Стефанія Степаненко, директор школи, викладач практичного права у 8 класі (м. Львів)

Шановні колеги! Кожен з нас, беручи участь у семінарі чи конференції, хоче почерпнути щось таке, чого він до цього часу ще не знав, або загорітися енергією такою і приїхати додому і зразу так робити. Я так собі це уявляю і так бажаю. І от кожен виступ дає щось кожному з нас. Хто сюди попав, може, вперше, то він так іще не вміє, але він уже щось узнає.

Іще знаєте, що цікаво? Громадянська освіта, в принципі, повинна починатися знизу. Це має бути природне бажання. Треба у дітей народити це бажання саме брати участь у житті, активне бажання. Але зверніть увагу, що тут, у цьому залі... Я думала, що я, певно, одна директор, а тут скільки директорів! І мені це приємно - це значить, що директори шкіл, в руках яких є не просто бажання, але є і влада, і ми, якщо бажаємо це робити, ми зробимо. Бо будучи вчителем, якби я це хотіла робити, то я собі сама не могла би набрати стільки годин, скільки хотіла. А тепер я це зроблю, і я вже це роблю - я собі там візьму експериментальний предмет "Практичне право" у восьмому класі, я собі візьму право в дев’ятому класі. І не півтори години, як тут бідкаються люди, що тільки півтори години в тиждень - я собі три години взяла. І в 10-му класі вела право, і якийсь комплекс зробила - одним словом, це так багато дає! І те, що тут так багато директорів, то ми так багато і зробимо - я так надіюся.

Це був маленький вступ, а тепер щодо мойого виступу, щодо суті.

Навчилися діти - і що їм казати? От ви закінчите школу, підете в світ і щоб там ви вже застосовували це і відстоювали свої права - так? А я собі думаю, що треба в живу гру грати, не навчаючи, а застосовуючи ці знання вже в школі. І думаю, що ця жива гра - це учнівське самоврядування. Це не така гра, щоби побавитися, а це - от впроваджуємо, от живемо за цими правилами.

До чого я веду? До того, щоб у школі створити атмосферу цього громадянського суспільства. Оця модель, яку пропонуємо, як це має бути в державі, повинна бути зразком у школі. І дитина, з самого малку починаючи навчатися, вона в тому живе - вона вже не уявляє собі, щоби з нею не рахувалися, щоб її принижували, а якщо принизять, то вона знає, що проти того треба стояти. І вона вже вийшла в світ готова - не тільки з сумою знань, а вона вже вийшла з виробленими такими поглядами: якщо мої права порушили, то я знаю, що це не може бути. Ми можемо так: ага, я знаю, але краще я змовчу, бо багато сил треба, щоби відстояти, то я краще так потерплю - а в тої дитини не буде поняття про "потерплю", бо вільність та гідність настільки є домінуючою в її характері, що вона не буде мати вибору "я стерплю, щоб тільки не затратити більше енергії, відстоюючи своє право" Просто такого нема - я мушу його відстояти, бо другого нема.

Я не буду, шановні колеги, тратити часу на те, щоб вам розказати, як я роблю саму модель учнівського самоврядування. Мене попередили в цьому колеги з Харкова. Дивіться, як тут чудово все представлено. Коли я це побачила, я подумала, що у мене не те саме, у мене трохи гірше. Тут набагато краще, вже вищий рівень. Але є різні моделі. Якусь модель собі школа придумує і впроваджує це в життя. Але я ще раз хочу знаєте про що сказати? Дуже важливо, щоб це не просто формально було - а є вже така біда, є, бо на нараді директорів кажуть: на наступний тиждень, до понеділка дати інформацію про організацію учнівського самоврядування в школах; хочеш чи не хочеш, а ти то мусиш організувати. Зачекайте, та я то роблю в школі вже три роки, у мене щось там народжується таке оригінальне - а тут усім директорам треба то дати і всі собі напишуть, і в кожній школі вже є самоврядування!

Як би я тут виходила з положення, якби то мені так було? Ви там подайте звіт який хочете, але не робіть того самоврядування відразу, бо ви все зіпсуєте. Не робіть - воно народжується, ви помаленьку крок за кроком робите, і тоді воно відіграє роль. Я говорила з учнями - от питається: "Ну що би ти мені сказав?" Він каже: "По-перше, там мусять бути мудрі діти". Ну добре, мудрі діти, але в якому розумінні? Щоб не перетворити це в балаган. Це дійсно треба поставити на таку серйозну основу, щоб робилися справи серйозні, починаючи з молодших класів, керувати тим класним колективом, виробляти оці правила співжиття учнівського, виробляти правила покарання за невиконання того чи іншого, мати тих учнів і вчителів обов’язково, щоб вони були як би між адміністрацією школи чи між загальною масою вчителів і між учнями. Але це мусять бути саме ці ентузіасти, які самі пройнялися вже тим духом забезпечення права дитини, непорушення її прав. Дуже мусить керувати тим учитель... Керувати - не те слово, а просто коригувати, направляти, щоби ті діти не зайшли не в ту сторону, бо то що ж - то ж діти.

Це мусить бути авторитетний учитель: перед школярами - раз, і перед школою і вчителями - два, - щоб це не перетворилося, знаєте... Бо як директор зробив це, то вже є сама посада, авторитет, і діти будуть там жалітися, скажімо, на порушення прав з боку вчителів, порушення етики вчителем і так далі, то директор розглядає це питання, тому що він має на це повноваження. А коли це буде вчитель шкільний - вчитель правознавства або навіть може бути і математики, і Бог знає якої спеціальності людина, - то тут знаєте, яка є проблема? Я з прикладу знаю, що коли вчитель керує самоврядуванням і має групу дітей, які вже очолюють ту роботу, роблять, і вже все здійснюється, то інші вчителі собі кажуть: о! зробив собі там щось, і діти йому "накапають" на інших учителів, а він потім ще до дирекції йде - і починається таке. Це добра і благородна справа, повернута не в то русло. І це теж дуже небезпечно, щоб це не стало якимось таким примітивним жалінням на вчителя - це має бути дуже розумно, дуже виважено, дуже делікатно зроблено. Як чудово, коли діти відчують, що це щиро, що дійсно це робиться для них, вони можуть запропонувати в таку комісію свої пропозиції, і це врахується.

Я вам скажу, що ще треба враховувати - вільна бесіда з директором школи, з керівництвом взагалі. Такі можна робити чи то дні, чи то години - це не важливо, але треба ще враховувати специфіку дітей. Не кожна дитина може вільно сказати - треба дати їй можливість письмово написати в якусь там скриньку. Є у мене такі. Часто це не йде, але коли діти відчують правдивість, коли реагування дирекції побачать, то воно піде.

Пише мені одна дівчинка з п’ятого класу - пропонує цілий сценарій провести якогось вечора. І пише так: "Если Вас заинтересует мой сценарий, то Вы можете сделать по моему сценарию. Если нет - можете сделать по своему. Если Вас заинтересует вообще мое письмо, можете подойти ко мне на перемене в любое время". От я й думаю, що це є результат тої роботи - дитина відчула, кожна зокрема, не треба цілої суми дітей, - одна дитинка скромна, і вона вже знає, що директор врахує - "можете подойти ко мне в любое время". Це п’ятий клас, дуже скромна дитинка. Ви бачите, паросточок проростає, бо він відчув благодатний грунт.

Дальше, другий клас. Дівчинка обганяє мене і каже: "Здравствуйте! Я Вас сегодня не узнала - смотрю, что-то знакомое". [Сміх у залі]. Хто так скаже? Мені аж дух перехватило - вона вже сильніша від мене, я не готова сприйняти такого. Розумієте? (Я кажу на російській мові недаремно - є у мене школа, де є класи і російської, і української мови навчання, і у нас навіть лінійка проходить так - якщо виступає з українського класу дитина, то українською мовою, а якщо з російського, то російською. Це питання знято природнім шляхом - спілкуються і співживуть нормально, бо нема того утискання зверху. Так і директор - він скаже і на російській мові, і на українській.)

Море таких прикладів можна навести. Я до того веду ще раз, що щирість, бажання, ентузіазм... Я завтра приїду на роботу, і вони будуть мене питати: "А що ми сьогодні будемо робити нового?" Тому що вони знають, що директор уже поїхала до Києва і знову ми щось цікаве будемо робити. І я не просто перед ними хизуюсь, а я сама граю в школу до цього часу, змалку, і дальше для мене це справжня гра. І тому я закликаю вас пройнятися, ми сьогодні можемо і не уявити собі, яке ж то самоврядування. Але якщо є бажання, ми всі маємо адреси. Так і я починала - п’ять чи шість років тому випадково попала на один такий семінар десь там у Трускавці. До речі, якраз і пан Євген там був. Я так нікуди не підходила, а він каже: "А чому Ви не звертаєтесь ні до кого?" А я кажу, що я випадково тут, та я й математик за спеціальністю". А він каже: "Та то нічого - я також математик". Так я до того, що якщо є бажання, якщо є така потреба, то моя адреса є - Стефанія Степаненко, місто Львів і так дальше, я можу поділитися - і вислати матеріали, і так дальше. Тому якщо вже трошки вмію щось у цьому зробити - вмію, бо я вам назвала приклади. І я не такий директор, легкий для дітей, я тяжка для дітей, бо такий характер теж авторитарного типу, але діти оце вже можуть зробити - звернутися, пожалітись. Я вирішу, і вони знають, що це буде враховано як належить.

Якщо маєте якісь запитання, то будь ласка. Ні? То дякую.

Є.Захаров: Дякую, пані Стефаніє, дуже цікаво. Зараз прийшов пан Андрій Сухоруков. У нього немає часу, але він теж хоче зробити деякі зауваження. Ви знаєте, це голова Української секції Міжнародного Товариства з прав людини - тієї організації, яка є якраз головним організатором цих конкурсів учнівських робіт з прав людини. Будь ласка, Андрію Олександровичу.