З робіт Всеукраїнського конкурсу творів-есе з прав людини

<…> Часто трапляються випадки, коли ми відчуваємо, що наші права порушуються. На превеликий жаль, в більшості випадків ми безсилі перед цією проблемою, не зважаючи на те, що правда таки на нашій стороні. Звичайно існують закони, які мали б захищати наші права, та далеко не завжди ці закони належно виконуються.

Ми живемо в час, коли в нашій країні панує економічна криза. Держава не може забезпечити виконання законів. У багатьох регіонах країни на високих посадах працюють люди, які безкарно зловживають своїм становищем, нехтуючи правами громадян.

Кожен має право на ефективний засіб правового захисту, та насправді, найчастіше, подаючи скаргу у відповідний орган, нам важко навіть сподіватися, що така скарга буде задоволена. В більшості випадків справа буде замовчана, або на неї не звернуть уваги...

Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Зокрема існує заборона катування або поводження такого, яке принижує гідність людини. Той, хто не дотримується цих вимог, мусить бути покараний відповідно до закону. Та якщо шкода завдається саме представниками закону? Якщо людину, ні в чому не винну, затримано за не цілком обгрунтованим звинуваченням у скоєнні злочину, до якого вона не мала жодного відношення, надано їй тілесних пошкоджень, під час так званого допиту, а потім відпущено без жодних пояснень і вибачень? Такі випадки трапляються, і вони не поодинокі. Після такої пригоди далеко не кожен знайде в собі сили все таки відстояти свої права і домогтися покарання винних. Та чи потрібно доходити до таких крайнощів? Чи не варто з самого початку замислитися над цими проблемами? Чому громадяни мусять страждати від помилок своєї держави?.. Адже чого варте суспільство, яке не поважає прав своїх громадян? Шляхи для подолання цих проблем є. Потрібна тільки воля до їх вирішення.

Андрій Яців, м. Львів

<…> Мені б хотілося бачити Україну в спільноті з високорозвинутими європейськими державами, які мають чітко вироблену систему дотримання прав і свобод особи, в яких для захисту своїх законних інтересів вже понад півстоліття користуються Конвенцією про захист прав і основних свобод, в яких шанують честь і гідність, безпеку і недоторканність, і, перш за все, саму людину.

На мій погляд, право, що найбільше і найчастіше порушується на вулиці, в транспорті, на ринку та в інших громадських місцях, – це право на повагу до людської гідності...

Я вважаю, що наша байдужість і безвідповідальність – головна перешкода для здійснення Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Ми мусимо відстоювати свої права, а не бідкатися та звинувачувати у всьому державну владу. Адже кожен народ заслуговує на таку владу, яку він сам обирає.

Нині в Україні долаються психологічні бар’єри і ламаються стереотипи недалекого минулого. І хоча ми живемо вже на порозі IIIтисячоліття, на заваді реалізації прав і свобод людини стоїть застарілий тип відносин. І, на мою думку, це, перш за все, проблема приватної власності на землю.

Українці звикли працювати на землі, але бути її власниками лише мріяли. А можливість вільного розпорядження своєю часткою колективної власності є запорукою свободи людини. Приватна власність підтримує почуття "хазяїна", стимулює до найбільш продуктивної праці. А для нас і є основним – бути господарем своєї долі: і на роботі, і в особистому житті...

Наша стражденна Україна вже понад вісім років вільна, але її громадяни – ще ні. Щоб користуватися своїми правами й свободами, я переконана, нам треба визволитися з кайданів минулого, зламати кригу байдужості – і робити все, що залежить від нас. А від нас залежить багато!

Світлана Ткачук, м. Луцьк