РАДА ЄВРОПИ.

ОСНОВНІ ВІДОМОСТІ / За матеріалами сайту Бюро інформації Ради Європи в Україні - www.coe.kiev.ua

Кожна з європейських держав може стати членом Ради Європи за умови, якщо вона дотримується принципів верховенства права, гарантує та забезпечує основні права і свободи кожної людини, яка перебуває під її юрисдикцією.

Рада Європи - це міжурядова організація, завданням якої є:

- захищати права людини, плюралістичну демократію та верховенство права;

- сприяти усвідомленню та оцінці європейської культурної самобутності та розмаїття європейських культур;

- знаходити вирішення проблем, що існують в суспільстві (національні меншини, ксенофобія, нетерпимість, захист навколишнього середовища, клонування, СНІД, наркотики, організована злочинність і т. ін.);

- допомагати стверджувати стабільність демократії у Європі через підтримку політичних, законотворчих та конституційних реформ.

Заснована 5 травня 1949 року 10 державами - Бельгією, Данією, Ірландією, Італією, Люксембургом, Нідерландами, Норвегією, Сполученим Королівством, Францією та Швецією, до яких пізніше приєднались Греція та Туреччина (у серпні 1949 року) - Рада Європи нараховує сьогодні 44 держав-учасниць, - після того, як до неї приєднались Ісландія та Німеччина (1950), Австрія (1956), Кіпр (1961), Швейцарія (1963), Мальта (1965), Португалія (1976), Іспанія (1977), Ліхтенштейн (1978), Сан-Марино (1988), Фінляндія (1989), Угорщина (1990), Польща (1991), Болгарія (1992), Естонія, Литва, Словенія, Словакія, Румунія, Чеська республіка (1993), Андорра (1994), Латвія, Албанія, Молдова, Україна, колишня Югославська Республіка Македонія (1995), Росія і Хорватія (1996), Грузія (1999), Азербайджан, Вірменія (2001), Боснія-Герцеговина (2002).

Раду Європи не треба плутати з Європейським Союзом, оскільки це є дві різні організації. Проте, всі 15 держав-членів Європейського Союзу є також і членами Ради Європи.

Комітет міністрів - керівний орган у Раді Європи - визначає діяльність усієї організації. До складу Комітету міністрів Ради Європи входять міністри закордонних справ усіх держав - членів Ради Європи. Комітети урядових експертів забезпечують проведення робіт, які їм доручає Комітет міністрів, виробляють рекомендації, резолюції, конвенції та інші документи правового та не правового характеру. Парламентська асамблея є дорадчим органом Ради Європи, який об’єднує представників національних парламентів. Конгрес місцевих та регіональних влад Європи сприяє розвитку демократії на місцевому та регіональному рівні.

РАДА ЄВРОПИ І ПРАВА ЛЮДИНИ

Рада Європи глибоко переконана в тому, що в кожному демократичному суспільстві права людини є універсальними, невід’ємними і основними.

Її діяльність спрямована на захист цих прав через посилення європейської солідарності та гарантії поважання інтересів окремих осіб, дотримання їхніх громадянських та політичних свобод, а також соціальних, економічних та культурних прав, що має бути досягнуте завдяки ефективній системі контролю та захисту; визначення чинників, які становлять нові загрози для прав людини та людської гідності; ознайомлення громадськості з правами людини та підтримку викладання прав людини в школах, університетах та при підготовці фахівців.

Протягом останніх 50 років держави-члени закріпили ці права в чотирьох основних текстах. Перше місце серед них посідає Європейська конвенція з прав людини (офіційна назва - Конвенція про захист прав людини та основних свобод)

ЄВРОПЕЙСЬКА КОНВЕНЦІЯ З ПРАВ ЛЮДИНИ

Конвенцію було підписано 4 листопада 1950 року в Римі, вона набрала чинності у 1953 році (дата набуття чинності для України - 11 вересня 1997 p.). Від самого початку було створено два незалежних органи: Європейська комісія з прав людини (1954) та Європейський суд з прав людини (1959). Вони повинні були слідкувати за дотриманням прав людини, що гарантувались Конвенцією.

У відповідь на зміни, що відбулись у новій "Великій Європі", під час Віденського самміту у 1993 році було ухвалено рішення про створення нового Європейського суду з прав людини, який замінить колишню двоступеневу систему.

Новий Суд, що був створений у Страсбурзі як орган Ради Європи, почав свою роботу 1 листопада 1998 року.

КОНВЕНЦІЯ ТА ПРОТОКОЛИ ДО НЕЇ ГАРАНТУЮТЬ:

* право на життя, свободу та особисту недоторканість;

* право на справедливий судовий розгляд під час здійснення цивільного та кримінального судочинства;

* право на вільні вибори;

* свободу думки, совісті і віросповідання;

* свободу вираження поглядів (зокрема, свободу засобів масової інформації);

* право власності.

КОНВЕНЦІЯ ТА ПРОТОКОЛИ ДО НЕЇ ЗАБОРОНЯЮТЬ:

* катування і нелюдське, або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;

* смертну кару;

* дискримінацію у здійсненні прав і свобод, які викладені у Конвенції;

* вислання особи з території держави, громадянином якої вона є, або позбавлення особи права в’їзду на територію держави, громадянином якої вона є;

* колективне вислання іноземців.

ЧОМУ ЦЕ ТАК ВАЖЛИВО?

Конвенція є першою вдалою спробою забезпечення певних прав та свобод, що були визначені в прийнятій ООН в 1948 році Загальній Декларації прав людини.

Конвенція встановила єдиний механізм постійного і незалежного контролю у Європі, який забезпечує дотримання державами широкого спектру основних прав (переважно громадянських та політичних).

Значимість Конвенції полягає не тільки в обсязі прав, які вона забезпечує, але також і в тому механізмі захисту, який було встановлено в Страсбурзі для розгляду можливих випадків порушення Конвенції та для нагляду за дотриманням державами їхніх зобов’язань за Конвенцією.

Держави, що є сторонами Конвенції, зобов’язані забезпечувати кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією - незалежно від статі, раси, національності, етнічного походження і т. п. - можливість користуватись правами і свободами, які захищає Європейська конвенція з прав людини.

ЯК ФУНКЦІОНУЄ СИСТЕМА?

Система повинна функціонувати, в першу чергу, на національному рівні. Кожна держава-член повинна забезпечити користування цими правами будь-якій особі, яка перебуває під її юрисдикцією.

Якщо ця перша гарантія не забезпечується, то кожна особа може - з дотриманням відповідних умов - подати заяву до Європейського суду з прав людини. Держава може також подати заяву проти іншої держави.

Юрисдикція Суду є обов’язковою для всіх договірних сторін. Суд знаходиться в Страсбурзі і функціонує на постійній основі. Суд задіяний на кожній стадії процедури розгляду справи - від попереднього розгляду заяви до остаточної ухвали рішення.

Судді є цілком незалежними, вони обираються Парламентською асамблеєю Ради Європи.

У разі, коли заява визнається прийнятною, заявник повинен довести, що він вичерпав всі національні засоби правового захисту у державі, де, як стверджується у заяві, відбулось порушення права. Заяву слід надсилати впродовж шести місяців від дати прийняття судовими органами цієї країни остаточного рішення. Заяви, що є явно необгрунтованими, вилучаються на цій стадії розгляду із реєстру справ одностайним ухваленням комісії у складі трьох суддів.

ПРО ЩО ЙДЕТЬСЯ В ЗАЯВАХ?

В індивідуальних заявах, які подаються згідно з Конвенцією, йдеться про широке коло можливих порушень, що пов’язані з тілесними покараннями, поводженням з психічно хворими, правами позбавлених волі осіб, військовою та професійною дисципліною, доступом до суду та тривалістю судових процедур, прослуховуванням телефонних переговорів, законодавством про гомосексуальні стосунки, свободою преси, питаннями щодо опіки над дітьми, правами на возз’єднання сім’ї та питаннями депортації.

ЯК РОЗГЛЯДАЮТЬСЯ ЗАЯВИ?

Якщо заява визнається прийнятною, Суд звертається до сторін з пропозицією досягти дружнього врегулювання. Якщо це є неможливим, справа розглядається у відкритому судовому засіданні. Суд засідає в палатах у складі семи суддів, або ж, у виняткових випадках, у Великій палаті у складі сімнадцяти суддів.

Судове рішення проголошується у відкритому слуханні і не може бути переглянуте.

Воно є остаточним і держави зобов’язані виконувати рішення в справі, в якій вони є сторонами. Виконання таких судових рішень передбачає, що держава, по-перше, виплачує компенсацію заявнику, який виграв цю справу, і, по-друге, повинна уникати в майбутньому повторення подібних порушень.

ЯК ВИКОНУЮТЬСЯ СУДОВІ РІШЕННЯ?

Нагляд за виконанням судових рішень належить до кола завдань Комітету міністрів Ради Європи, який перевіряє, чи держави вжили належних заходів з тим, щоб уникнути нових подібних порушень (внесли зміни до законодавства, до судової практики, до нормативних документів чи до практики їх застосування; збудували нові в’язниці чи призначили додатково суддів і т. ін.).

Комітет міністрів повинен також переконатись, щоб заявникові було виплачене призначене Судом відповідне відшкодування та, в окремих випадках, були вжиті інші додаткові заходи, які б забезпечували повне відшкодування (здійснено перегляд справи, скасовано судову постанову про накладення арешту на майно або його конфіскацію, знято судимість, надано дозвіл перебувати на території держави і т.п.).

Якщо заявник вважає, що він не отримав достатньої компенсації, він може звернутись до Комітету міністрів.

ТРИ ІНШІ ОСНОВНІ ТЕКСТИ

Європейська соціальна хартія є документом, який є відповідником Європейської конвенції з прав людини в царині захисту соціальних та економічних прав. Вона гарантує такі права, як право на працю та на професійну підготовку, право на справедливі умови праці та на справедливу винагороду, забезпечує свободу профспілок, право на соціальну та медичну допомогу, на захист здоров’я а також право на соціальне забезпечення. Переглянута Хартія 1996 року посилює принцип рівноправності жінок та визначає деякі інші права, такі, як належні умови проживання. За застосуванням Хартії здійснюється контроль на міжнародному рівні.

Європейська конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (дата набуття чинності для України - 1 вересня 1997 p.) передбачає додаткові гарантії для тих ув’язнених осіб, яким загрожує катування чи нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання. Відповідний комітет вповноважений здійснювати візити до місць тримання позбавлених волі осіб - до в’язниць, центрів тримання неповнолітніх, поліцейських дільниць, військових казарм, психіатричних лікарень і т.п. Цей комітет з’ясовує, як саме поводяться з позбавленими волі особами, і розроблює рекомендації з тим, щоб посилити захист цих осіб.

Рамкова конвенція про захист національних меншин (дата набуття чинності для України - 1 травня 1998 p.) є першим багатостороннім правовим документом, в якому визначені основні засади захисту національних меншин. Імплементація цього документу відбувається через національні законодавства та практику. В цій конвенції закріплені принципи, яких має дотримуватись кожна держава, що ратифікувала цей документ. Ці принципи містять норми про рівність усіх перед законом, про ужиття заходів, які спрямовані на збереження та розвиток культур і забезпечення самобутності, релігій, мов і традицій національних меншин, про забезпечення доступу до засобів масової інформації, встановлення вільних і мирних транскордонних взаємовідносин з особами, які законно проживають на території інших держав.

У конвенції визначено механізм контролю за її застосуванням; цей контроль забезпечує Комітет міністрів, якому допомагає консультативний комітет.

ЯКУ ЩЕ ДІЯЛЬНІСТЬ ЗДІЙСНЮЄ РАДА ЄВРОПИ В ЦАРИНІ ПРАВ ЛЮДИНИ?

Європейська комісія проти расизму та нетерпимості бореться з проявами насильства, ксенофобії, антисемітизму та нетерпимості в кожній з держав-членів а також працює над зміцненням правових і політичних гарантій, які спрямовані проти таких явищ. Вона оцінює ефективність усіх заходів, які вживаються на національному та міжнародному рівнях, з тим, щоб у разі необхідності підтримати такі заходи та надати сприяння подібним ініціативам.

Забезпечення рівноправності між жінками та чоловіками є невід’ємною складовою у захисті прав людини. Рада Європи здійснює цілу низку проектів, які спрямовані на боротьбу з торгівлею людьми з метою їх подальшої сексуальної експлуатації або покликані боротись з насильством по відношенню до жінок, забезпечувати, наскільки це видається можливим, паритетну участь жінок та чоловіків у політичному та громадському житті. Реалізація проектів повинна сприяти вирішенню питання про рівноправність жінок та чоловіків у всіх областях діяльності.

Свобода вираження поглядів є наріжним каменем кожного демократичного суспільства. Рада Європи не лише забезпечує правовий захист цього основного права, яке закріплене в Європейській конвенції з прав людини, але через прийняття правових та політичних документів, які регулюють здійснення цієї свободи, ще більше розширює область застосування свободи вираження поглядів та поширення інформації в секторі засобів масової інформації. Така робота по виробленню нормативних стандартів доповнюється заходами, що спрямовані на ознайомлення та практичну підготовку як керівників, так і звичайних працівників засобів масової інформації.

Комісар з прав людини. Інститут Комісара з прав людини було створено в 1999 році. До завдань Комісара належить поширення інформації та ознайомлення населення з правами людини у державах-членах, нагляд за повним і ефективним виконанням документів Ради Європи, таких, як конвенції, рекомендації та резолюції Комітету міністрів. Комісар не наділений якимись реальними повноваженнями, однак він надає консультації або поширює інформацію про захист прав людини та про запобігання порушенням прав людини.

ПРАВО НА ОСВІТУ

"Нікому не може бути відмовлено в праві на освіту. Держава при виконанні будь-яких функцій, узятих на себе в галузі освіти і навчання, поважає право батьків забезпечувати таку освіту і навчання відповідно до своїх релігійних і світоглядних переконань. ("Стаття 2 Протоколу № 1 до Європейської конвенції з прав людини)

Одна з найбільш відомих справ, у якій було прийнято рішення Європейського суду з прав людини, стосувалась пороття учнів у державних школах (Кемпбел та Козанс проти Сполученого Королівства, 1982). Суд визнав, що, по-перше, застосування тілесних покарань суперечило праву батьків навчати дітей відповідно до своїх філософських переконань, та, по-друге, тимчасове виключення одного з учнів, який відмовився бути підданим покаранню, порушувало його право на освіту. Результатом цієї показової справи стало скасування тілесних покарань у державних шкільних закладах Сполученого Королівства.

Інша справа, яку розглянув суд, стосувалась дискримінації у доступі до початкової шкільної освіти (Бельгійська лінгвістична справа, 1967): діти, які походили з фламандської частини і розмовляли французькою мовою, не мали можливості продовжувати навчання французькою мовою у сусідній області.

У сфері економічних і соціальних прав важливим є те, щоб молоді люди мали доступ до систем професійної орієнтації та професійного навчання для набуття навичок та їх застосовування, - це дозволить їм піднятись до рівня вимог технічного прогресу та пристосовуватись до змін на ринку праці. Особливо відчутні потреби в професійній орієнтації та професійній підготовці в країнах Центральної та Східної Європи, де ринки праці та економічні системи зазнали значних трансформацій. Статті 9 та 10 Європейської соціальної хартії присвячені праву на професійну орієнтацію та професійне навчання, а переглянута Соціальна хартія пропонує спеціальні заходи для перепідготовки та реінтеграції безробітних, які вже довгий час знаходяться без роботи.

Рада Європи здійснила багато заходів, які свідчать про той інтерес, який організація приділяє шкільній та позашкільній освіті. Особливо слід відзначити роботу, яку було присвячено навчанню правам людини.

У 1978 Комітет міністрів у своїй Резолюції (78) 41 рекомендував урядам включити викладання прав людини до програм навчання та професійної підготовки на всіх рівнях, від початкової школи - до університетської освіти, враховуючи також програми підготовки державних службовців.

Пізніше Комітет міністрів прийняв рекомендацію R(85)7, в якій визначено керівні принципи для викладання та вивчення прав людини в системі освіти. Рекомендація містить серію конкретних пропозицій, які спрямовані на вивчення пов’язаних з правами людини проблем, ознайомлення з ними молоді та застосування правозахисних принципів в системі освіти за активної участі учнів.

Рада Європи досліджує багато різних питань у сфері освіти, серед яких:

* насильство та розв’язання конфліктів у школах;

* хуліганство у школах;

* навчання толерантності та взаєморозумінню;

* історія без ненависті - запобігання використанню історії для виправдання міжнаціонального антагонізму або переваги якоїсь раси чи культури над іншою;

* навчання міжкультурному діалогу;

* навчання демократичним цінностям;

* сучасні мови для комунікації.

"...Під час навчання в школі всі молоді люди повинні отримати знання з прав людини, які є частиною їхньої підготовки до життя у суспільстві плюралістичної демократії " (Рекомендація R (85)7 "Про викладання та вивчення прав людини у школах", яку прийняв Комітет міністрів Ради Європи у 1985 році.)

БЮРО ІНФОРМАЦІЇ РАДИ ЄВРОПИ В УКРАЇНІ

Бюро інформації Ради Європи в Україні належить до мережі існуючих інформаційних бюро, які функціонують у столицях центрально- та східноєвропейських країн, що є членами Ради Європи. Бюро є спеціалізованою незалежною установою. Розташоване в центрі Києва - на вулиці Івана Франка, 24А.

ЗАВДАННЯ БЮРО ІНФОРМАЦІЇ

* Допомога окремим особам і громадським організаціям у встановленні зв’язків з Радою Європи та отриманні інформації про її діяльність.

* Участь і підтримка в реалізації програми співробітництва України з Радою Європи та інших відповідних проектів Ради Європи в Україні.

* Переклад українською мовою, опублікування й розповсюдження текстів міжнародно-правових та інших відповідних документів Ради Європи, що становлять особливий інтерес.

* Допомога в реалізації в Україні інформаційної стратегії Ради Європи, особливо для професійних кіл, які цікавляться діяльністю й заходами Ради Європи.

* Матеріально-технічне забезпечення та інформаційна підтримка візитів і зустрічей представників Ради Європи, що відбуваються в Україні.

* Участь від імені Секретаріату Ради Європи в заходах, які відбуваються в Україні та становлять інтерес для Ради Європи.

* Обслуговування користувачів

Бюро інформації здійснює інформаційне обслуговування всіх верств населення, у т. ч. народних депутатів України, членів уряду, службовців міністерств і відомств, наукових працівників, студентів та приватних осіб. Матеріали фонду, що є в розпорядженні Бюро, надаються користувачам для роботи в читальному залі. Усі зацікавлені можуть зробити копії з матеріалів, що зберігаються в Бюро.

Бюро відкрите для відвідування в робочі дні з 10 до 18 години.

Адреса Бюро інформації Ради Європи в Україні:

01030, м. Київ, вул. Івана Франка, 24А

тел. (380-44) 234 40 84, 234 37 78

факс (380-44) 234 40 84

e-mail: [email protected]

веб-сторінка: http://www.coe.kiev.ua

БЮЛЕТЕНЬ БЮРО ІНФОРМАЦІЇ РАДИ ЄВРОПИ В УКРАЇНІ

З 1996 року Бюро інформації Ради Європи в Україні видає Бюлетень, в якому друкуються в перекладі конвенції, хартії, резолюції та рекомендації Комітету міністрів. Парламентської асамблеї та Конгресу місцевих і регіональних влад Європи.

У спеціальному випуску Бюлетеня (№7, 2001) зібрано основні матеріали Ради Європи з питань, що стосуються дітей.

"Важливість ознайомлення українського читача з цими матеріалами важко переоцінити. По суті, вони мають стати керівництвом до дії для українських владних структур, покликаних опікуватися вирішенням проблем дітей як у родинах, так і поза ними. Пропоновані Вашій увазі документи концептуально створюють і розвивають стандарти, до яких треба прагнути, творячи політику держави в ділянці допомоги родинам і дітям у них.

Стрижнем таких стандартів є визнання дитини Особистістю з власними потребами й інтересами, яка має повноцінне право бути почутою, а значить, перетворитись із мовчазного об’єкта турботи на активного учасника всіх подій, які її стосуються чи можуть стосуватися в майбутньому.

Вміщені у Бюлетені матеріали ґрунтуються на задекларованому Конвенцією ООН "Про права дитини" принципі свідомого забезпечення основних інтересів дитини у всіх діях стосовно неї, які можуть вживатися на місцевому, регіональному чи національному рівнях будь-якими органами законодавчої, виконавчої чи судової влади. Зміст такого принципу становить сукупність фундаментальних прав маленької людини:

1) права народитись здоровою;

2) права нормально розвиватися (фізично і духовно);

3) право бути надійно захищеною від усіх форм зловживань і недбалого ставлення.

Плекаємо надію, що видрукувані матеріали сприятимуть поширенню інформації про політику Ради Європи стосовно створення умов для захищеного дитинства в європейському домі і будуть з цікавістю сприйняті українським загалом." (Наталія Петрова, почесний голова Всеукраїнського комітету захисту дітей)

Зміст 7-го номеру Бюлетеня Бюро інформації Ради Європи в Україні:

* Європейська конвенція про усиновлення дітей ETS 058 (1967)

* Європейська конвенція про правовий статус дітей, народжених поза шлюбом ETS 085 (1975)

* Європейська конвенція про здійснення прав дітей ETS 160 (1996)

* Рекомендація Комітету міністрів Ради Європи № R (84) 4 "Про батьківську відповідальність"

* Рекомендація Комітету міністрів Ради Європи

№ R (85) 4 "Про насильство в сім’ї"

* Рекомендація Комітету міністрів Ради Європи № R (87) 6 "Про прийомні сім’ї"

* Рекомендація КМ Ради Європи № R(87)20 "Про соціальний вплив на злочинність неповнолітніх "

* Рекомендація Комітету міністрів Ради Європи № R (91) 9 "Про невідкладні заходи у справах сім’ї"

* Рекомендація КМ Ради Європи № R(91)11 "Про сексуальну експлуатацію, порнографію, проституцію, а також торгівлю дітьми та підлітками"

* Рекомендація ПА Ради Європи №1286 (1996) "Про Європейську стратегію стосовно дітей"

8-й номер Бюлетеня Бюро інформації містить документи Ради Європи з питань культури.

Останній випуск (№9, 2002) присвячений питанням освіти. Нижче - один з документів з цього номеру.

ПАРЛАМЕНТСЬКА АСАМБЛЕЯ РАДИ ЄВРОПИ:

РЕКОМЕНДАЦІЯ 1437 (2000) "ПРО НЕФОРМАЛЬНУ ОСВІТУ"

1. Асамблея визнає, що інвестиції в освіту й добробут є ефективним заходом, який сприяє активному громадянству й попередженню виключення з соціального життя.

2. Асамблея підтверджує, що лише формальні освітні системи не можуть дати відповіді на постійні швидкі технічні, соціальні та економічні зміни в суспільстві та що їх слід підтримувати неформальними освітніми практиками.

3. Неформальна освіта є важливою частиною концепції неперервного навчання, що дає молоді й дорослим можливість виробляти погляди й набувати та підтримувати навички й уміння, які є обов’язковими для адаптування в постійно змінюваному середовищі. Цього можна досягнути кожна людина за власною ініціативою завдяки різноманітній навчальній діяльності поза формальною освітньою системою. Значнучастину неформальної освіти дають організації, залучені до громадської роботи та роботи з молоддю.

4. Асамблея нагадує про Підсумкову декларацію 5-ї Конференції європейських міністрів, відповідальних за роботу з молоддю, в якій європейські країни закликають сприяти рівності можливостей через визнання підготовки, здобутої завдяки неформальній освіті, та навичок, набутих завдяки їй, а також через виявлення різних способів підтвердження досвіду й кваліфікацій, здобутих подібним чином. Асамблея вітає заснування робочої групи з неформальної освіти в Раді Європи.

5. Асамблея заохочує всіх причетних до формування освітніх політик підтвердити, що неформальна освіта є суттєвою частиною освітнього процесу, та визнати внесок, що його можуть зробити неурядові організації (НУО), які опікуються неформальною освітою.

6. Асамблея заохочує також застосовувати нові інформаційні технології в неформальній освіті та підкреслює обов’язковість гарантії вільного доступу до них на національному й міжнародному рівнях.

7. Отже, Асамблея рекомендує Комітетові міністрів закликати уряди й відповідні органи влади держав-членів:

і) визнати неформальну освіту de facto партнером у процесі неперервного навчання і в молодіжній політиці та відпрацювати ефективні системи її оцінювання (це можна зробити, сертифікуючи неформальну освітню діяльність, щоб про неї можна було б згадувати також в анкетних даних (курикула віта) як про фаховий досвід і посилатись на неї як на визнані в світі навички й кваліфікації). Освітній діяльності визнаних організацій, які здійснюють неформальну освіту, слід надати кваліфікаційного рівня;

іі) зробити неформальну освіту доступною для всіх за допомогою таких заходів, як гнучкі умови роботи (для робітників, які інакше не зможуть відвідувати заняття, неоплачувані відпустки тощо), створення умов для людей, які мешкають у віддалених регіонах (оплата проїзду) і соціальне обділених осіб (бідні люди, діти вулиці, інваліди, меншини);

ііі) спільно, з неурядовими організаціями та особливо з молодіжними НУО забезпечити або поліпшити підготовку й перепідготовку інструкторів і вчителів для неформальної освіти;

iv) фінансове підтримувати неформальну освітню діяльність (гранти; зниження податку для неурядових організацій, які опікуються неформальною освітньою діяльністю, або для кожного учасника навчальних курсів; безоплатне використання офіційних будинків або навчальних центрів тощо), видавати й поширювати підручники й навчальні матеріали для неформальної освіти; створювати бібліотеки / абонементні служби матеріалів для неформальної освіти;

v) одночасно з наведеними вище заходами подавати допомогу все більшій кількості людей, зокрема молоді, вчитися й одержувати освіту в системі неформальної освіти та заохочувати їх до цього;

vі) здійснювати моніторинг упровадження зазначених заходів.

8. Асамблея рекомендує Комітетові міністрів далі впроваджувати неформальну освіту в робочі програми Ради Європи, зокрема в молодіжному секторі, та відповідно:

і) дослідити, чи існують в державах-членах будь-які законодавчі обмеження, що можуть заважати розвитку неформальної освіти, і, якщо так, то допомогти усунути ці обмеження;

іі) порівняти неформальну освітню діяльність у різних державах-членах і опублікувати каталог позитивної практики;

ііі) розвивати програми неформальної освіти, що сприяє рівним можливостям, у співпраці з зацікавленими соціальними партнерами й неурядовими організаціями, які опікуються цими проблемами;

iv) координувати свою роботу в царині неформальної освіти з Організацією з економічного співробітництва та розвитку, ЮНЕСКО, Європейським Союзом і Благодійною програмою ООН.