З робіт IV Всеукраїнського конкурсу

Школа. Скільки приємних і неприємних спогадів пов’язано з нею. Скільки разів радів, отримуючи "5", скільки разів засмучувався, отримавши "2". Але це все дрібниці. По-справжньому я нервував не тоді, коли вчитель говорив: "Сідайте, Ви отримали двійку", а коли класний керівник чи директор говорили: "Що у Вас за вигляд? Негайно постригтись! Зніміть ці штучки!" Так, за мій зовнішній вигляд мене діставали вчителі, учні і директор школи. Але я не здавався, бо був переконаний, що я правий, хоч і не знав цього напевно.

Мене часто викликав до себе директор школи "на бесіду" і я знав наперед, про що буде розмова.

– Доброго дня, пане директоре.

– Доброго дня, пане учню.

– Ви мене викликали?

– Так.

– Я Вас слухаю.

– Шановний, чому Ваш вигляд не відповідає шкільній формі?

– Ви мене вибачте, та я Вас не розумію.

– Все Ви розумієте. Я маю на увазі Ваш зовнішній вигляд. Ваше довге волосся, Вашу куртку в заклепках.

– Пане директоре, мій зовнішній вигляд – це моя особиста справа.

– Ні, статутом школи затверджено шкільну форму, і Ви маєте відповідати їй.

– Справді? А якщо в мене немає коштів її придбати?

Пауза.

– Але ж постригтись Ви можете?

– Можу, але не хочу.

– Чому?

– Такі у мене погляди.

– Ви мені ці Ваші рокерські штучки кидайте.

– Ні за які гроші.

– Добре, завтра приходьте до школи або пострижені, або з батьками.

– Бувайте здорові.

– Щасливо.

Звичайно, я не постригся. Наступного дня я прийшов до школи з батьком. Добре, що батько у мене давній прихильник рок-н-ролу. Татко зайшов в кабінет директора і незабаром вийшов. Не знаю, що він сказав директору школи, але директор відчепився від мене надовго.

Та пройшов час, і мене знову почали діставати вчителі та директор, щоправда тепер батьків до школи не викликали. Саме погане те, що я не знав, чи правий я. Можливо, дійсно мав постригтись, бо ходити з довгим волоссям забороняє статут школи. На щастя у мене був товариш, який добре розумівся на правах і свободах людини. Він порадив мені почитати Конвенцію про захист прав людини та основних свобод. Я прочитав не тільки її, а й ретельно вивчив розділ другий Конституції України. Тепер я не боявся наступного виклику до директора, бо знав, що мені йому говорити.

– Шановний пане учню, чому Ви сьогодні знову не в шкільній формі?

– Пане директоре, я не зобов’язаний її носити.

– Бо Ви так виражаєте свої погляди? Шановний, слухайте, що я вам скажу: виражайте свої погляди вдома, а не в школі.

– Ви не маєте права заборонити мені виражати мої погляди, бо свобода вираження поглядів закріплена не тільки в Конституції України, а й в Конвенції про права людини та основні свободи.

– Які Ви розумні. Добре, зараз на Вас у мене немає часу.

Після цієї розмови мене більше не викликав директор школи "в кабінет" на розмову. І головне, я зрозумів, що знати свої права і вміти їх реалізувати –просто необхідно в наші часи. Тому твердо вирішив вступити до юридичного ліцею. Але для цього я мав покинути школу, в якій навчався. І знову директор школи став мені на заваді. Він умотивував свою відмову перевести мене в юридичний ліцей тим, що наказом зав.відділом освіти заборонено переводити учнів з однієї школи в іншу під час навчального року, а це було вже 20 вересня. Моє прохання показати цей наказ директор не задовольнив, умотивувавши це тим, що він не зобов’язаний показувати його мені.

Взагалі я його розумію, адже хто хоче втратити одного з провідних спортсменів школи, переможця чемпіонату області з дзю-до. Та він, мабуть, просто забув врахувати мої бажання.

– Пане директоре, ось прохання моїх батьків перевести мене до юридичного ліцею НВК №2.

– Я Вас не переведу.

– Пане директоре, Ви мусите...

Директор обірвав мене на півслові:

– Знову будете говорити мені, що це Ваше право! – мало не кричав директор.

– Так, – спокійно і коротко відповів я.

– Добре, пане учню, я задовольню Ваше прохання, але якщо Ви захочете повернутись, знайте, що я Вас не прийму.

– Всього доброго пане директоре, – сказав я, виходячи з його кабінету і тримаючи свої документи в руках. Знову я отримав перемогу, завдяки знанням своїх прав і свобод.

Звичайно права людини в школі не тільки порушуються, а й захищаються, скажімо право на освіту. Скільки сил, енергії, часу віддають нам, учням, педагоги. Скільки нервів, терпіння витрачають вчителі, щоб навчити нас. Так, вчителі працюють, не покладаючи рук, і прагнуть передати свої знання нам. Ми мусимо поважати їх працю, адже багато хто з них працює не отримуючи заробітну платню по декілька місяців. Я низько схиляю голову перед вчителями і дякую їм за. їх працю.

Вчитель – це взірець для учнів. Але чому ж тоді вчителі так часто принижують своїх учнів? Чому іноді вчителі забувають, хто вони для своїх вихованців? Чому вчитель дозволяє собі обізвати учня перед всім класом? Чому непоодинокі випадки, коли вчитель вдарив учня під час уроку? Невже вчителі не знають прав своїх вихованців? Так, напевне саме незнання прав учнів нашими педагогами приводить до їх порушення. Тоді варто освідомити вчителів з правами їх підопічних. І, можливо, це дасть якийсь позитивний результат.

Як добре, що вже директор школи не заставляє знімати хрестика з шиї, як це було раніше. Можливо, в нього просто немає часу звертати увагу на такі дрібниці, а можливо, він став поважати свободу віросповідання. Як добре, що вже не розганяють зібрання неформальної молоді, а. ще недавно це була проблема №1 для підлітків з нестандартним мисленням. Як добре, що не забороняють слухати і грати ту музику, яка тобі подобається.

Так, наші права і свободи порушуються. Але це не дивно, адже ми довгий час жили в тоталітарній системі, де права людини існували тільки на папері. Та нам необхідно позбутися цих пережитків, адже наша країна прагне стати дійсно демократичною. Я впевнений на 100%, що правова культура в українців невдовзі буде на високому рівні. І тоді не будуть порушуватися права і свободи людини в нашій державі. Ми повинні знати наші права і вміти їх реалізовувати. Лише в цьому випадку зможемо Їх захистити. Нехай нашим девізом стане вислів Василя Стуса: "знання ваших прав – ваша сила".

Володимир Коляда,
смт Ставище Київської обл.