Громадянська Освіта

http://osvita.khpg.org/index.php?id=976003334


З робіт Четвертого Всеукраїнського конкурсу

05.12.2000
Посадити дерево, побудувати будинок, виростити дитину... Цій мудрій формулі людського життя народ слідував споконвіку. Звичайно, що життя не стоїть на місці, змінюються й наші уявлення про нього. І якщо раніше вихованням займалися лише батьки, то поступово коло чинників, які впливали на виховання дитини зростало. Зараз чи не найбільшу роль у вихованні на перших етапах життя людини грає школа. Вона якоюсь мірою повинна була відігравати роль батьків, сім’ї, захищати від жорстокого впливу зовнішнього світу, готувати дитину до вступу в самостійне життя. Інакше кажучи захищати права і привчати виконувати обов’язки. Цьому повинні були сприяти відповідні міжнародні та національні законодавчі акти. Але чи все так просто? Практика свідчить – ні. Безперечно є й добрі сторони, напевне їх навіть більшість, але присутня ота ложка дьогтю... Так як я закінчив школу менше двох років тому, провчився там 11 років, то я можу судити про це. У крайньому разі щодо мого навчання, яке, на мою думку, не дуже відрізнялося від інших шкіл.

Почну з найбільш грубих порушень, яких, на щастя, дуже мало. У ст.3 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод йдеться про неприпустимість катування чи нелюдського, або принижуючого поводження чи покарання. Звичайно, про державну політику, направлену на такі дії, мова не йде. Але трапляються випадки, коли вчитель може вдарити учня, накричати на нього, причому в присутності інших. В деяких школах можна зустріти вчителів, які систематично цим займаються, всі про це знають, але винний працює далі з дітьми, тому що вважається знавцем свого предмету, або тому що в нього добрі зв’язки. Найчастіше це відбувається з викладачами допризовної підготовки юнаків (ДПЮ), які практично в кожній школі на уроках "стимулюють" учнів нецензурщиною чи рукоприкладством. Причому вони вважають, що такі їх дії знаходять підтримку в середовищі учнів, і це дає їм своєрідне „натхнення“. Взагалі уроки ДПЮ є шматочком армії в школі, одним великим поруганням гідності та багатьох прав дитини, проте, це окрема велика тема.

Уроки фізкультури теж потребують уваги, хоч тут і менше прикрих моментів, особливо коли добрий викладач. Як правило викладачі дуже рідко організовують процес спортивного життя учнів хоча б на уроках фізкультури, їм або просто не хочеться цього робити, або вони не вміють – набагато легше в кінці чверті приймати здачу нормативів, які без регулярних тренувань часто неможливо здати, а сам процес перетворюється на катування в оригінальному значенні цього слова. Практично не враховується різниця у фізичному розвитку, віці. Порушується кордон між тренуванням і катуванням. Звичайно, я трохи драматизую, але все це порушує нормальний навчальний процес, право людини (дитини зокрема) на якісну освіту.

Також в школах досить часто порушується ст.4 Європейської Конвенції. В п.2 йде мова про недопустимість залучення до примусової чи обов’язкової праці, окрім випадків, визначених у пункті 3 цієї ж статті. Так школярі часто виконують різнопланові роботи. Більшість з них так чи інакше можна віднести до громадських обов’язків, але інші зовсім не підпадають під таке визначення. В основному це відбувається на уроках праці (а іноді і поза ними), яка викладається по 9-й клас. У майстерні уроки проводяться приблизно з 7-го класу. Досить часто учнів з подачі вчителя використовують як робочу силу. Причому не на елементарному прибиранні території, яке є одним з громадських обов’язків, а на досить важких роботах – щось розвантажити, перенести, вкопати. Ми з класом і цеглу розгружали, і лінолеум носили, і кахель, і залучалися до земляних робіт при обладнанні спортмайданчика тощо. Причому все це робилося без спецодягу, в тому, в чому прийшли до школи. Та й за прикладами не потрібно далеко ходити: нещодавно всі газети писали про випадок в київській школі – при розвантаженні машини зі склом школярами(!), знятими з уроків, було важко поранено двоє хлопців.

За ст.8 п.1 Європейської Конвенції кожна людина, (а за ст.16(1) Конвенції про права дитини, зокрема, кожна дитина) має право на особисте та сімейне життя, на захист від посягання на її честь та гідність. З порушенням цього права практично в кожній школі збираються різні анкети, відомості тощо. В них входять питання щодо складу сім’ї, місця роботи, посади, адреси, телефони батьків та інші відомості особистого плану, до яких потім має доступ дуже багато людей. Для деяких з них ці відомості можуть бути цінним джерелом інформації, яка буде використовуватися не за призначенням.

Потім я вважаю, що твори на теми: "Моя сім’я", "Мої мрії" тощо повинні бути лише альтернативою поряд з іншими, а не імперативом, як зараз, коли особливо в молодших класах ці теми є основними. Чому дитина повинна розповідати комусь свої бажання, які потім будуть оцінюватись на предмет творчості(!), а потім, можливо, повністю, можливо, фрагментарно зачитуватись, якщо вчителю там щось здасться цікавим. Це просто неприпустимо, як і оголошення перед класом оцінок за проведену роботу, їх публічна критика, розбір помилок з назвою фамілії автора.

Серйозним порушенням прав дитини є проведення медоглядів, щеплень без повідомлення батьків, а іноді без елементарної перевірки медкарти дитини на предмет алергії, наявності роблених щеплень тощо.

Ст.10 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод та ст.12 Конвенції про права дитини виражають наступні думки: повинна бути забезпечена свобода виявлення поглядів, формування їх, дотримання, поширення з усіх питань, що торкаються дитини. В школі виразити свої погляди є можливість в основному у письмових роботах. Але як правило, якщо в творі з української літератури буде найменша критика в адрес Шевченка, Франка, Лесі Українки тощо, починаються хворобливі реакції з боку вчителя. "Хто ти, щоб критикувати ЇХ ?". Але учень може мати свої погляди, певним чином їх аргументувати і висловлювати – це його право. А у нас часті випадки, коли за бездоганний твір за темою, без єдиної помилки ставиться оцінка "2", і мотивується це не тою тематичною направленістю твору. Потім довго відчуваєш недоброзичливе ставлення вчителя, який сприймає це як особисту образу. Звісно, тут велика роль людського фактору, але це нерідке явище на практиці. Або інші перекручення на зразок передбачених програмою, за словами викладача, поїздками у позашкільний час до музеїв літературних діячів тощо. Неявка на таку екскурсію у позашкільний час зараховується як прогул заняття. Чи "прогулянки" всім класом під наглядом класного керівника на різні культурні заходи: звітні концерти, непопулярні виступи, приїзд якоїсь "високої особи" тощо, щоб штучно зробити повний зал. Тут до діла йдуть ультиматуми на зразок: скоро кінець чверті; скоро контрольна і так далі. Про яку свободу формування поглядів може йти мова?

Право дитини на якісну освіту спотворюється, з нього вилучаються необхідні компоненти. Результатом цього є порушення принципу закріпленому в ст.29(d) Конвенції про права дитини – підготовки дитини до свідомого життя, вихованні в ній поваги та почуття дружби до національних, етнічних, релігійних та інших меншостей. Досить часто викладання ведеться з використанням тенденційних підручників, особливо з історії України, літератури, завдяки яким старанно виховується ненависть до – практично цитую – "жидів, ляхів, москалів, басурманів". Ці слова в абсолютно однозначному значенні можна зустріти ледь не в кожному рядку згаданих підручників, особливо там, де мова йде про міжнаціональні стосунки. Що ж тут дивуватися бійкам футбольних фанатів чи появі ультра-націоналістичних формувань, ненависті, що виникає серед народу. Дуже важливий мовний аспект. Невмотивоване, практичне вилучення російської мови з навчальних планів робить школярів мовними каліками, тому що на теренах колишнього СРСР російська залишається мовою міжнаціонального спілкування, і якби діти могли свідомо вибирати, вони б ніколи не обрали такий варіант. Рішення спустили зверху, а школярів заставили думати, що так для них краще.

І ще одне, чи не найважливіше – в нашій школі не привчають самостійно мислити, бути лідером, відстоювати свої права.

Звичайно, не все так погано, як здається. Позитивного набагато більше, ніж негативного. Саме в тому величезна заслуга нашої школи, що позитивне не кидається у вічі, а сприймається як таке, що повинно бути, що помічаємо ми саме негативне, і дивуємося , що саме воно присутнє.

Щоб зрозуміти, які великі зрушення відбулися, необхідні порівняння з радянськими часами. Школярів могли зірвати з уроків і кинути на сільськогосподарські роботи. Або "практика" на будівництві, коли за нестачі підсобників школярів примушували таскати пісок, цемент тощо. Хоч маскувалося все це під назвами практика, змичка – по суті, це була рабська праця. Великий плюс сьогоднішньої школі, що вона не застосовує таких варварських методів залучення робочих рук. Хоча у позаминулому році в сусідній школі школярі три дні замість уроків збирали яблука в місцевому плодовому розсаднику. Потім школа отримала частину врожаю. Але одна деталь – перед тим ніхто не питав згоди школярів. Все обговорювалося керівництвом, а школярів поставили перед фактом.

Давно зникли принизливі розбори позашкільної поведінки школярів перед класом чи піонерськими зборами. Втручання держави у особисте та сімейне життя зменшилося настільки, що іноді хочеться, щоб воно було більшим. Напевне дуже важливим тут є введення інституту шкільних психологів, який при вмілому застосуванні і розвитку може стати саме тим інструментом, який покращить і розрядить атмосферу в наших школах, допоможе з ліквідацією того духовного вакууму, який залишився після зникнення піонерських організацій, різних гуртків при школах тощо.

Дуже непогано зараз з правом на свободу думки, совісті, релігії тощо (ст.9 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод). Зараз свою думку можна виразити за допомогою друкованих, електронних засобів, усно. Тільки б було бажання. Якою б вона не була, тебе за неї не покарають. Те ж саме відноситься до релігії. Зараз право обирати собі релігію, дотримуватися її, вільно змінювати, або не обирати ніякої практично не обмежується, якщо не брати до уваги деякі неорелігійні течії, діяльність яких може обмежувати права інших. Взагалі, загальнодержавне покращання атмосфери не могло не вплинути на шкільне життя.

Також за бажанням учнів можливе створення учнівських органів самоуправління, організації. Немає перешкод для реалізації права на свободу мирних зборів, асоціацій з іншими громадянами.

Хотілося б вірити, що з часом всі негативні сторони шкільного життя зникнуть, а позитивні розвинуться і піднесуться, що теперішній стан справ йде від нестабільного стану справ в державі, що це результат затягнувшогося переходу від радянського режиму до сучасної демократичної держави, в якій би понад усе цінували людські права та свободи. Без цього неможливо побудувати громадянське суспільство, правову, соціальну державу, декларативно проголошені Конституцією 1996 року.

Олексій Тараканов, м. Київ

Рекомендувати цей матеріал