Актуально про актуальність громадянської освіти в Україні

Дивує позиція авторів: „Певний досвід у цій галузі має й Україна. ...В нашій країні вжито чимало заходів...“ (і далі скупий перелік, який не переконує). „Існуюча в нашій державі система освіти слабо зорієнтована на формування у молоді демократичних цінностей... Навчально-виховний процес недостатньо спрямований...“ (Що це за громадянська позиція?) „Демократія – це триваюча спроба відродити...“ (Дійсно, щось у нас, українців, затягнулась спроба поважати себе – бути чесними і відвертими перед собою).

Концепція повинна бути абсолютно зрозумілою, переконливою, конкретною і, найголовніше, чесною. В концепції необхідно чітко охарактеризувати всі фактори, що формують якості наших громадян сьогодні і, виходячи з такого аналізу, чітко сформулювати мету та завдання. Погодитись же з метою та завданням даного проекту дуже важко. Цікава термінологія. В дусі гуманізму та демократизму: сформувати особистість, якій притаманні... А чому не створити умови для самовдосконалення особистості як принципового, чесного, активного громадянина і не вказати чітко всі умови? Коли ми, нарешті зрозуміємо, що формувати, сформувати, навчити... – то все примус, який крім того, що несумісний із змістом громадянської освіти, взагалі дає лише негативні результати. Яскравим прикладом тому є радянська школа, яка в результаті всіх своїх формувань отримала протилежні якості людей. Будь-яке насильство над особистістю, навіть з благою метою, викликає протидію або байдужість.

Не радують і завдання. Що таке „надати молодому поколінню знання...“? Чому не забезпечити достовірною інформацією про політичні та соціально-економічні процеси в Україні – в порівнянні із становленням громадянського суспільства в правових державах світу. А як, цікаво, можливо сформувати мотивацію та основні вміння?.. Мотивують діяльність кожного його реальні потреби та можливості задовольняти їх в конкретних умовах життєдіяльності. Якщо не змінюються потреби та умови їх задоволення, змінити мотивацію діяльності неможливо. Вміння ж кожного теж підпорядковані потребам: в діяльності, спрямованій на задоволення потреб, дитина, людина вдосконалює себе, свої навички та вміння. До того на мотивацію діяльності учня, дитини суттєво впливає її життєвий досвід, який формується в результаті повсякденного, невимушеного спілкування з навколишньою дійсністю як прямо, так і опосередковано: ми забуваємо, витворюючи в кабінетах концепції, що дитина все бачить, чує і відчуває – це і мотивує, і орієнтує, і вчить. Тому мова може йти лише про включення дитини в таку діяльність, яка дасть їй можливість відчути свою реальну значимість, відкриє перед нею шляхи самореалізації. Лише в життєво значимій діяльності коректуватиметься мотивація та вдосконалюватимуться вміння. Ніякими словесними конструкціями типу розробок уроків громадянської освіти у посібнику ㎤ + 1“ не змінити мотивацію діяльності. Мова може йти лише про включення учнів в дитячі, молодіжні організації, які будуть принципово та цілеспрямовано домагатися фактичних гарантій юридично гарантованих прав і свобод дитини. Це єдиний шлях до відповідальної участі в громадсько-політичних процесах, до конструктивності; єдиний спосіб набути досвід громадської дії. Якщо в рамках громадянської освіти не ставиться питання про створення дитячих організацій, метою діяльності яких має бути контроль за дотриманням прав та свобод, конструктивна протидія порушенням прав і свобод та активна правозахисна діяльність – всі ці концепції нічого не варті. Дитина дуже швидко відчуває і усвідомлює, коли дорослі з нею граються в свої ігри. Це головна проблема конфлікту між батьками і дітьми.

Аналіз запропонованого в концепції змісту громадянської освіти також примушує „критично-конструктивно“ не погодитись. В обгрунтуванні особистісно зорієнтованого підходу зміст громадянської освіти "спрямовується на виховання громадянина демократичного суспільства, патріота України, що прагне вільного вибору...“? Знову виховання, знову погляд на учня, як на шматок глини, з якого можна виліпити що завгодно. А учень не хоче, щоб його виховували. Він хоче, щоб йому дали можливість просто жити, щоб йому давали можливість самореалізуватись, а не втручались в його особисте життя. До речі, це йому юридично гарантує Конституція України. Постає питання: на яких правових принципах автори редагували дану концепцію? Те, що нехтуються анатомо-фізіологічні та психологічні закономірності формування особистості, – ще можливо пояснити, але утверджувати громадянську освіту на формалізмі та нехтуванні правами – це занадто. А якими підходами виховують патріота?.. Патріотизм не виховують. Це природна якість людини. Почуття патріотизму потрібно просто не принижувати, не плювати людині в душу. Проблема виховання патріотизму штучна і пов’язана з тим, що державна політика суперечить природним інтересам людини, – тому виникає необхідність відволікати увагу громадян від реальних проблем: держава, яка не здатна накормити власний народ, починає мовою горе-патріотів кричати, що ковбаса не головне в житті. Насправді ж патріотизм закінчується там і тоді, де і коли людина перестає поважати себе, дозволяє себе дурити та принижувати. Примітивний послух – якість, дуже далека від патріотизму. Тому головне в громадянській освіті – засобами особистісно зорієнтованого підходу зміцнювати в кожній дитині почуття власної гідності. Людина, яка не здатна поважати себе, не може поважати державу, народ, любити землю, на якій народилася і живе.

Щодо діяльнісного підходу. Тут потрібно тримати в полі зору той факт, що школу закінчують в основному в сімнадцять років, тому вести мову про уявлення не доводиться. Через рік випускники вже беруть участь у виборах. Тому мова може йти лише про сприяння формуванню вміння розуміти зміст та спрямованість суспільно-політичних процесів, відстоювати власну громадянську гідність, права та свободи, постійно відчувати об’єктивно необхідне співвідношення особистого та суспільного. Сприяти формуванню таких якостей можуть лише навчальні ситуації, в яких учень буде не гратись, а вчитись вирішувати практично значимі проблеми та випробувати себе не просто в громадянських акціях (громадянські акції часто носять бутафорно-парадний характер), а в діяльності, спрямованій на захист власної гідності, прав і свобод. Стверджувати в концепції, що країна „перебуває на етапі становлення політичних інститутів демократії“, і так туманно говорити про діяльнісний підхід – дуже цікава позиція. Якщо ми в такому ракурсі будемо здійснювати громадянську освіту, нам правова держава та високий рівень життя не „загрожує“ взагалі.

Далі аналізувати зміст бажання мало, оскільки мова йде про завантаження учнів діяльністю, невідомо якою. Що, наприклад, розуміти під спрямуванням „змісту громадянської освіти на вирішення найбільш актуальних для даного етапу розвитку українського суспільства завдань“?.. Тут легко вигадувати назви етапів та формулювати під них завдання. В цьому ми мастаки. Потім, коли їх надуманість стане очевидною, з такою ж легкістю знайдемо за такою ж методикою абстрактну причину, на яку все спишеться. Думати так примушує стор. 5 Інформаційного бюлетеня (випуск 2, жовтень 2000 року), де подано основні критерії змісту в кожній із сфер суспільного життя. Візьмемо політико-правову сферу. Зокрема досвід участі. Вміння реалізувати своє право на участь в виборах та інших формах прямої демократії? Як, наприклад, буде реалізовано вказане право, якщо від юного громадянина приховано достовірну інформацію? А як зорієнтується той же громадянин в сучасній політичній ситуації, якщо його забезпечити „профільтрованою“ або „урізаною“ інформацією? Мова йде про те, що в даній концепції немає тих визначальних принципів, які обумовлять кінцевий результат. Ця концепція – як вода: прийме форму посудини, в яку буде налита.

Про форми та методи. Як навчальний предмет. Це найцікавіше в даній концепції: запровадити в школі ще один навчальний курс – при тому, що наші діти сьогодні перевантажені всупереч і елементарному здоровому глузду (на 80% діти в школі примусово включаються в діяльність, доцільність якої ніхто не довів і не доведе: чому, наприклад, всі учні України повинні на уроках літератури вивчати одних і тих же авторів, одні і ті ж твори і стандартно ділити героїв на позитивних та негативних та, в кінцевому рахунку, не знати літератури), і санітарно-гігієнічним вимогам (на один і той же розхитаний 20-річної давності стілець та за такий же стіл в умовах кабінетної системи сідає учень 5 класу і 10-11-го, наживаючи сколіоз) і, нарешті, правовим нормам (робочий тиждень учня більше за робочий тиждень дорослих при низькій якості викладання, що зумовлено примітивною навчально-матеріальною базою більшості шкіл України). Це дійсно громадянська позиція: запровадити ще один навчальний курс. Оптимальна третя та четверта форма. Але питання: за чий рахунок? Знову на „ентузіазмі“? Якщо це буде здійснюватись під егідою управлінь освіти в рамках діючої системи перевірки та контролю – результат легко передбачити. Це все стане черговим заходом і не більше.