Громадянська Освіта

http://osvita.khpg.org/index.php?id=946548470


Надія Ащенко, вчитель правознавства (смт Макарів Макарівського району Київської області)

30.12.1999
Я хвилююсь, тому що вперше виступаю перед такою поважною аудиторією і чесно скажу, що, мабуть, я вперше на такому семінарі, де розглядаються питання про права людини, про викладання правознавства, курсу "Права людини".

Можливо, питання і проблеми, які я підніму, для вас покажуться дрібними, але для нашого сільського району, сільської школи вони далеко не дрібні, тому що, дійсно, кожен день доводиться вирішувати ряд таких питань, які, здається, можливо, в інших школах це дійсно дрібниці, давно вирішені.

Перш за все, я хочу почати з того питання, хто ж буде викладати курс "Права людини", який вчитель. Хочу сказати, що, напевно, треба починати не з дітей і не з програми, і не з курсу, а з самого вчителя. Сьогодні я дивлюся по своїх колегах, з якими працюю - наша школа нова, всього десять років цього року будемо святкувати, - і, ви знаєте, все-таки не боюся такого слова: спостерігається деградація вчителя. Можливо, всі ці проблеми, які нав’язані є в Україні - відсутність заробітної плати (до речі, ми одержали тільки за вересень місяць зарплату, а вже закінчується навчальний рік), - все це настільки відбилось на вчителю, що якщо в перші роки незалежності ми один у одного виривали газету з рук чи якийсь журнал - оця стаття цікава, а ця ще цікавіша! - то сьогодні крім понурого настрою і відбування уроків, мабуть, нічого й немає. Мабуть, у більшості таке ж саме, але щось хочеться зробити, якось зрушити цю таку проблему.

І перш за все я хочу сказати, що однодумців я знайшла в нашій школі. І знаєте, однодумцями стали діти. Як не дивно - в першу чергу діти. З чого я почала? З індивідуальної роботи. Ніяких не було планів, і сьогодні їх аж таких немає, ні програм - індивідуальна робота з кожною дитиною. І коли сьогодні у нас три дев’ятих класи, і з сімдесяти учнів десь шістдесят обрали здавати на вибір правознавство, то я вважаю, що це вже велика перемога і моя, і колективу.

Друге я трошки з правознавства скажу, що, дивіться, ми говоримо про курс "Права людини", але ж ми і правознавство вже загубили - та одна, півтори чи дві години, як кому вдалося вибити, не дають тієї можливості дітям зрозуміти всі проблеми нашого суспільства. Дай Боже, як говориться, вичитати те, що там вимагається по програмі - і не більше. А нам же туди потрібно інтегрувати, мабуть, щось і з курсу "Права людини", щось доказати, донести дітям - і це вже проблема.

Сьогодні я зверталася до нашого Міністерства освіти, пропонуючи ввести на вибір екзамен з правознавства в одинадцятих класах. Хто вчителі, ті знають, що є ряд предметів на вибір, але правознавства там немає. Як мені це пояснили? Перш за все, пояснили так, що оскільки правознавство не вивчається в 10-11 класах, то для дітей буде важко підготуватися до екзамену, і тому він є в 9 класі. Але ж тому екзамен і називається "на вибір", що, мабуть, діти бажають і можуть його здати і десь поступати дальше навчатись у вищі навчальні заклади. Процент вступу у вищі навчальні заклади на юридичні факультети у нас досить високий - це десь 18-20% випускників щороку. Тільки цього року з 48 випускників 10 поступили на різні факультети в юридичні вузи.

Тепер ближче до курсу про права людини. Як я вже сказала, починаємо ми це робити без програм. Перш за все це були якісь диспути, дискусії, позакласні заходи, рольові ігри. Почали ми випускати свою газету "Юний правознавець", яка не просто є стіннівка, що висить у школі, і, можливо, ніхто її не читає, - а в ній може висловитись кожна дитина, яка бажає. І ви знаєте, коли ця газета у нас стала такою популярною у школі, до якої всі біжать, як тільки новий номер з’являється, її читати - то теж наша перемога. Щоб сказати ще про якісь такі зміни чи зрушення - я не можу сьогодні вам похвалитись, ми тільки починаємо працювати. Ось я дивлюся, що стільки у людей здобутків уже - я вам по-доброму заздрю, тому що у мене поки що таких здобутків немає. Але коли діти мене підтримують... Хочу навести приклад.

Ми буквально на тому тижні писали твори, і одна учениця з дев’ятого класу так гарно розписала, що вчителі наші такі гарні, що вони нам доносять про права людини, про нашу гідність, і треба з них брати приклад. І сидить (мабуть, кожен знає) на задній парті такий учень, від якого і слова не почуєш, він там сидить за своєю партою, щось своє робить, і коли він сказав, що він не згоден, то я здивувалася і запитала: "З чим ти не згоден?" - "З тим, що вчителі нам можуть гідності донести якоїсь чи навчити". - "Чому ти так думаєш?" - "А яка ж гідність, коли сам учитель не може захистити сьогодні себе - ні в зарплаті, ні в повазі до себе, ні в тому, як до нього відносяться чи районний відділ, чи, можливо, дирекція?" Ви знаєте, я була така рада його словам! Я прийшла така задоволена в учительську, почала розказувати, і тут мені така фраза пішла: "А хто це сказав?" Кажу: "Та Пилипенко Саша." - "А, то такий, що йому рот треба закривати постійно". От вам вихід! Ви, мабуть, розумієте, про що я говорю - що якщо ми дитині почнемо закривати рот і говорити, що ти не те щось думаєш, то, мабуть, здобутків у нас ніяких не буде. Потрібно вислуховувати кожну дитину, а це дуже важко. Важко, ще раз підкреслюю, тому що діти різні. І, можливо, не всі вони підуть за нами, не всіх ми навчимо, що треба боротися за свої права, бо ми ще самі не вміємо боротися за ці права. Але якщо хоч гранинка десь запам’ятається того, що Конституція - це не просто документ написаний, а його потрібно виконувати і десь за це боротися, то, можливо, ми і здобудемо якісь нові знання.

А робота? Ну що ж, звичайна робота - працюємо щороку, щось дається, щось не дається, будемо і дальше працювати. Дякую за увагу.

Є.Захаров: Дякую, пані Надіє. Є питання?

С.Федорінчик: Чи доводилося Вам з дітьми обговорювати якісь ситуації місцевого рівня - Макарів чи Макарівський район.?

Н.Ащенко: Звичайно, я хотіла сказати, що ми постійно якраз на таких ситуаціях якраз і обговорюємо наші проблеми. Наприклад, у мене є, що ми традиційно ходимо екскурсію (якщо це можна так назвати) до суду, де ми дивимося судові засідання. Недавно у нас була екскурсія до міліції, де ми якраз подивилися саме міліцію. Побували ми і в Верховній Раді з нашими учнями, дякуючи тому, що мій учень уже депутат Верховної Ради, то він дозволив нам. А місцеві ситуації - багато у нас було обговорень по виборах до Верховної Ради. Та й до місцевих рад ситуацій було дуже багато таких проблемних. А по порушеннях прав людини - то це вже конкретно по окремих випадках, і на цьому ми якраз і загострюємо увагу дітей.

Є.Захаров: Надіє Василівно, Ви мені колись у листі написали, що Ви на уроках влаштовуєте суд над державою. Ви б не могли про це розповісти нам?

Н.Ащенко: Якщо цікавить, то будь ласка. Дійсно, ми, можливо, вибираємо і неординарні якісь теми. А про суд над державою я лише кілька слів хочу сказати, що ми завжди привчаємо дітей любити Україну, любити державу, символи, {гімн} і так дальше. І ніколи ми не задумувались, що держава і Україна - це зовсім різні речі. Україна - це земля, на якій ми народилися і яку ми любимо. Але за що ми любимо нашу державу? І взагалі чи повинні ми її любити, державу? Я, можливо, Леніна і процитую - сьогодні це не актуально, але держава - це засіб насильства. Значить, ми любимо те, що нас гнобить. От діти якраз у ході цієї дискусії дійшли до висновку, що державу нам любити, напевно, не потрібно. Можливо, поважати її закони, дотримуватися їх, але любити Україну як землю. Я відповіла?

Є.Захаров: Дякую, дуже дякую Вам за виступ. [Оплески].

Рекомендувати цей матеріал