Програма Ради Європи ПОЛІЦІЯ І ПРАВА ЛЮДИНИ .

Матеріали для обговорення. Посібник для викладача з теми "Поліція і права людини". Страсбург, березень 2002. Автор - Анеке Оссе, Магістр психології, Поліцейська Академія Нідерландів. Переклад - Бюро інформації Ради Європи в Україні (Адреса: 01030, м. Київ, вул. Івана Франка, 24А; тел. (044) 234-40-84, 234-37-78; e-mail: [email protected] ; веб-сторінка: www.coe.kiev.ua )

Продовження. Початок див. у вип. 33, листопад 2003.

Матеріали 7-13

7. ЧОМУ ПОРУШУЮТЬСЯ ПРАВА ЛЮДИНИ?

МЕТА - підштовхнути слухачів до роздумів про те, чому відбуваються порушення прав людини. Хоч їм пропонується обговорити це в найбільш загальних рисах, однак, слухачі повинні поміркувати як над власною поведінкою, так і над поведінкою своїх колег.

Цей матеріал можна використовувати на будь якому етапі навчального курсу.

МЕТОД РОБОТИ

Викладач ділить слухачів на групи по 3-4 чоловіки. Кожна група має стенд з перекидними аркушами паперу і фломастери. Завдання слухачів - придумати причини, які можуть навести поліцейські, виправдовуючи порушення ними прав людини. У кожної групи своя категорія причин. У межах цієї категорії група придумує якомога більше причин і записує їх на папері.

МОЖЛИВИМИ КАТЕГОРІЯМИ Є:

- політичні причини

- особисті причини

- економічні причини

- соціальні/культурні причини

Виконання цього першого завдання повинно тривати приблизно 20 хвилин. Згодом усі групи вивішують свої аркуші паперу на стіні, і один представник від кожної групи представляє всій аудиторії викладені на папері результати роботи цієї групи. Якщо в інших слухачів виникають запитання, коментарі, або ж інші додаткові причини, вони можуть поділитися ними з усіма. Кожна група має близько 10 хвилин для представлення своїх результатів.

Після цього викладач просить кожну з підгруп знову зібратися біля їхньої дошки з аркушем паперу й обговорити можливі способи запобігання таким видам порушення прав людини. Таким чином, коли причиною є.... то цьому можна запобігти завдяки.... Потім слухачів запитують, як кожен із них особисто може запобігти порушенню прав людини. На цей раз потрібно буде більше часу - від 45 до 60 хвилин.

Викладач знову просить слухачів записати їхні відповіді на великому аркуші паперу. Цього разу обирається інший представник від кожної групи, який коротко пояснює результати роботи групи. Інші слухачі можуть ставити запитання. Кожна група має до 10 хвилин на таке представлення.

ТРИВАЛІСТЬ: уся вправа триває близько 3 годин.

Для цієї вправи потрібне таке обладнання:

- стенд з перекидними аркушами паперу для кожної групи

- фломастери для кожної групи

- клейка стрічка (скотч)

- додаткові приміщення або одне велике приміщення з достатньою кількістю місця для роботи окремих груп

ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО АЛЬТЕРНАТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ

З метою економії часу другу частину дискусії можна проводити відразу. В цьому випадку викладач запитує у слухача, який представляє написані на аркуші результати роботи його групи, що може бути зроблене для запобігання порушенням прав людини. Викладач повинен залучити до відповіді на це запитання всю групу.

Після вправи викладач може обговорити з цілою аудиторією питання про те, чи існують превентивні заходи в їхніх особистих випадках. На розсуд викладача таке обговорення може бути здійснене як з усією аудиторією, так і окремо з кожною з груп.

ВИСНОВОК

Права людини порушуються з різних причин. Для подолання таких причин потрібні різні превентивні заходи.

ПОЛІТИЧНІ ПРИЧИНИ

Ті, хто знаходиться при владі, хочуть зберегти таке становище. Інколи вони використовують для цього такі методи, як залякування супротивників, і залишаються при цьому безкарними.

ОСОБИСТІ ПРИЧИНИ

Поліцейський з якоїсь причини налаштований вороже до підозрюваного. Це є не загальноприйнята на всіх рівнях організації форма утиску, а суто особиста.

ЕКОНОМІЧНІ ПРИЧИНИ

Корупція, зловживання владою, привласнення чужої власності, розслідування справи тільки після того, як хтось заплатить за це тощо.

СОЦІАЛЬНІ/КУЛЬТУРНІ ПРИЧИНИ

Людські права меншин порушуються, але такі факти вважаються загальноприйнятими. Інколи порушення прав людини навіть не визнаються порушеннями, наприклад, коли порушуються права жінок.

Різні категорії причин спричинюють порушення різних прав людини, і тому для запобігання таким порушенням потрібно використовувати різні засоби. Широкомасштабним засобом у запобіганні порушенням прав людини є професіоналізм поліції.

Робота поліції повинна бути прозорою, і населення повинне мати змогу оцінювати таку роботу та впливати на неї. Кінцеву оцінку роботи поліції повинен робити незалежний судовий орган. Як звичайні службовці поліції, так і її керівники повинні сприйняти той факт, що вони відповідають за свої дії.

Сьогодні в роботі поліції існує тенденція до підвищення якості роботи. В подібних випадках поліцейська організація сама намагається покращити рівень своєї роботи і власний професіоналізм. Робота поліцейського повинна оцінюватись не лише кількістю розкритих злочинів, але також і якістю його роботи. Одним із способів такої оцінки є, наприклад, кількість поданих проти поліцейського скарг.

Крім того, слід оцінювати ставлення поліцейського до його роботи. Це може бути складовим компонентом під час кваліфікаційних іспитів. Ставлення поліцейського має підтверджувати, що він з повагою ставиться до людей та їхніх прав, незалежно від раси, релігії, статі, етнічного походження, переконань або мови. В разі, коли відбувається порушення прав людини, таке порушення повинно розслідуватись неупередженим та незалежним органом. Результати цього розслідування мають бути оприлюднені.

Для того, щоб дійсно представляти суспільство, якому вони служать, поліцейські своїм кадровим складом повинні відображати суспільство з точки зору расового, релігійного, статевого його складу тощо. Це посилить визнання поліції громадськістю та довіру до поліції.

Звичайно, законодавча система країни має бути такою, щоб будь-які порушення прав людини були неможливими. Коли права людини порушуються органами влади, які залякують населення, то таким порушенням може запобігти лише внутрішня або зовнішня опозиція.

МОЖЛИВІ НЕПОРОЗУМІННЯ.

Цілком можливо, що слухачі звернуть особливу увагу на складні фінансові умови в своїй роботі і цим намагатимуться виправдати порушення прав людини. У цьому випадку викладач може обговорити ті порушення прав людини, що виникають немовби через фінансові труднощі, зазначаючи, однак, що недостатність фінансових або інших засобів не може слугувати виправданням.

8. ЧИ МОЖУТЬ БУТИ ВИПРАВДАНІ ПОРУШЕННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ?

Слухачі опиняються переди дилемою, яка може поставати перед ними під час їхньої роботи. Дилема полягає в тому, що інколи трапляються випадки порушень прав людини, причини яких видаються "зрозумілими".

МЕТА цього матеріалу - пояснити, що дії, які здаються припустимими з позицій моралі або психології, є неприйнятними з точки зору закону.

Матеріал можна використовувати на будь якому етапі навчального курсу. Цей матеріал є особливо корисним тоді, коли слухачі не можуть визнати окремі випадки поведінки як порушення прав людини.

МЕТОД РОБОТИ

Викладач пропонує слухачам такий випадок:

"Поліцейський допитує чоловіка, якого підозрюють у викраденні шестирічної дитини. Цю дитину заховано в невідомому місці. Дитина перебуває в такому стані, що їй залишається жити не більше години, а потім настане смерть. Поліцейський переконаний, що підозрюваний знає про місцезнаходження дитини. До яких крайніх засобів може вдатись поліцейський для того, щоб дізнатись про місцезнаходження дитини?"

Обговорення має бути сконцентроване на завданні як цього конкретного поліцейського, так і поліції в цілому. В цьому випадку зрозумілим є те, що поліцейський вдасться до крайніх засобів для того, щоб з’ясувати, де схована дитина. В цей момент дії поліцейського підпорядковані тому, щоб врятувати дитину, а не тому, щоб розслідувати злочин та притягнути винних до відповідальності. Це зрозуміло. Однак, коли він битиме підозрюваного, він вчинить порушення прав людини, яке багато хто вважатиме прийнятним у такій ситуації.

Якщо слухачі схиляються до "гуманних способів", викладач може запитати у групи:

- "Чи будете ви вважати прийнятним, коли поліцейський, який веде допит, дасть ляпаса по обличчю підозрюваного, для того щоб "примусити" його видати місце, де переховують дитину?"

- "До яких меж може дійти в своїх діях поліцейський?"

Під час обговорення можливих дій поліцейського, який проводить допит, слухачі, як правило, визнають можливим порушення прав людини в цьому випадку. В такому разі викладач повинен запитати:

- "Чи вважаєте ви, що дії цього поліцейського мають розслідуватись або бути покарані?"

- "Яким має бути покарання?"

Під час обговорення питання про те, чи має бути покараний поліцейський, викладач повинен спиратись на те, що "покарання має бути відповідним злочину", він також повинен врахувати, хто, врешті-решт, є відповідальним, та наскільки ефективним є покарання.

Коли умови дозволяють це зробити, викладач може наприкінці обговорення поставити запитання про те, чи побиття підозрюваного принесе бажаний результат. Відповідь - ні. Зі страху через можливі побої підозрюваний скаже все, що хоче почути від нього поліцейський, і це, само собою зрозуміло, не обов’язково буде правдою.

ТРИВАЛІСТЬ: близько ЗО хвилин.

ОБЛАДНАННЯ: не потрібне.

ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО АЛЬТЕРНАТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ

Викладач може запропонувати ситуацію, коли підозрюваною особою виступає:

- жінка

- представник однієї з національних меншин країни, з якої походять слухачі

- іноземець

- вісімдесятирічна хвора літня людина

- визнаний терорист з кримінальною судимістю

ВИСНОВОК

Хоч інколи порушення прав людини можуть бути виправдані з точки зору моралі, тим не менше вони залишаються порушеннями прав людини. Їх повинен розслідувати неупереджений та незалежний орган, навіть якщо вважається, що не варто карати особу, яка вчинила це порушення.

МОЖЛИВІ НЕПОРОЗУМІННЯ

Найбільш вірогідне непорозуміння в даному випадку виникає у зв’язку з тим, що слухачі погоджуються із застосуванням сили з боку поліцейського та, крім цього, не визнають таке застосування як порушення прав людини.

Можливим аргументом є і те, що життя дитини є важливішим за порушення прав людини. Однак, якщо порушення прав людини буде вважатись допустимим цього разу, що трапиться наступного разу і в майбутньому? Де буде проведено межу? Як вирішити, де закінчується межа припустимості порушення? Це є складним питанням. Порушення прав людини відповідно до міжнародних норм завжди є протизаконним. Заборона жорстокого поводження або катування є повною і носить абсолютний характер (стаття З Європейської конвенції з прав людини). Це є неоспорювані факти, хоч в реальному житті їх інколи важко усвідомити.

Виникають проблеми і при тлумаченні випадків застосування сили. Врешті-решт, міжнародні інструменти не забороняють застосування сили, навіть із смертельними наслідками, передбачаючи, що використання сили має бути пропорційним рівню загрози і абсолютно необхідним. З посиланням на це дехто із слухачів може в даному випадку аргументувати використання сили як допустиме (та законне). Однак міжнародні норми не передбачають такого тлумачення. В них не передбачено застосовувати фізичну силу до однієї особи з тим, щоб намагатись врятувати життя іншій особі. Сила може бути застосована для врятування життя лише тоді, коли існує безпосередня загроза.

Слухачі можуть сказати про те, що для обговорення цієї ситуації у них недостатньо інформації. Викладач може дати всі необхідні детальні уточнення, не змінюючи основи справи.

9. ЗМІНА РОЛІ НА ПРОТИЛЕЖНУ

МЕТА цієї вправи - примусити слухачів помінятись ролями з підозрюваною особою. Що буде відбуватись, коли вони самі будуть у ролі підозрюваних у вчиненні злочину? Як вони хотіли б, щоб з ними поводились у цьому випадку?

Матеріал можна використовувати на будь-якому етапі навчального курсу. Цей матеріал може бути використаний для того, щоб допомогти слухачам поставити себе на місце осіб, які стають жертвами порушень прав людини, а також нагадати їм про їхні власні права.

МЕТОД РОБОТИ

Вправа є короткою. "Припустимо, що вас підозрюють у вчиненні правопорушення (аморальна поведінка, порушення прав людини, крадіжка або будь-що інше). Як би ви хотіли, щоб з вами поводились?"

Викладач ставить це запитання всій аудиторії і дає час на розмірковування. Детальне обговорення непотрібне, оскільки і так все зрозуміло. Викладач може ускладнити ситуацію, ставлячи запитання про те, на яке поводження вони хотіли б розраховувати, якби вони були: а) не винуваті; б) винні. Чи це впливає якось на суть питання?

ТРИВАЛІСТЬ. Хвилин 10 має бути достатньо. Обговорення, звичайно ж, може потребувати більше часу. Викладач сам вирішує, чи варто продовжувати обговорення.

ОБЛАДНАННЯ: не потрібне.

ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО АЛЬТЕРНАТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ

Ця тема є ідеальною для рольової гри в групі, де панує дух співробітництва та взаємодовіри. Один слухач виступає у ролі поліцейського, якого звинувачують у крадіжці. Інший слухач є поліцейським, який проводить допит. Як він веде допит? Чи впливає на його поведінку те, що обвинуваченою особою є поліцейський? Інші слухачі слідкують за розвитком ситуації. Рольова гра може бути ще більш реалістичною, якщо розпочати її з моменту арешту. Така ситуативна гра може бути підготовлена в невеликих групах, а потім представлена всій аудиторії.

Висновком має бути те, що права людини існують для всіх, і кожен хоче, щоб до нього ставились з належною повагою. Демонстрування поваги збільшує бажання співпрацювати.

МОЖЛИВІ НЕПОРОЗУМІННЯ

Ця вправа може викликати у слухачів згадку про різні історії, які трапились з їхніми колегами, яких було обвинувачено в чомусь і з якими поводились брутально. В деяких прикладах слухачі будуть скаржитись на погане керівництво з боку своїх начальників. Якщо такі історії матимуть місце, то викладач повинен дозволити слухачам поділитись власним досвідом та міркуваннями, не виказуючи при цьому своєї згоди або незгоди з тим, про що йде мова.

10. СТЕРЕОТИПИ

МЕТА. Ці матеріали спрямовані на те, щоб слухачі задумались над сприйняттям осіб протилежної статі. Що чоловіки думають про жінок та навпаки?

Матеріал можна використовувати на будь якому етапі навчального курсу. Цей матеріал є особливо потрібним, коли викладач планує привернути увагу слухачів до проблеми ставлення до груп меншин. Слід зазначити, що обговорення буде результативним лише тоді, коли в групі присутні представники різної статі. При цьому тих, кого менше, має бути не менше 30%, а представники превалюючої статі, відповідно, не повинні перевищувати кількісно 70 %.

МЕТОД РОБОТИ

Викладач бере два стенди з перекидними аркушами паперу. На одному він записує: "Чоловіки - це...", а на другому: "Жінки - це ...."

Аудиторія розділяється на дві групи. Одна складається з жінок, друга - з чоловіків.

Чоловічій половині аудиторії пропонується заповнити аркуш: "Жінки - це...." , а жіночій - "Чоловіки-це...". Писати можна все, що завгодно. Хвилин через 15-20, коли обидві групи закінчують роботу і об’єднуються в одну групу, всі разом переглядають, що написано па обох аркушах паперу. Далі чоловіки обговорюють те, що написане на аркуші: "Чоловіки - це...", а жінки, відповідно, аркуш: "Жінки - це ..."

Кожна група вибирає 5 міркувань про представників своєї групи, з якими вона погоджується (чоловіки визначають 5 міркувань про чоловіків, а жінки - 5 міркувань про жінок), і відзначає (підкреслює) ці міркування на аркушах. Ці міркування обговорюються представниками обох статей перед усією аудиторією.

Згодом викладач просить аудиторію висловити свої думки. Що вони думають з приводу цієї вправи?

Зазначте, що викладач повинен також пристати до своєї групи - до чоловіків або до жінок, відповідно.

ТРИВАЛІСТЬ: Вся вправа потребує близько 60 хвил.

ОБЛАДНАННЯ: два стенди з перекидними аркушами паперу; фломастери; скотч; дві окремі аудиторії або .дошка та крейда.

Якщо немає ані стенда, ані дошки, то можна записати міркування на аркушах паперу, але це ускладнює колективну роботу над вправою.

ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО АЛЬТЕРНАТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ

Ця тема може бути легко використана і стосовно будь-яких інших груп меншин - політичних, етнічних, релігійних і т. д. (але за умови, що аудиторію складають не менше ЗО відсотків представників таких меншин).

ВИСНОВОК

У всіх у нас є упереджене ставлення до осіб, які відрізняються від нас. Такі упередження впливають на нашу поведінку і наше ставлення до цих людей. Часто буває цікаво розглянути й проаналізувати такий вплив. Кожна людина є особистістю, а не стереотипом, що представляє расу, стать, релігію тощо. Не всі жінки поводяться "типово по-жіночому", не всі євреї поводяться як "типові євреї", врешті-решт, насправді "типових" людей не існує.

Серед поліцейських жінки все ще є в меншості у порівняння з переважаючою кількістю чоловіків-поліцейських. Через це їх інколи сприймають як "символи". Американський соціолог Розабет Мосс Кантер пояснює, що згідно з "теорією символів", група людей, яка становить менше 15 % з-поміж членів організації, вважається "символами", тобто вони розглядаються не як індивідуальні особистості, а як представники цієї маленької групи. Через це поширені в суспільстві упередження та стереотипи щодо жінок, як правило, переносяться і на жінок, що працюють у поліції.

Завдяки цій вправі аудиторія краще зрозуміє і, можливо, навіть змінить па краще ставлення одне до одного, і таке розуміння та краще ставлення може бути поширене і на людей поза межами групи.

МОЖЛИВІ НЕПОРОЗУМІННЯ

Можливо, слухачі відмовляться виконувати цю вправу на тій підставі, що вони не можуть робити такі узагальнюючі твердження. Однак це не буде правдою, ми всі знаємо приклади стереотипів, зокрема, стосовно нашої власної національності!

11. РОЗМОВЛЯТИ З КЛІЄНТОМ

МЕТОЮ є досягти того, щоб слухачі розглядали цивільне населення як клієнтів, що користуються послугами поліції. Чого очікує населення від поліцейських? Що потрібно для того, щоб у населення була довіра до поліції? Як поліція може покращити рівень своїх послуг?

Матеріал можна використовувати на будь-якому етапі в другій частині навчального курсу. Краще його використати після теми "Поліція - це силова структура чи організація з надання послуг населенню?" (матеріал № 4). Цю вправу рекомендують відпрацьовувати в невеликій групі, в якій не більше 8 слухачів.

МЕТОД РОБОТИ

До аудиторії запрошується цивільна особа, яка розповідає слухачам про те, чого вона очікує від роботи поліції. Слухачі мають бути підготовлені до такої розмови і продумати запитання, які вони хочуть поставити гостеві. Поліція, зазвичай, тісно спілкується з цивільним населенням у таких ситуаціях:

- під час демонстрацій;

- коли збирається інформація про злочин; коли цивільна особа є свідком;

- коли цивільна особа є жертво;

- коли цивільна особа є підозрюваною особою.

Викладач може також поговорити про представників тих груп цивільного населення, з якими, як правило, контактує поліція і до яких належать:

журналісти; лікарі; вчителі; політичні діячі.

ТРИВАЛІСТЬ: уся вправа триває півтори-дві години. Слід зазначити, що слухачам потрібен буде час для підготовки (близько 30 хвилин), та приблизно одна година часу для спілкування з гостем, так само, як і трохи часу для підведення підсумків та обговорення результатів дискусії.

"ОБЛАДНАННЯ". Само собою зрозуміло, що потрібен буде гість. Ним може бути представник неурядової організації, член місцевої общини або будь-хто інший, чию кандидатуру викладач вважає цілком відповідною.

ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО АЛЬТЕРНАТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ

Якщо в групі більше, ніж 8 осіб, її слід поділити на менші групи і запросити більшу кількість гостей (цивільних осіб). Після роботи в групах усі слухачі та гості повинні зібратись разом на пленарне засідання для обговорення результатів роботи.

Можна також використати інший метод, коли запрошуються декілька гостей, які розміщуються в різних аудиторіях або в різних кінцях однієї аудиторії, а групи або група слухачів, переходячи від одного гостя до іншого, ставлять їм запитання відповідно до визначеного вчителем завдання.

ВИСНОВОК

Завдяки цій вправі покращиться рівень взаємопорозуміння між поліцією та цивільним населенням - адже і ті, й інші хочуть жити в безпечному та спокійному суспільстві. Висновок такий - поліція служить суспільству, а не навпаки. Якщо суспільство втрачає довіру до поліції, то поліція втрачає сенс свого існування.

Поліцейські повинні розуміти, що для виконання своїх обов’язків вони потребують підтримки з боку населення. Врешті-решт, часто саме населення надає поліції необхідну інформацію. Але суть справи полягає не лише в цьому. Поліцейські повинні розуміти, що співробітництво з населенням приносить цінні результати. Самостійно поліція більше не може боротись із злочинністю, особливо з все більш широкомасштабною організованою злочинністю.

МОЖЛИВІ НЕПОРОЗУМІННЯ

Деякі слухачі можуть сприймати цивільних осіб не як клієнтів, а як потенційних злочинців, єдиним бажанням яких є уникати поліції. Таким слухачам варто нагадати, що вони самі теж є цивільними особами, так само, як і їхні родичі, діти, друзі.

12. МАЛЮНКИ

МЕТА - стимулювати розмірковування слухачів про зв’язки між можливими порушеннями прав людини та повсякденною роботою поліції.

Матеріал можна використовувати, у принципі, на будь якому етапі навчального курсу. Цей матеріал є особливо корисним у групі, яка занадто захопилась теоретичними та філософськими аспектами прав людини, або коли слухачі визнають з неохотою те, що поліція може порушувати права людини. Малюнки можна також використати і для теми "Реальне життя" (матеріал № 13).

МЕТОД РОБОТИ

Викладач пояснює мету вправи і підкреслює, що в даному випадку група працює з вигаданими, а не з реальними прикладами з власної практики слухачів. Слухачі можуть вільно фантазувати і вигадувати будь-які ситуації. Це допоможе створити розкуту, цілком позбавлену конфронтаційності атмосферу в аудиторії.

Для кожного малюнка, який має обговорюватись, викладач запрошує одного добровольця, який буде розповідати історію. Кожен з добровольців отримує малюнок, якого більше ніхто не бачить, і приблизно на 5 хвилин виходить з аудиторії для того, щоб підготувати розповідь за цим малюнком. Розповідь має тривати приблизно 5 хвилин і містити відповіді па такі запитання:

1. Що відбувається на малюнку?

2. Які порушення прав людини ви спостерігаєте, або можете припустити, що вони можуть мати місце?

3. Що далі відбуватиметься з особою або особами, які зображені на малюнку?

Під час розповіді добровольцем підготовленої ним історії малюнок демонструється всій аудиторії. Щоб усі могли побачити його, краще робити це за допомогою епідіаскопа. Якщо епідіаскопа немає, можна повісити збільшену копію малюнка на дошку. Після розповіді добровольця викладач запитує думку інших слухачів, зокрема й про те, чи може таке відбутись насправді. Обговорення повинно тривати недовго, після цього група вислуховує іншого добровольця.

ТРИВАЛІСТЬ залежить від кількості малюнків, які обговорюються, та від того, скільки часу є в розпорядженні викладача.

ОБЛАДНАННЯ - малюнки (один примірник для добровольця та один для того, щоб демонструвати його всій аудиторії); папір або копія кожного малюнка на слайді; епідіаскоп. (Ілюстрації створені художником Жеральдом Манганом)

ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО АЛЬТЕРНАТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ

Розповідь можна підготувати і вести не лише від імені спостерігача, але також і від цивільної особи або поліцейського, яких зображено на малюнку.

ВИСНОВОК

Ситуація, що видається нейтральною і в якій задіяна поліція, може легко призвести до серйозних порушень прав людини.

Поліцейські часто не розуміють, що звична для них ситуація може видаватись загрозливою для цивільної особи.

МОЖЛИВІ НЕПОРОЗУМІННЯ

Поліцейські можуть образитись, оскільки співробітник поліції на малюнках представлений у негативному образі. Викладач може це пояснити тим, що перебільшення часто є необхідними для виразнішого зображення проблеми.

13. РЕАЛЬНЕ ЖИТТЯ

МЕТА ВПРАВИ - дати слухачам можливість поміркувати про свій власний досвід та про робоче середовище, в якому вони перебувають. Слухачам пропонується також розглянути власну поведінку в різних ситуаціях.

Цей матеріал може бути сприйнятий негативно групою і, як результат, викличе небажання обговорювати цю тему. Тому рекомендується використати цю тему наприкінці навчального курсу (але не в останній день!). Викладач сам на власний розсуд обирає час для обговорення цієї теми. Інколи можливий опір з боку слухачів можна подолати, поставивши відкрито питання про те, чи хочуть вони виконувати цю вправу. Якою б не була відповідь групи, деякий час варто приділити попередньому обговоренню самої вправи.

МЕТОД РОБОТИ

Викладач пояснює, що метою вправи є роздуми про порушення прав людини, з якими слухачі мали справу під час своєї роботи, а не з’ясування того, хто саме порушив права людини. Така постановка питання допоможе слухачам багато чому навчитись з реального досвіду. Всі приклади, які будуть запропоновані, мають бути анонімними, і викладач звертається до слухачів з проханням не розголошувати їх поза межами аудиторії.

Кожному слухачеві пропонується деякий час (до 5 хвилин) для того, щоб поміркувати над порушенням прав людини, з яким він мав справу під час своєї роботи. Це може бути випадок, який слухач особисто спостерігав, чув щось про нього або безпосередньо був задіяний у ньому.

Кожен із слухачів записує свій випадок на аркуші паперу, викладач збирає ці аркуші та ділить аудиторію на дві невеликі групи. Після цього викладач вибирає приклади і дає кожній групі по одному прикладу. Щоб стимулювати обговорення, на дошці можна написати запитання, які група повинна обговорити:

- Які права людини порушені в даному випадку?

- Як відреагували на це колеги поліцейські, яким стало відомо про цей випадок?

- Як вплинув на ситуацію культурний рівень поліції/групи?

- Наскільки типовим є такий випадок для вашої країни/регіону/організації?

- Як можна було б запобігти такому порушенню?

- Що слід було б змінити в поведінці поліцейського для того, щоб воно не викликало критики?

- Як слід було б поводитись у даній ситуації відповідно до національних та міжнародних правових норм?

Як і під час будь-якої роботи в групах, викладач повинен слідкувати за процесом обговорення, переходячи від однієї групи до іншої, заохочуючи до дискусії та ставлячи запитання, коли обговорення відбувається мляво.

Після того, як усі приклади будуть обговорені, кожна група може зробити коротке повідомлення про результати обговорення перед усією аудиторією. Якщо часу обмаль, то можна розповісти лише про найбільш суперечливі / складні / найпоширеніші випадки. Знову ж таки, коли час дозволяє це зробити, слухачі можуть обмінятись своїми враженнями від цієї вправи. Наприкінці викладач повинен подякувати всім за їхню відвертість та готовність працювати разом.

ТРИВАЛІСТЬ залежить від кількості слухачів, та, відповідно, від кількості прикладів для обговорення. Слід обмежити обговорення кожного прикладу для того, щоб встигнути обговорити всі приклади і не втрачати темпу дискусії. На кожен приклад має бути відведено до 15 хвилин (не таким важливим є дотримання визначених часових меж, головне - це стимулювати слухачів, щоб вони "відчували часові рамки"). Тривалість обміну враженнями по закінченні дискусії знову ж таки залежить від кількості груп та прикладів, про які має бути зроблене повідомлення. Викладач повинен сам вирішувати, як найкраще розподілити аудиторний час.

ОБЛАДНАННЯ. Для виконання цієї вправи важливо мати достатньо місця для кожної з груп, щоб вони могли проводити обговорення в достатньо закритій для тих, хто не належить до цієї групи, атмосфері. Потрібна також дошка, на якій треба буде писати запитання. Якщо дошки немає, викладач може продиктувати ці запитання, а кожна з груп просто занотовує їх для себе.

ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО АЛЬТЕРНАТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ

Якщо в аудиторії вже встановилась довірлива атмосфера, викладач може запропонувати слухачам навести приклади порушень прав людини, які вони вчинили самі. У цьому випадку головним питанням є таке: "Поміркуйте над ситуацією, в якій порушником прав людини були безпосередньо ви самі".

Якщо група ще не є достатньо підготовленою, або ж не бажає обговорювати власні приклади, викладач може запропонувати свої приклади. Однак у цьому випадку не буде досягнуто головної мети цієї вправи - поміркувати над своїм власним досвідом. Викладач повинен сам вирішити, чи зупинятись на такому єдино можливому варіанті виконання вправи, чи краще взагалі відмовитись від цієї вправи.

Питання може бути сформульоване і в абсолютно протилежному значенні: "Чи можете ви навести приклади поведінки у вашій роботі, коли було продемонстровано високий рівень захисту прав людини?" Далі відбувається процедура обговорення, яка вже була наведена вище.

ВИСНОВОК

Говорити про порушення прав людини, спираючись при цьому на свій власний досвід, завжди важко. Вже не говорячи про те, що така поведінка є неприпустимою. Однак завдяки цій вправі підкреслюється, що порушення прав людини відбуваються у реальному житті.

Ще одним важливим фактором є так звана "стіна мовчання". Поліцейські не "закладають" один одного. Це ставить перед вибором. Що ви повинні робити, коли ваш колега чинить якесь порушення? Стосовно кого чи чого ви будете зберігати вірність - стосовно цього поліцейського чи суспільства, якому ви служите? Адже вірність колегам є надзвичайно важливим фактором у культурі стосунків між поліцейськими, - під час несення служби поліцейські повинні довіряти один одному. Однак така вірність не може служити виправданням терпимого ставлення до неприпустимої поведінки.

Зрозуміло, що найкраще - це не допускати порушень прав людини, і як перший крок на шляху до цього може бути забезпечення того, щоб формувались групи, керування якими будуть здійснювати професіонали.

МОЖЛИВІ НЕПОРОЗУМІННЯ

Може трапитись і так, що дехто зі слухачів заявить про те, що взагалі ніколи не зустрічався з порушеннями прав людини. Оскільки це є маловірогідним, викладач повинен розцінювати таку відповідь як небажання виконувати вправу. Замість того, щоб намагатись переконати слухачів у тому, що вони повинні знати хоча б про один випадок, викладач повинен звернути увагу на причини, через які чиниться опір: "Як мені здається, ця тема видається важкою/неважливою/такою, що не стосується наших занять. Це правда?"

Можливо також, що дехто з членів групи був свідком порушень прав людини, але не знав, що такі дії становили порушення. В цьому випадку викладач повинен навести приклади декількох незначних випадків як ілюстрації. Можна сформулювати питання іншим чином: "З якими випадками неетичного поводження ви зустрічались?"

(Закінчення у наступному випуску)