Всеукраїнський семінар – очима учасника

Без довгої преамбули скажу щиро, що я надзвичайно задоволений тим, що маю можливість порівняти два Всеукраїнських форуми з питань громадянської освіти – минулорічну конференцію з проблем викладання прав людини в школі та сьогорічний семінар з проблем захисту прав людини в школах України.

Чим запам’яталася тоді конференція? Передусім, мене – новачка – вразив представницький склад основних доповідачів, бо це були, головним чином, провідні фахівці України в галузі громадянської освіти. Відомі імена, гучні посади, дуже змістовні і ґрунтовні доповіді, які мені надали купу цікавої теоретичної і методичної інформації. Шляхом "запитань із залу" можна було трохи поспілкуватися з авторитетними освітянами безпосередньо, і те спілкування, пам’ятаю, мене тоді повністю задовольнило, як і в цілому конференція виправдала мої сподівання. Якщо узагальнити враження, то на конференції сподобався академізм і високий інформаційний рівень її, що спонукав мене на пошук нових ідей, що стимулював мою творчу енергію. З Києва, пам’ятаю, приїхав окрилений, натхнений і по творчому завзятий. Мій стан можна було тоді окреслити гаслом "Від просвіти – до дії!"

Чим запам’ятався семінар? Обличчями – близькими і зрозумілими, вболіваючими і небайдужими, щирими і розумними. Це не були кумири , це були друзі і соратники, і знаходилися вони не на трибунах, а тут, поряд, біля мене. Не було і академічних доповідачів, а були – доброзичливі співрозмовники. Ось цей дух демократизму, мабуть, імпонував найбільше, і, думаю, що не тільки мені одному. А якщо вже підшукувати гасло, яке фокусувало б мої відчуття протягом двох днів семінару, то воно може виглядати так: "Від власної дії – до спільного досвіду!" Саме досвід шукали і на нього, безумовно, чекали всі учасники семінару, і саме досвідом щедро ділилися ті, хто його вже мав, хто вже почав діяти.

Дуже цікавими видалися результати "Моніторингу дотримання прав людини в школах України". Він проводився за ініціативою Севастопольської правозахисної групи, і цим корисним досвідом ділився керівник цього проекту Роман Романов та інші його учасники. Не переповідаючи це обговорення, скажу лише, що отримав статистичне підтвердження свого висновку, що більшість учнів шукають захисту своїх прав саме за межами своєї школи. І це тому, що, по-перше, вони не вірять, що безправний і принижений учитель захоче і зможе захистити права учнів, а, по-друге, вони не знають і не мають, в більшості випадків, жодного механізму правозахисту в школі власними силами. А звідси випливають вже і пасивність школярів у формально існуючому шкільному та учнівському самоуправлінні, і правовий песимізм, і правовий нігілізм більшості старшокласників. Висновок же із результатів Моніторингу, як на мене, випливав сам собою – конче потрібно допомагати учням створювати в Україні розгалужену мережу осередків школярського правозахисту. І вона, до речі, поступово вже створюється, причому для початківців зараз можна пропонувати ціле розмаїття форм діяльності і, навіть, варіантів назв таких молодіжних правозахисних. "ЗОНТ" (ЗакОН і Ти") та Юнацька правозахисна група діють в Чернігові, "Спілкування без кордонів" – в Люботині, "Шкільний центр прав людини та правової культури "Статус" – в Чугуєві, Правозахисна дитяча група "КОЛО" ("Колегіальність. Організованість. Людяність. Обізнаність.") – в Краматорську, "Шкільна громадська приймальна" – у Львові тощо. Творчо використовують вчителя-практики і можливості для школярського правозахисту таких структур як філія Обласної Малої академії наук, Палац дітей і молоді тощо, при яких можуть ефективно діяти правові гуртки для учнів. Зрозуміло, що надзвичайно багато в цій справі визначає саме особистість учителя, його ініціативність і авторитет в очах учнів, для яких він є другом і старшим колегою. Запам’яталася в цьому зв’язку репліка Михайла Жукотського, що гідності дитину навчає не викладач правознавства, а будь-який вчитель із власною гідністю!

Не сумніваюся, що корисним на семінарі був і обмін думками з приводу різних підходів до співвідношення курсів "Громадянської освіти" та "Правознавства". Сумніви мене беруть, однак, що результати нашої дискусії здатні хоч якось вплинути на позицію Міністерства освіти в даному питанні. Але, так би мовити, "для себе" поговорили вдосталь, і суперечка виявилися і принциповою, і запальною, і безкомпромісною. Думки тут, дійсно, були цілком протилежні. Наприклад, Софія Загоруйко висловилася категорично "проти" "Громадянської освіти" в умовах ще недостатньої, на її думку, досконалості курсу "Правознавства", який, до речі, вона воліла б бачити не в 9-му, а в 11 класі! Треба розвивати те, що вже маємо, розвивати якісними підручниками і посібниками для учнів, розробками методики викладання і більшим зв’язком курсу "Правознавства" з життям, з практикою правозахисту, а не хапатися за щось новеньке і, взагалі, не розроблене. Така була позиція її однодумців. Протилежну думку найбільш чітко сформував Олександр Наровлянський: "Категорично не повинно бути протистояння цих двох курсів! Використовувати їх треба не в обмін, а лише в доповнення один одному! І ця точка зору, як мені здалося, знайшла найбільше схвальних відгуків серед учасників семінару.

Але, безумовно, як на мене, то найцікавішою сторінкою форуму було засідання, присвячене практичному досвіду створення молодіжних організацій та учнівського самоврядування. Саме на цей "круглий стіл" я покладав великі надії, вирушаючи до Києва, бо хотів почути для себе щось нове, цікаве і корисне, і разом з тим, в мене теж було чим поділитися з моїми колегами, що винести на їхній суд та оцінку.

Як завжди, блискуче виступив учитель-практик з Чернігова Ігор Сущенко. Серед цікавих форм діяльності, винайдених в чернігівському "ЗОНТі", занотував для себе такі, як: правозахисна робота учнів-волонтерів в дитячому притулку, безкоштовна роздача школярам текстів "Декларації прав дитини" 1 липня – в День захисту дітей. Приємно було дізнатися про розробку і прийняття "Декларації прав старшокласників міста Чернігова", яку підписали, як повідомив пан Ігор, учні 14 шкіл. Приємно тому, що подібна акція із січня 2001 року розпочалася у нас в Краматорську, а значить ми на вірному шляху. Все це поповнило мою "творчу скриньку", і я буду радити ці форми своїм юним правозахисникам із "КОЛО". Разом з тим, під час обговорення виступу Ігоря Сущенка, якось непомітно, але досить гостро встало питання про морально-етичні принципи координування дорослою людиною діяльності дітей в правозахисній організації. Думка пана Ігоря, яка дістала суттєву підтримку частини учасників, була простою і чіткою – в умовах, коли адміністративна реакція на правозахисну діяльність учнів в цілому негативна і конфронтаційна ("це підривна діяльність!"), діяти можливо або допускаючи конфронтацію в принципі, тобто свідомо йти на конфлікт і ворожнечу, або не діяти зовсім! Але під час конфронтації вчитель повинен продовжувати очолювати дітей, бо інакше це – зрада дитячої довіри! Отака позиція пролунала на семінарі, і візьму на себе сміливість сформувати її так: "Якщо без барикад не обійтись, то, коли треба – вперед, з дітьми на барикади!" Проти такої позиції відразу рішуче висловилася Світлана Проценко: "Не можна створювати дитячу правозахисну організацію на конфронтаційній основі!" Як на мене, то школярський страйк, підписна чи петиційна кампанії, пікетування чи акції голодування – це зовсім не правозахист, тим більше не дитячий правозахист. І така принципова позиція теж знайшла схвалення серед учасників семінару, тобто дитячий правозахист повинен бути медіативним (посередницьким), а значить – виключно діалогічним і ненасильницьким, причому спрямованим не на перемогу над кимось, а на поліпшення ситуації з дотримання прав дитини в школі. Навчити дітей шляхам порозуміння і ненасильницьким формам захисту своєї гідності дуже і дуже складно, бо нам, дорослим, теж треба вчитися саме цьому. Але це, мабуть, єдиний конструктивний шлях і, може, єдиний спосіб формування високої правової культури.

Наприкінці семінару цікавими були пропозиції і побажання учасників щодо наступних подібних зустрічей. Світлана Проценко, наприклад, слушно запропонувала провести літній таборовий збір дітей - правозахисників. Михайло Жукотський висловив побажання, щоби майбутній семінар обов’язково проходив за участю дітей - правозахисників, лідерів в своїх організаціях. Для них це була б і гарна школа, і гарний тренінг і, як на мене, для цього можна було б скористатися системою "Гаазької моделі ООН" (ГМООН) або досвідом семінарів для лідерів в "Пласті". А ще, на мою думку, багато корисного дає, до речі, саме кулуарна діяльність, коли під час обіду чи вечері за столиком точиться неквапна розмова у вузькому колі, і ніхто не грає роль, а веде себе досить невимушено. Тому слід було б продумати роботу в невеличких групах, десь до 6-ти чоловік, які протягом двох днів семінару могли б тісно попрацювати саме після денних засідань, так би мовити, "почаювати" і більш відверто і невимушено обговорити чи виконати певні завдання, які поставлять перед такими групами організатори семінару. Залучати до роботи в таких малих групах можна виключно за бажанням, а результати такого "диспуту за чашкою чаю" в готельному номері могли бути відразу обговорені на семінарі або оприлюднені в бюлетені "Права людини". Як на мене, то хочеться на всеукраїнському форумі бути не тільки споживачем, але й творцем, а також, більш ефективно використовувати досить потужний інтелектуальний потенціал такого форуму, адже він збирає людей творчих і небайдужих. А ще, мабуть, вже хочеться почути не тільки схвалення та доброзичливі запитання щодо діяльності школярського правозахисту чи учнівського самоврядування, до якого ти маєш безпосереднє відношення, але й почути конструктивну критику своїх дій, так би мовити, "розбір польотів". Користь від такого "критичного обстрілу" теж обов’язково була б, а себе можу запропонувати добровольцем на таку процедуру, тобто, об’єктом для такої дружньої критики.

А взагалі, підсумовуючи свої враження від семінару, скажу одне – він, на мою думку, удався, бо не повторював минулі форми, а значить рухався вперед. А з ним, безсумнівно, вперед рухалися і всі ми.