Шкільна реформа: навчальний рік 2000-2001

Що було зроблено? 3амість чвертей тепер – семестри. Школи перейшли на 12-бальну систему оцінювання знань, яка протягом року зеволюціонувала в звичну 4-бальну, розширену. Всіх вчителів зобов’язали притримуватись тематичного оцінювання, якого, до речі, ніхто раніше не відміняв.

Таким чином, принципових змін не сталося. Реформування насаджується згори. Не вбачаю в цьому нічого поганого: світовий досвід підтверджує, що реформи "зверху" нічим не гірші за реформи "знизу", зазвичай, навіть даються меншою кров’ю. Негативним вважаю те, якнове в цьому учбовому році втілювалось в шкільне життя:запізнюючись, відмінюючи ще не усвідомлені попередні вказівки, перекручуючись до невпізнання. Цей бік реформи багато у чому посприяв у формуванні відношення до неї в учительській масі, як до чергового експерименту над школою, яких було чимало і які мало чого змінили.

Міністерство освіти і науки наприкінці учбового року визнало, що головне в реформуванні середньої школи ще не починалось. Але що є головним в реформі школи?

Мета школи – підготувати дитину до майбутнього суспільного життя. Звідси витікає, що школа повинна працювати на досить віддалену перспективу. Яким буде майбутнє? Динамічним, швидкоплинним, непередбачуваним. Як школа може пристосуватись?

Традиційна школа індустріального суспільства дає начатки знань з базових наук, пов’язаних з розвитком техніки, постійно намагаючись наблизити навчальні програми до інститутських. Школа індустріального суспільства націлена не тільки навчати, але й виховувати дитину замість сім’ї, бо вважається, що рівень знань і культури педагогів набагато перевищує рівень пересічної сім’ї. Школа індустріального суспільства була центром формування підростаючої особистості. Випускник готувався до праці в складі великого колективу. Практичні життєві навички, потяг до самостійності – не розвивалися. (Може, тому бачимо багатьох успішних людей, які покинули традиційне навчання або нічим не проявили себе в ньому і пробилися в житті самотужки?) Шкода індустріального суспільства на наш час резерви розвитку вже вичерпала і потреб сучасного суспільства не задовольняє. Бо не може їх задовольнити за самою своєю природою, а не тільки через ті чинники, на які звично посилаємось: матеріальне забезпечення, рівень заробітної платні, наявність підручників, посібників, допоміжних засобів і т.п.

Головною особою освіти має бути дитина. Це та вісь, коло якої повинен обертатися учбовий процес. Дитина має право ходити до пристосованої до навчання школи, вчитися в кваліфікованих педагогів, отримати необхідні підручники і посібники. Дитина має право на вільний розвиток особистості, навчальний процес повинен будуватися належним до цього чином. Тобто держава повинна різко скоротити своє втручання в учбовий процес в тій частині, яка створює надмірний тиск на особистість учня.

Інваріантна (незмінна, державна) частина учбового плану має бути скорочена чи не вдвічі: залишить, як державний компонент, українську мову, історію України і математику. Ці предмети вивчатимуться весь час перебування дитини в школі. Інші курси – варіативна (змінна, шкільна) частина учбового плану – вивчатимуться ударними циклами за півроку, рік на тому рівні складності, який обиратимуть учні і батьки.

Не набиваючи дитину знанням про все на світі (бо воно – "може, знадобиться"!), школа буде готувати її до самостійного життя в суспільстві через різнобічні курси, підібрані і побудовані таким чином, щоб дитина мала змогу сміливо увійти в суспільне життя підготовленою до його протиріч, перешкод і негараздів, – вмілою і розважливою.