Громадянська Освіта

http://osvita.khpg.org/index.php?id=976003471


05.12.2000
...Усього за три дні, проведених у Київському виховному домі для сиріт на вул. Багговутівській, Корчак встиг повністю перебудувати внутрішній лад цього закладу: зорганізував дитяче самоуправління із законодавчою та судовою функцією, розпочав „видання“ рукописної „Газетки“ (до якої надсилав „кореспонденцію“ і після повернення на фронт), запровадив систему різноманітних чергувань тощо...

...Корчак влаштувався лікарем одразу до трьох притулків для українських дітей-сиріт, кількість яких зростала шаленими темпами. Наприкінці життя він писав: „Київ. Хаос... Тут я пізнав рецептуру воєн і революцій. Вчора більшовики – сьогодні українці – наближаються німці – звідкілясь ще й залишки царської Росії. Усе навколо дихало стримуваним злочином. Якими наївними видаються нині мої тодішні турботи, щоби: люди, почуття, план, порядок, хоча б трошки здорового глузду – для охорони дитини“.

Соціальній і науково-технічній революціям Корчак вперше у світовій традиції протиставив дитячу революцію, проголосивши з Києва Велику Хартію Вільностей Дітей, за якою дітей виховувати батькам і суспільству слід не за власними світоглядними ідеалами, а лише обережно направляючи їхні природні прагнення, „звільнити дітей від рабства дорослих...“

...Після півроку праці у сирітських притулках він змушений був залишити цю роботу через банальне етнічне питання – як відомо, Корчака все життя зусібіч оточувала ворожість: багато поляків з підозрою ставилися до популярного серед дітей єврейського вчителя; єврейство зневажало його як польського патріота, що пише під атракційно-слов’янським псевдонімом; католики, православні, протестанти, юдеї нападали на його позарелігійність (у пресі траплялися звинувачення від „нігілізму“ до „масонства“) – все це не сподобалося й російсько-українській адміністрації сирітських притулків. А отже, наприкінці травня 1918-го Януш Корчак назавжди повертається додому, до Варшави, везучи з Києва написану тут роботу „Як любити дітей“...

(Зі статті Ксенії Кіро
у тижневику „ПіК“, №37, 2000 р.)

Рекомендувати цей матеріал