Як порушуються і як захищаються права людини в школі?

З робіт Четвертого Всеукраїнського конкурсу

Почувши слово «школа», людина в першу чергу пов’язує його з освітою. Так, дійсно, в школі ми реалізуємо своє право на освіту, одночасно виконуючи і обов’язок перед суспільством, оскільки середня освіта в Україні є обов’язковою. Це закладено в Конституції України. Звичайно, право на освіту – одне з найважливіших прав громадян нашої країни, яке захищене також і Європейською Конвенцією про права людини. А той факт, що середня освіта є обов’язковою, – є доказ того, що Україна є цивілізованою державою з високим рівнем освіти її населення.

Але є й інша сторона медалі. На жаль, в школі щодня ми стикаємося з порушеннями прав і свобод, які закладені в Конституції України. Частіше за все права учнів порушують вчителі, але бувають випадки, коли до таких порушень приводять дії представників державних установ, яким підпорядкована школа.

Наприклад, у нашій школі ми навчаємося по шість днів на тиждень, маючи щоденно по шість уроків. Тобто ми працюємо в школі 36 "академічних" годин на тиждень. Окрім цього кожний вчитель задає велике домашнє завдання. Відкриємо щоденник і подивимось: алгебра – № 27, 28, 31, 34, 35; англійська мова – тема «Конституція України», твір на тему «Дизайн у моїй кімнаті», вправа № 23 – письмово; зарубіжна література – біографія Достоєвського, прочитати роман «Злочин і покарання», характеристика головних героїв; фізика – параграф 18, задачі 2-5; американська література –романтизм в американській літературі; історія України – параграфи 25-27. Іноді, щоб вмістити запис завдання в щоденнику, доводиться користуватись скороченнями, які під силу розшифрувати тільки їх авторові. Скільки ж часу треба для виконання такого завдання? Хоча б по 30 хвилин на кожний предмет. Виходить – щонайменше ще три години на день, і це лише тоді, коли не треба писати великих творів, рефератів тощо. Повірте, щоденно добросовісно повністю виконувати всі домашні завдання просто неможливо!

Повернувшись до наших підрахунків, одержимо, що пересічний учень присвячує навчанню не менше 45 годин на тиждень! Це – дуже багато, адже навіть для дорослих максимальна тривалість робочого часу не повинна перевищувати 40 годин. Результатом такого порушення трудового законодавства України є не збільшення обсягу та глибини здобутих таким чином знань, а перевтома, знервованість, стреси, хвороби, погана успішність і незадовільна поведінка учнів, і не тільки в школі, а й поза її стінами.

Крім того, вчителі ніскілечки не намагаються полегшити життя своїм учням. Бувають дуже прикрі випадки, коли вчитель при всьому класі починає принижувати учня, який з якихось причин не зробив завдання вдома, чи на уроці, не зміг розв’язати контрольну роботу, або просто розгубився біля дошки: "Ти що – дурний? Нічого в голові немає! Дебіл!" Діти починають сміятися, зриваючи злість на «жертві» вчителя. А що ж той, до кого звернені ці образливі слова? Нічого, переживе – не в перший раз! Але образа, злість, а, можливо, і ненависть назавжди залишаються в підсвідомості, звісно, не покращуючи ні ставлення до навчання, ні стосунків з викладачем та однокласниками. Так щоденно порушується 28 стаття Конституції України.

Крім того, більшість педагогів в школах – жінки. Інколи частина з них і не приховує, що до дівчаток вони ставляться більш лояльно. Це – порушення 24-ї статті Конституції України та 14-ї статті Європейської Конвенції про права людини. Коли порушують права і свободи дитини, вона, частіше за все, не знає про це, вона думає, що так й повинно бути, що така в нас країна. Діти і навіть переважаюча більшість дорослих не знають своїх прав, або не вірять в те, що їх можна захистити.

Останнім часом в школі ввели нову посаду психолога. Так, це дуже важливо, щоб у школі був психолог, бо психологічний стан учнів дійсно в більшості випадків є критичним. Але діти не довіряють йому, оскільки в деяких тестах є дуже особисті запитання і більшість вважає, що зміст відповіді може бути розголошеним директору школи або батькам учнів. Ніхто не вірить в те, що «таємницю сповіді» буде збережено. Робота психолога в школі поки що, на жаль, виконується не досить професійно.

На мою думку, в школі разом з психологом повинен працювати незалежний юрист (правозахисник), підпорядкований Міністерству юстиції України, а не Міністерству освіти, який би читав учням лекції, до якого можна було б прийти і в конфіденційній розмові розповісти про проблеми, що виникають, одержати професійну пораду щодо захисту своїх прав в тій чи іншій конкретній ситуації. Одним з його завдань повинен стати правовий захист школярів, коли в цьому виникає необхідність, в судових органах та органах опіки. Можливо, якби в школі з’явився такий спеціаліст, то порушень прав учнів стало б набагато менше, особливо, якби стали відомі випадки засудження окремих вчителів, чи інших працівників сфери освіти за приниження гідності учнів. Дуже корисно було б ввести додаткові факультативи з основ правових знань в 10-11 класах, в яких зараз цей предмет не викладають. Окрім того, юрист разом з психологом змогли б допомагати дітям і в розв’язанні сімейних проблем.

Я переконаний, що всесторонній захист прав дітей, розв’язання всіх проблем, що виникають в школі і в сім’ї правовими методами за допомогою висококваліфікованих спеціалістів, допоможе у вихованні високоосвіченого молодого покоління громадян незалежної України, які будуть прямувати життям з гордо піднятою головою, любити свою Батьківщину, відповідально ставитись до своїх обов’язків перед суспільством в цілому та кожним його членом, навіть маленьким, зокрема, виконувати закони своєї країни та поважати права людини незалежно від її віку та статі. Це допоможе нашій країні не пасти задніх серед країн, що розвиваються за рівнем життя людей, і не бути попереду всієї планети за рівнем злочинності та корумпованості, а в найближчому майбутньому дійсно стати високорозвиненою заможною правовою державою світової співдружності, в якій житимуть вільні щасливі люди.

Іван Ільченко, м. Київ

* * *

Той день я пам’ятатиму завжди. Мама, причепуривши мене, зібравши у новенький портфель необхідне шкільне приладдя, повела мене до школи. Шкільний майданчик купався у сонячному проміні і був схожий на великий оберемок квітів золотої осені. Подвір’я моєї, відтепер другої, домівки сяяло усміхненими дитячими обличчями, біленькими фартушками і бантами дівчаток. Я і раділа і боялась водночас, сумувала за іграшками, дитячим садком, гордилась тим, що тепер матиму свої обов’язки. Весь той сумбур почуттів маленької дівчинки, яка вперше прийшла до школи, дуже нагадує моє десятирічне шкільне життя. Перша образа, перемога, радість, печаль, кохання. Перші хімічні досліди, лабораторні з фізики, ролі в шкільному театрі, доповіді, конт-рольні, екзамени. Поринаючи в світ науки, я знайомилась з новими людьми, і, спілкуючись з ними, немов з книжки читала їхні характери. Що й казати, саме у школі я відчула перші несправедливості і, можливо, надто рано зняла свої «рожеві окуляри».

Мабуть, зайво говорити, що учні значною мірою залежать від вчителя. І деколи викладачі у школі, користуючись своїм службовим становищем, порушують права дітей. Стаття 28 Конституції України гласить: «Кожен має право на повагу до його гідності». Деякі ж вчителі дозволяють собі в тій чи іншій ситуації обзивати дітей тупими, безголовими, ідіотами, дурними і т.п. Як може людина, яка вивчала психологію та педагогіку, свідомо принижувати дитину перед колективом?! Відомі випадки, коли в дітей розвивався комплекс неповноцінності. А деякі занадто вразливі діти закінчували життя самогубством через те, що вчителька публічно принизила.

Деякі вчителі дозволяють собі брати хабарі, а деколи, вимагаючи гроші, або дорогі подарунки, занижують оцінку або підвищують бал тим дітям, батьки яких дбайливо узгодили цю сторону питання з викладачем. Бувають випадки, коли вчитель з першого дня проявляє антипатію до дитини. Наслідком цього стає перебільшена строгість, причіпки, в’їдливі зауваження чи жарти. А декотрі вчителі мають слабкість до дітей високопоставлених батьків, еліти. Ці діти відразу ж стають вчительськими улюбленцями. Таким чином, я дійшла висновку, що багато-хто з вчителів користується владою над маленькими серцями. Є багато вчителів, гідних шани і любові, але є і такі, які назавжди лишають травму в дитячій душі.

Більшість школярів в десятому та одинадцятому класі вже визначили, ким вони хотіли б бути, які предмети відповідають їх здібностям і талантам. На мою думку, потрібно отримати знання лише основних базових фактів зі всіх предметів, а ретельно і детально вивчати лише ті предмети, до яких в тебе є хист. Краще бути професіоналом в одній галузі, чим вивчати всього потрошки і нічого конкретно.

Багато чого, що я описала у своєму творі, торкнулось мене особисто, дещо моїх друзів, приятелів, багато інформації з прочитаних газет, з перегляду телевізійних програм. Було б дуже добре, якби було більше організацій і окремих осіб, які б не просто говорили, а дійсно відстоювали наші права. Сьогодні, маючи таку нагоду, хочу висловити подяку тим вчителям-професіоналам, які знають свій предмет і вміють зацікавити учнів. На мою думку, в поганого вчителя учні можуть сидіти тихо, але у хорошого вчителя учні не можуть галасувати і балакати. Сприймаючи учня як особистість, вчитель захищає право людини, яке проголошене у статті 34 Конституції України: «Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань». В демократичному суспільстві повинні зростати діти, які не боятимуться вільно висловлювати свої думки. Нехай вони будуть нестандартними, оригінальними, дивними, несподіваними, але нехай вони будуть особистими, відвертими.

Всі маленькі діти дошкільного віку бажають ходити до школи та вчитися. І від колективу вчителів залежить, щоб це бажання збереглося на всі одинадцять років навчання. В наших школах є багато позитивного, але є і багато проблем. Хочеться, щоб система освіти як найшвидше вдосконалилась, і щоб кожна дитина прагнула досягти в своєму житті висот професійного успіху, і щоб діти, незважаючи на всі невдачі та несправедливості, залишались людяними, щирими, добрими і не втрачали віру в людей.

Ольга Моцяк, м.Львів

З нашої пошти

Ігор Сущенко, вчитель правознавства та координатор молодіжної правозахисної групи, надіслав нам незвичайний документ. «Мої наймолодші правозахисники, – пише він у листі, – провели у школі дослідження, результати якого висловили у своєму зверненні».

Ректору гімназії 31 м. Чернігова

Карпенку В.М.