Громадянська Освіта

http://osvita.khpg.org/index.php?id=976003259


Розмова з чиновником обласного управління освіти

05.12.2000
Есе про роль громадянської освіти в демократичному суспільстві: який вигляд може мати програма з громадянської освіти для учнів середньої школи, які цілі навчання демократії, які теми повинні обговорюватись у класі, які методи викладання треба використовувати?
Діалог

Їхати поїздом завжди цікаво. Бо завжди трапляються цікаві співбесідники: такі різні і такі непередбачувані.

Цього разу моїм сусідом по купе був чиновник одного із обласних управлінь освіти. Пан Микола мав солідний вигляд і професійно-оціночний погляд: глянув, оцінив і склав свою думку про присутніх. А далі – купейний ритуал виходів, перевдягань, очікування білизни, чаю, делікатних відповідей: „Можна вашу валізку…“ – „Звичайно…“, „Ви не могли б…“ – „Так, прошу…“, „Боже, як тут задушно…“ – „Це ще нічого, а от…“ Одним словом, розмова ні про що. Та в мене чомусь зірвалося: „Вас, мабуть, бояться вчителі?“ Не дуже делікатно, та що поробиш – слово вилетіло… Тільки б не образився. Ні, не образився:

– Чому ви вирішили, що я маю якесь відношення до вчителів?

– Не знаю. Я сама вчителька, з різним начальством спілкувалась, от і вирішила, що ви – один із них. Ви чимось схожі: чи то в манері триматись, чи то вираз обличчя…

Так почалася наша розмова. Ну а далі, звичайно, перемкнулись на освітні проблеми, зокрема розмова точилася навколо громадянської освіти.

– Усе буде, як завжди, – сказав пан Микола, – зверху „спустять“ вказівку, ми на місці вживемо заходів, – і програма буде працювати.

– Пане Миколо, це ж не просто програма, це зовсім інша філософія навчання, зовсім інший підхід. У такій програмі навчання стара схема не проходить „учитель – учень“ = „начальник – підлеглий“. Тут кожен має бути собою – особистістю, тільки одна особистість – уже сформована (учитель), а інша ще тільки формується.

– Я розумію, про що ви. Це все в ідеальному варіанті. Але як може бути вчитель особистістю зараз, коли має зарплатню в 20 доларів (та й ту невчасно отримує)? Знаєте, який афоризм поширений серед учителів (і він-таки на щось спирається)? – „Учитель – це сучок на дереві, об який може почухатись будь-яка скотина“. Це про щось говорить? Це вже наболіле: вибори? – вчителів підключити! (І це не місцеві вигадки, це все йде згори!) Референдум? – Підключити вчителів! І не просто підключити, а – зобов‘язати! Директор школи, інші освітні чиновники своєю посадою за це відповідають. А ви про особистість…

– На мою думку, треба бути хоча б відвертим зі своїми учнями. Не всі „бійці“, не всі вчителі можуть стати „правозахисниками“ хоча б своїх прав. Але ж треба працювати на майбутнє! Сьогодні суспільство переживає складний період переходу до демократичних процесів в умовах цілісного перетворення і переосмислення колишніх навичок, форм поведінки, ставлення до світу і людей. Ми є свідками того, як наростає недовіра до здатності суспільства й окремої людини будувати своє життя і стосунки на розумній, справедливій і демократичній основі. Суспільство, яке тільки почало торувати свій шлях, потребує установки на взаємодію, співробітництво, відкритість до людей, вимагає відстоювання власних прав і врахування прав інших. А де це краще робити, як не в школі?

– Правильні слова, безумовно. Але де ж узяти таких талановитих, щоб так відчували і мислили? Я розумію, що нинішні умови передбачають нове підгрунтя соціалізації підростаючого покоління, нове підгрунтя для процесів формування як його громадянськості, так і особистісного розвитку. Держава потребує таких громадян, які б поважали закони.

– Дозвольте вас зупинити, пане Миколо. По-моєму, держава завжди потребувала цього. Згадайте, скільки років ми виховували повагу до рідної держави, ототожнюючи її з країною, Батьківщиною. Чи не час уже припинити обожнювання нашої держави, яка найчастіше порушує наші права, а починати поводитися з нею так, як і належить з будь-яким обслуговуючим механізмом: ми придумали його, тож і треба стежити, щоб він працював справно, а не сидіти як мама біля колиски: що тобі треба, маленький?

– Ну, знаєте! У нас і так закони не виконуються, а ви хочете з таким ставленням до держави взагалі все розвалити!

– Аж ніяк! У вас на кабінеті написаний розклад прийому громадян?

– Написаний.

– А інколи ви його порушуєте?

– Коли термінова нарада.

– А на вас коли-небудь скаржилися, що ви, обіймаючи посаду високооплачуваного чиновника, який отримує зарплатню…

– Я від держави отримую зарплату, – нервово перебив мене пан Микола.

– Від платників податків, – я терпляче завершую фразу. – Не займається питаннями громадян? Ви розумієте, про що я? Ми не звикли вимагати від держави (в особі чиновників різних рівнів) дотримуватися законів. У нас якось дивно виходить: ми самі по собі, державні структури самі по собі, а те, що нас повинно об‘єднувати, лежить симпатичними обкладинками догори (це я про закони).

– І ви вважаєте, що громадянська освіта нас врятує? – іронізує чоловік.

– Може, за нашого життя ще не встигнемо створити щось таке, що нагадувало б громадянське суспільство, але ж молодь треба хоча б вивести на шлях і сказати: ця дорога важка, але її треба пройти, щоб вийти на битий шлях. Тут, власне, що важливо? У громадянській освіті вкрай необхідний цілісний підхід до проблем громадянської освіти в школі, а також пошук інших форм, які стосуються соціалізації підростаючого покоління. Тому видається доцільним, щоб предметом громадянської освіти був особистісний розвиток і підготовка підлітків до соціального діалогу і співробітництва на основі дотримання прав людини і законів, що гарантують ці права. Тільки при такому баченні можна мріяти про торовану доріжку, що веде до демократичного суспільства. Ви, як людина, що причетна до організації системи навчання, скажіть, наскільки це складно буде реалізувати, якщо зусилля педагогів будуть спрямовані на:

основоположні права людини і людську гідність як принцип співробітництва і спільне існування;

спілкування і співробітництво;

особистісний розвиток підростаючого покоління?

– Здається, всього три пункти? Ніби просто. Але на перший погляд. Ви ж розумієте, що ви пропонуєте взяти за відправну точку? Не вивчення законів, не Основний закон, де є всі ознаки можливості побудови демократичного суспільства, ні! Ви ж хочете взяти за основу права людини і як джерело цих прав – людську гідність?

- Саме так! Бо який сенс мати написану демократичну конституцію, коли громадян не обходить, що вони мають права не від держави, а вони їх мають тому, що вони – люди, що вони живуть на білому світі. А що в основі джерела прав людини лежить людська гідність теж закономірно: можна на кожному розі прикріпити яскраві плакати і з текстом Загальної декларації прав людини і нашої Конституції, яка майже всі статті Декларації ввібрала в себе, а від того нічого не зміниться, якщо людина не матиме людської гідності і не стане державі заявляти: ти маєш чинити так, бо це моє право людини (зверніть увагу: не просто моє право, а моє право людини) і ти повинна його мені забезпечити, як і всім іншим людям: інструменти ти для цього маєш (закони), інші механізми розроби і працюй. А щоб так було, необхідно зараз виховувати не борців-революціонерів, а молодих людей, здатних вести діалог і бажання пізнати навколишній світ.

– Але ж це трохи не те, що закладено в основах правознавства?

– Так, трохи не те. Вірніше, не зовсім те. Пов‘язуючи уміння і навички і спрямовуючи на соціальний діалог із знанням законів та основних прав людини громадянська освіта вирішує одну із найбільших дилем подібного навчання, оскільки допомагає пов‘язати практичні уміння з досить таки абстрактними юридичними нормами у формулюванні міжнародних правових документів і законів країни.

– Але ж для такого підходу потрібні нові форми? Ми про це на кожній нараді говоримо, але існуючі програми навчання обмежують ці форми.

– Безумовно, що таке навчання можна здійснити тільки з новими формами – у невеликих групах, де кожний підліток матиме можливість як для особистісного розвитку і самопізнання, так і для міжособистісної взаємодії й розуміння.

Звичайно, що це було б ідеальною ситуацією, аби кожний урок у школі формував громадянськість. Будьмо реалістами, за нинішніх умов це неможливо. Якщо вам цікаво, я ось записала деякі свої міркування щодо спрямованості програми громадянської освіти. Послухайте. Програма повинна бути спрямована на:

вивчення прав людини

законів країни, що гарантують права

міжкультурної освіти

вирішення конфліктів

особистісного розвитку, самопізнання

чутливе ставлення до інших

уміння для спілкування і діалогу з іншими

комунікативні навички для розвитку творчих здібностей

освіта у сфері здоров‘я як крок до відповідальної громадянської поведінки

створення гармонійних відносин з природою (екологічна освіта)

сімейні відносини, планування і підготовка до сімейного життя, сексуальна освіта

взаєморозуміння і дотримання миру між народами

глобальна освіта

політична соціалізація підлітків

– І як же ви будете називати такі уроки?

– Це будуть не уроки, а зустрічі, бо вчитель виступає як диригент, а не керівник, який спрямовує навчальний процес до вироблення тільки ось таких і таких умінь і навичок.

– То в громадянській освіті навички не потрібні?

– Ще й як потрібні, тільки шлях до набуття цих навичок інший, цікавіший і… складніший. Бо вчитель не навчає, а підтримує ритм зустрічі, де клас – коло друзів і добрих знайомих, де кожний має право внести якісь зміни, якщо вони є життєво важливими, а не дотримуватись прийнятих обмежень. Тільки таким чином непомітно можна включити підлітків в обговорення, вирішення, бути причетним до переживань інших. Це те, на чому тримається світ – неформальні стосунки в сім‘ї, шкільні неписані правила, – до усвідомлення законів і прав. Тут нова роль і вчителя, і учнів, всі вони є співучасниками, відкривачами, партнерами, співбесідниками, відповідальними особами. Головна дійова особа – учень! А ми про це забуваємо, перетворивши дітей на об‘єкт навчання. Та й роль учителя сподобається самому вчителеві, я впевнена.

– Але ж існує безліч перепон в самій системі освіти!

– Але ж ви не припинили бесіду зі мною? Вас же теж це цікавить, і не тільки тому, що колись надійде вказівка займатись громадянською освітою. Ви згодні з тим, що основний засіб зближення – це розмова? Що вона грунтується на довірі, розумінні, спробі відчути іншого, виражаючи самого себе?

– Це не просто розмова, а така, яка торкається важливих і значимих для підлітків проблем., так я розумію? Наприклад, розмова про сім‘ю і батьківські обов‘язки як це відображено в законі і як це закарбувалося в пам‘яті. Діалог матиме важливе значення, це пошук зв‘язків між маленькими острівцями, під якими часто може ховатися вулкан.

– Це зовсім інший стан на відміну від уроків, бо викладання є особистісно орієнтованим. У групі кожний стає доступним до визнань, гнівних спалахів. І завдання вчителя – спрямовувати учасників до зацікавленості іншими думками, не завдаючи болю.

– Згодний з вами, це все складно, але цікаво. Добре, що у нас держава приділяє цьому увагу.

– Як говориться в народній приповідці: добре, та не дуже.

– Ви знову проти держави?

– Та хто ж буде проти держави як такої, що турбується про своїх громадян. Державі теж треба допомагати, а інколи і чомусь навчати. Наприклад, навчити сприяти створенню громадянського суспільства, а це не означає суспільство громадян, як дехто намагається спрощено подати. Це, як ви кажете, трохи інше. Громадянське суспільство передбачає широку участь представників громадських організацій в суспільних процесах. А громадянська освіта – це не забаганка держави, це суспільно сформоване замовлення, яке держава заповзялася виконати. То чому ж вона тільки своїми силами це робить? Щоб знову проголошувати монологи у вигляді стандартів освіти? А де ж діалог з тим самим суспільством, представниками якого є громадські організації? Отож бо! Не дуже-то держава вміє вести діалог. А в громадських організацій ще не вистачає сил сказати: сядь і послухай мене, а тоді ми разом щось придумаємо. До чого це я? Та до того, що не залучені громадські організації до реалізації програми громадянської освіти. Формально є кілька, звичайно, але ж їх набагато більше, і було б гріх не використати їхній потенціал, адже це люди, які зайнялися громадськими справами не за ставку на роботі, а з ідейних переконань. Серед них стільки волонтерів (добровольців), які не шкодують свого часу заради громадських справ.

……..

– Час пізній. Мабуть, розмову завершимо? Але насамкінець – ви з громадської організації чи просто вчитель?

– Як жартома відповідають? – Та отож! І те, й інше. Ось чому мене так хвилюють проблеми, пов‘язані з громадянською освітою.

– То, може, ви залишите адресу вашої організації?

Я посміхнулася: діалог таки розпочався.

Ніна Кусайкіна

Рекомендувати цей матеріал