ВЧИМОСЯ ЖИТИ В МИРІ ТА ЗЛАГОДІ

Виступ перед школярами 8 класу на відкритому уроці 1.09.99р. Віктора Дзеревяго, голови Харківської робочої групи Української секції Міжнародного товариства з прав людини.

Шановні мої співгромадяни!

Ви за літо помітно підросли та подорослішали. Відповідно збільшився вплив кожного з вас, як особистості, на суспільство, в якому всім нам судилося народитися та жити поруч одне з одним ще багато-багато років.

Часто можна почути: "Від мене особисто нічого не залежить, я людина маленька". Це зовсім не так! З кожного кроку, вчинку, навіть з настрою кожного з нас, наче мозаїка з шматочків кольорового скла, складається цілісна картина життя родини, класу, громади, суспільства.

Так влаштоване життя, що з часом цей вплив вашого покоління надовго стане визначальним для подальшої долі нашого міста, нашої України і людства в цілому. Це - велика відповідальність, і до того, щоб свідомо та гідно перебрати її на себе, вам треба починати готуватись вже сьогодні.

Уважніше подивіться довкола. Ви вже маєте достатньо життєвого досвіду та розуму, щоб дійти може і несподіваного для себе висновку: багато, ох багато де в світі людям живеться значно гірше, ніж в Україні. В багатьох місцях на Землі палають або жевріють збройні конфлікти (як в Лівані або в Югославії), багато де буяє диктаторська сваволя (Куба, Ірак тощо). Водночас життя в країнах, приміром, Західної Європи або Північної Америки багатьом з нас видається раєм.

Що ж відрізняє країни-злидарі від країн добробуту? До крайніх злиднів призводить наявність в суспільстві незагоєних гострих конфліктів, коли люди затято виборюють власні інтереси, не зважаючи на оточуючих та не вважаючи за потрібне йти хоч на які поступки; коли чинять несправедливо, а людська мстивість замикає коло зла, унеможливлюючи замирення. Тут вже яку б природу не мав конфлікт - між національностями в Косові, міжрелігійний в Афганістані, між диктатом народом на Кубі - наслідки всюди однаково жалюгідні: занепад економіки, розквіт хабарництва, страждання людей, тисячі біженців. Для країн же з високим рівнем добробуту характерна відсутність жорсткого протистояння. Не кажу, що то - безконфліктні суспільства, але громадяни там живуть в переконанні: будь-які суперечності - не трагедія, бо будуть обов’язково розв’язані по совісті та за законом. Водночас ці держави обов’язково мають так звану національну ідею. Це не означає обов’язкової однодумності; просто існує спільна для більшості співгромадян мета, а думки щодо її досягнення можуть суттєво розбігатися, але то не заважає загальному поступу. Головне - ця ідея неодмінно мусить бути шляхетною: відомо ж бо, до якої руїни довела свого часу Німеччину мрія про світове панування! Коротко можна сказати так: в країнах-злидарях переважають злість та нетерпимість; в країнах добробуту панують мир та злагода, і це є передумовою та запорукою достойного життя їхніх громадян.

Як же в цьому сенсі можна визначити становище у нас в Україні? Дякуючи спокійній нашій вдачі, ми не маємо кровопролиття, тож є надія на покращання нашого життя. Але не маємо злагоди, щоб це покращання здійснити якнайшвидше: ніби лебідь, рак та щука, тягнемо свого плуга водночас в різні боки, тож і залишається наша нива незораною. До того ж треба пам’ятати, що в українському суспільстві існують суттєві розбіжності (на релігійному та мовному грунті, у ставленні до власності тощо); без доброї волі до їх подолання, без злагоди, самі собою вони тільки загостряться (з відповідними для нас усіх наслідками). Отже, мир поки що маємо; саме злагода нам конче потрібна сьогодні. Яким же чином нам набути цього чудодійного стану? Його не можна ввести ані указом Президента, ані парламентською постановою, ані створенням одноіменного громадського об’єднання. Він складається сам по собі в тих спільнотах, члени яких відкрили для себе і, головне, чітко усвідомили: найважливіше в цьому світі - людина, її життя, її гідність, її права та свободи. Західноєвропейські країни йшли до цієї істини тисячі років. Нам необов’язково повторювати цей шлях; краще розглянемо чужий досвід та скористаємося з нього.

Отже, як ви знаєте, людина - істота суспільна. Ще на початку своєї історії вона збагнула, що для можливості співіснування з подібними до себе треба укласти певні "правила гри" - закони, та дотримуватись їх. Віддавна були закони офіційні і були закони моралі. Першими опікувалась влада, другими - релігія. Невиконання перших тягло за собою покарання, сумлінне слідування другим було швидше внутрішньою справою кожної окремої особи. Обидва ці закони діяли в суспільстві одночасно, весь час вдосконалюючись; іноді - практично співпадали, іноді - суперечили один одному. Часом досконалішим ставав офіційний закон, часом - моральний, але дуже довго і той, і інший грунтувались на спільних засадах: "сильний завжди правий", "чужий - ворог, якого треба знищити, чи, принаймні, обдурити", "око за око", "хто не з нами, той проти нас"... Це були похмурі та жорстокі часи в історії людства.

Злам відбувся майже 2000 років тому з виникненням Христіянсьтва. Принесений Христом новий моральний закон вчив незвичним речам: відкидав помсту, проголошував безмежну цінність кожної окремої людини, закликав до терпимості, гідності... У людства з’явилась надія. І хай ще сотні і сотні років світ залишався страшним та кривавим, все більше і більше людей визнавало новий Ісусів Закон, і вдосконалення офіційного закону пішло відтоді шляхом наближення його до закону моралі.

І ось нарешті, 51 рік тому, по закінченні найкривавішої в історії людства Другої світової війни, Організація Об’єднаних Націй, що об’єднує сьогодні практично всі держави світу, ухвалила Загальну Декларацію прав людини як взірець для офіційного законодавства всіх країн, що до Декларації приєдналися. Вперше офіційний людський закон практично збігся з найдосконалішим на сьогодні моральним законом, що його виголосив Ісус Христос. Було проголошено, що життя кожної людини - найвища цінність, що всі люди є вільними і мають рівні права: на власні погляди і переконання, свободу слова, свободу пересування тощо.

Глибоко усвідомити кожному з нас ці, не такі вже складні, настанови та слідувати їм у повсякденному житті - єдиний шлях до злагоди в суспільстві, до миру і в кожній родині, і в нашому спільному домі - Україні. А там і шляхетну національну ідею матимемо, і до добробуту вже недалеко.

Здається, все дуже просто. Але в житті нічого простого і легкого не буває. В усякому разі, коли йдеш до високої мети. В світі так багато охочих нажитись на розбраті та панувати над ошуканими! От і від ваших батьків, і від батьків ваших батьків старанно приховували як Євангелію, так і Загальну Декларацію прав людини; їх виховували на зовсім інших законах, подібних до тих, що були до Христа.

Вам - легше, вам не треба перенавчатись, щоб почати бачити в кожній людині безцінну особистість та пам’ятати, що її права аж ніяк не менші від ваших прав, що її треба любити та поважати. І Євангелію з Декларацією від вас навмисно вже не ховають. Але в чомусь і важче: найпотрібніші, найгуманніші з книжок губляться в зливі яскравих обкладинок примітивних детективів та бойовиків, розважливе слово тоне у гуркоті хард-року та хіханьках "Кроликів". Та все ж вже Є МОЖЛИВІСТЬ долучитись до цих двох найвеличніших документів людства. І чим більше наших краян скористається цією можливістю, тим швидше житимемо в мирі і злагоді та пишатимемось своєю Україною.