи розподілу, напр. просимо учасників розрахуватися. Експертам можна тут роздати ідентифікатори, що приписують їх до відповідних груп (напр. різнобарвні), щоб їм легше було знайти своїх "друзів по групі".

3. По закінченні дискусії на виділені теми групи експертів "розпадаються", а виникають групи учасників (напр. група жовтих, блакитних і т.д. або одиниць, двійок і т.д.), у яких вони обмінюються знаннями. Щоб уникнути хаосу ми повинні заздалегідь указати їм місця для зустрічей.

Увага! Не забувайте, що цей метод важкий у застосуванні. Перш ніж зважитеся ним скористатися, ви повинні добре з ним попрацювати.


ПЕРЕВІРКА

Перевірка – це один з найважливіших елементів уроку, що ніколи не може бути пропущений. Необхідно перевірити, чи вдалося нам досягти намічені цілі. Тоді ми будемо знати, чи був правильно побудований урок, чи добре провели ми його і що ми можемо зробити краще наступного разу. Будемо також знати, що для наших учнів було найважчим, на що треба зробити увагу, а що, може, треба повторити.

Завдяки проведенню перевірочної вправи впорядкуємо знання, придбані учнями на уроці і зафіксуємо їх. Це необхідно, тому що після уроку в учнів з’являється велика інформація. Їм навіть важко сказати, чому вони навчилися. Тому ми повинні завжди пригадати, що ми робили на уроці – по-перше, проводячи перевірочну вправу, а по-друге, – в самому кінці підводячи підсумки уроку.

Існує багато видів перевірочних вправ і щораз ми повинні подумати, які з них дозволять нам досягти намічені цілі.

додаток:   Jigsaw пбо АЖУРНА ПИЛА

***

Книга "Азбука прав людини" видана за проектом  "По-іншому про права людини”,
що підтриманий Міжнародним Фондом "Відродження"  та Фондом Стефана Баторія (Польща) за програмою Схід-Схід

ВСЕУКРАЇНСЬКА ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ  "ЦЕНТР – РОЗВИТОК ДЕМОКРАТІЇ"
01023 м.Київ, вул. Мечнікова, б.16, кв.5
tel/fax (044)2466617, 2209085
www.debatecent.kiev.ua 

ПОЛЬСЬКА АСОЦІАЦІЯ ПРАВОВОЇ ОСВІТИ
pseppsep.pl, www.psep.pl

ГРОДНЕНСЬКЕ ОБЛАСНЕ ГРОМАДСЬКЕ ОБ’ЄДНАННЯ МОЛОДИХ ВЧЕНИХ "ВІТ"

Редакція: Вітольд Клаус
Автори: Наталія Волчецька, Дагмара Возняковська, Ірина Гейко, Олена Гейко, Вітольд Клаус, Ігар Кузьмініч, Раїса Євтушенко, Елла Ламах, Людмила Лоха
Малюнки: Ігар Кузьмініч, Наталія Климчук

Рекомендувати цей матеріал

X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль