Парламентська асамблея Ради Європи.

РЕКОМЕНДАЦІЯ 1501 (2001) "ОБОВ’ЯЗКИ БАТЬКІВ І ВЧИТЕЛІВ У ВИХОВАННІ ДІТЕЙ"

(З Бюлетеня Бюро інформації Ради Європи в Україні, вип. 9, 2002; http://www.coe.kiev.ua )

 

1. Асамблея підкреслює, що виховання лежить в основі розвитку кожної людської істоти й суспільства. З огляду на важливість виховання для майбутнього Європи йому слід давати перевагу в дебатах Асамблеї та в діяльності Комітету міністрів.

2. Виховання - від народження до дорослого життя - є поєднанням факторів і впливів. Утім, два інститути відіграють визначальну роль і мають формальні зобов’язання щодо виховання перед законом і суспільством. Це - сім’я і школа.

3. Батьки завжди були і завжди лишатимуться першими вихователями дитини. Вони мають право і обов’язок закласти інтелектуальні та емоційні основи життя своїх дітей, а також допомогти їм розвинути власну систему цінностей і позицію, зокрема тому, що майбутнє дитини визначається переважно протягом дошкільного періоду. Вони повинні також здійснити свої обов’язки як батьки школярів. Зі свого боку, держава повинна підтримувати освітню систему, яка вчить молодих людей бути гідними громадянами і справжніми професіоналами, забезпечуючи їх базою для постійного навчання і особистого розвитку.

4. Незважаючи на цілковиту ясність цього загального розподілу обов’язків, його практичне втілення стає все важчим у сучасному суспільстві, яке стикається як з далекосяжними наслідками змін у сім’ях і школах, так і з розривом зв’язків між цими двома інститутами. Зміни структури сім’ї призводять до зміни традиційного розподілу ролей, завдань і обов’язків всередині сімейного об’єднання. Крім того, наступ інформаційного суспільства ставить безпрецедентні проблеми перед освітньою системою. Сім’ї та школи піддаються також постійним зовнішнім впливам, наприклад, з боку ЗМІ (зокрема, телебачення та інтернету), друзів, громади в цілому тощо.

5. За сучасного стану речей ні батьки, ні вчителі не можуть окремо передати всі знання, навички й цінності, потрібні молоді для справжньої інтеграції в суспільство. "Батьківство" все ще залишається єдиним "фахом", якого досі формально не навчають, оскільки школі з її педагогічними знаннями та практикою нерідко не вистачає мотивації й ресурсів. Коли доводиться стикатися з такими проблемами, як перенасичення інформацією й альтернативні моделі, що їх застосовують ЗМІ, чи такими серйозними соціальними проблемами, як соціальне виключення, маргіналізація й насильство, то і сім’я, і школа починають відчувати потребу в орієнтирах.

6. У такому вирі складних ситуацій зростає збентеженість через роль, яку батьки і школа мають відігравати у справі виховання молоді. Отже, з’являється ризик того, що вони можуть почати обвинувачувати один одного, ігноруючи відповідальність за справді серйозні проблеми та ухиляючись від їх розв’язання.

7. Не бажаючи складати повний перелік, проте переконана в потребі підвищення обізнаності про відповідні обов’язки батьків і шкіл, Асамблея вважає, що замість дослідження того, що може зробити кожен з цих двох інститутів окремо, ми маємо розглянути питання про те, як вони могли б об’єднати сили та поєднати обов’язки задля спільної ефективної діяльності. Для цього, якщо ми хочемо задовольнити освітні потреби нашого суспільства, видається конче потрібним поліпшення зв’язків між дітьми, батьками і школами за участю благодійних організацій і неформальних освітніх органів, а також зміцнення справжнього співробітництва між ними.

8. Навіть з огляду на те, що протягом кількох останніх років органи державної влади поступово враховували цю потребу, існуючий рівень партнерства між школами й батьками слід оцінити як недостатній, хоча ситуація значно відрізняється між країнами та між різними способами життя, культурами й релігіями в кожній з країн. Молоді люди відчувають, що вони беруть недостатню участь в ухваленні рішень щодо них. Треба також активніше залучати громаду в цілому (органи політичної влади, економічні кола, державні, громадські організації й асоціації, а також ЗМІ).

9. Асамблея, відповідно, пропонує Комітетові міністрів:

і) розглянути питання про відповідні обов’язки батьків і вчителів у вихованні дітей, а також про законодавчі, освітні й практичні заходи, які можна вжити для поліпшення зв’язків і зміцнення партнерства між ними, і доповісти Асамблеї;

іі) організувати в 2002 році міжнародну конференцію за участю Європейського Союзу та ЮНЕСКО з питання партнерства між батьками і школами.

10. Асамблея також пропонує Комітетові міністрів рекомендувати державам-членам ужити спеціальних заходів з метою:

і) поліпшити зв’язки та взаємодію між батьками й освітніми установами на всіх рівнях освіти (національному, регіональному й місцевому), а також заохочувати встановлення партнерства, забезпечуючи при цьому правові, фінансові й організаційні умови для практичного здійснення цих завдань;

іі) активніше залучати неурядові організації та, зокрема, асоціації, що опікуються неформальною освітою;

ііі) сприяти підготовці батьків, щоб допомогти їм грати роль вихователів у постійно змінюваному світі, зробити їх більш свідомими щодо їхніх обов’язків, а також гармонізувати знання, що одержують діти вдома і в школі;

iv) зробити стосунки "вчителі - батьки" частиною або більшою частиною процесу підготовки вчителів, зокрема дальшої підготовки;

v) вжити заходів, спрямованих на підвищення статусу професії вчителя;

vi) полегшити батькам виконання їхніх обов’язків у разі, коли поєднати сімейне життя й роботу виявляється важко і діти мають залишатися вдома самі;

vii) заохочувати освітні органи приділяти більше уваги потребам та турботам молоді, зокрема створюючи або зміцнюючи учнівські ради та інші місцеві, регіональні й національні форми участі для тіснішого залучення молоді до ухвалення рішень і розв’язання таких проблем, як насильство в школі;

viii) звернути особливу увагу на виховання дітей, які походять із соціально неблагополучного середовища або сімей, та сприяти конкретному партнерству в разі потреби за межами шкіл з батьками з цього середовища; готувати вчителів з міжкультурних зв’язків і забезпечити потрібні ресурси для подолання мовних і культурних бар’єрів у зв’язках з іммігрантськими родинами;

ix) дати громадськості чітку картину того, що роблять школи для сприяння діалогу, й таким чином заохочувати участь батьків; задля сприяння цій участі розробити більш гнучкі програми й заходи;

x) заохочувати співпрацю між школами й місцевими органами влади, наприклад, через використання шкіл для утвердження духу спільності, розміщуючи в них соціальні, спортивні та культурні заклади;

xі) підвищувати автономність шкіл, щоб кожна з них могла ліпше пристосовуватися до конкретних місцевих реалій.

11. Асамблея рекомендує також Комітетові міністрів порадити державам-членам сприяти великомасштабному громадському діалогу та зростанню обізнаності про потребу співпраці між сім’ями і школами, наприклад:

і) ширше залучаючи органи місцевої влади, працедавців і відповідні неурядові організації в дискусії з питань школи або освіти;

іі) сприяючи проведенню телевізійних дебатів з питань виховання й підкреслюючи обов’язки як батьків, так і вчителів у справі виховання;

ііі) використовуючи переваги нових інформаційних технологій для розвитку діалогу між сім’ями і школами.