Що українці знають та думають про права людини: оцінка змін (2016-2018)

                 * * *

Що українці знають і думають про права людини: оцінка змін (2016-2018) / Резюме дослідження; [С. Колишко, М. Паращевін, В. Яворський]; під заг. ред. Т. Печончик. – Київ, 2018. – 96 с.

Ця публікація містить у собі результати дослідження змін у сприйнятті та розумінні проблематики прав людини (national human rights progress study) в українському суспільстві впродовж 2016-2018 рр. на основі загальнонаціонального соціологічного опитування, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва у співпраці із громадською організацією «Центр інформації про права людини» за підтримки Програми розвитку ООН в Україні. Дані за 2018 рік наводяться у порівнянні із базовим дослідженням (human rights baseline study), проведеним за аналогічною методологією у 2016 році. Публікація розрахована на широке коло читачів, зокрема представників органів державної влади на національному і місцевому рівні, журналістів загальнонаціональних та регіональних засобів масової інформації, наукове та освітнє середовище, а також на представників громадянського суспільства та міжнародних організацій.

Публікація в повному обсязі у форматі PDF доступна на сторінці сайту
Фонд Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва. Нижче – ЗМІСТ та РЕЗЮМЕ

                 ЗМІСТ
РЕЗЮМЕ
МЕТОДОЛОГІЯ
ЦІННІСНИЙ ВИМІР ПРАВ ЛЮДИНИ
- Походження прав людини та уявлення про їх універсальність
- Цінності як основа прав людини
- Відповідність прав людини нормам та традиціям українського суспільства
- Пріоритетність різних прав людини
ОЦІНКА СТАНУ ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ
- Оцінка ситуації з дотриманням прав людини в Україні
- Оцінка зміни ситуації з правами людини після Євромайдану
- Оцінка власного досвіду щодо порушень прав людини
ПРОБЛЕМА ДИСКРИМІНАЦІЇ ТА РІВЕНЬ ТОЛЕРАНТНОСТІ
- Проблема дискримінації та її найпоширеніші прояви
- Оцінка допустимості обмеження прав певних груп
- Ставлення до наркозалежних, ромів, ЛГБТ, переселенців, екс-засуджених та інших груп
- Сприйняття біженців
- Оцінка практичних прикладів дискримінаційних дій
- Ставлення до погрому ромського табору
- Ставлення до можливості тримати засуджених у поганих умовах
ВПЛИВ КОНФЛІКТУ НА СПРИЙНЯТТЯ, ТЕРПИМІСТЬ ТА ЦІННОСТІ
- Ставлення до виправдання злочинів, вчинених військовими
- Ставлення до застосування тортур під час бойових дій
УЯВЛЕННЯ ТА АКТИВНІСТЬ ЩОДО ЗАХИСТУ СВОЇХ ПРАВ
- Спроби захисту порушених прав та їх успішність
- Способи захисту своїх прав: уявлення та практика
- Способи, якими українці намагались захищати свої права
- Уявлення про ефективні способи захисту своїх прав
- Сприйняття неправових способів боротьби за свої права
- Самосуд
- Громадська активність як чинник захисту своїх прав
ДІЯЛЬНІСТЬ ОКРЕМИХ ПРАВОЗАХИСНИХ МЕХАНІЗМІВ
- Безоплатна правова допомога
- Поінформованість про діяльність Уповноваженого Верхової Ради України з захисту прав людини ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ ТА ЇХ ЗНАЧУЩІСТЬ
ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ

* * *
         РЕЗЮМЕ

Свобода, справедливість та гідність, які є фундаментом прав людини, продовжують залишатися серед ціннісних пріоритетів українців. Про це свідчать дані соціологічного опитування, яке було проведене Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва та фірмою «Юкрейніан соціолоджі сервіс». Перше місце посідає свобода (86% респондентів зазначили її як основну цінність). Друге місце посіла справедливість (70%), третє – безпека (67% опитаних). При цьому безпека у рейтингу основних цінностей за два роки перемістилася 2 з другого на третє місце, поступившись справедливості. Високі показники свободи та справедливості в Україні відрізняють її від сусідніх пострадянських країн. Це певною мірою пояснює несприйняття українцями недемократичних форм управління та різних форм тиску з боку держави.

Разом з тим, така цінність, як толерантність, є важливою лише для чверті опитаних українців. Рівень готовності населення до обмеження прав вразливих груп продовжує залишатися доволі суттєвим, і змін за два останні роки тут практично не відбулося. Так, 66% опитаних вважають, що можна обмежувати права наркозалежних людей, 56% – виправдовують обмеження прав колишніх засуджених, 51% – готові до обмежень прав людей із непопулярними політичними поглядами. Також високий рівень нетолерантності спостерігається стосовно до ромів та представників ЛГБТ-спільноти (по 47%). Ставлення українців до перспективи прийняття біженців з інших країн теж переважно або негативне, або обережне. 28% опитаних однозначно проти прийняття біженців Україною, а 31% не визначилися у своєму ставленні.
При цьому достатньо поширеним лишається уявлення про наявність в українському суспільстві дискримінації (55% опитаних). Серед основних ознак, за якими, на думку респондентів, відбувається дискримінація в Україні, – вік (так вважають 40% опитаних), інвалідність (32%), сексуальна орієнтація (24%), стан здоров’я (25%) і стать (25%). Також кожен п’ятий респондент вважає, що в Україні існує дискримінація за ознаками політичних поглядів і майнового стану.

Оцінка населенням змін у ситуації з правами людини, які відбулися з часів Євромайдану, залишається достатньо песимістичною. Лише 4% вважають, що ситуація в цій сфері покращилася. Натомість 34% зазначили, що ситуація однозначно стала гіршою, а ще 29% вважають, що ніяких змін не відбулося. Загальна оцінка дотримання різних прав людини коливається між 2 і 3 балами за 5-бальною шкалою.
Збройний конфлікт на Сході України продовжує впливати на ставлення населення до дотримання прав людини. Так, в Україні лишається велика частка тих, хто готовий виправдовувати неправові методи заради начебто «доброї» цілі, що не може не тривожити. Причому рівень прийняття таких методів тим вищий, чим далі людина перебуває від бойових дій. Так, 44% опитаних вважають, що можна виправдати злочини, вчинені під час бойових дій українськими військовими та учасниками добровольчих батальйонів, а 45% українців категорично проти такого виправдання. Щодо можливості застосування тортур до ворогів під час бойових дій, то 2/3 респондентів висловилися проти цього, тоді кожен десятий опитаний припускає можливість таких дій.

Дослідження показує, що менше половини українців пробували захищати власні права. Більшість людей зневірені, що свідчить про серйозну кризу довіри населення до влади та механізмів захисту прав людини. Зокрема, з тих осіб, які стикалися із ситуаціями порушення своїх прав, 55% вказали, що вони ніколи не намагалися ці права захищати. Рівень пасивності і зневіри у захисті власних прав є критичним у південному регіоні, де 73% заявили, що навіть не пробували захищати власні права.

Щодо тих засобів, якими опитані намагалися захищати свої права, найчастіше згадувалося використання соціальних зв’язків, тобто родичів та знайомих (такий спосіб розв’язання проблем використовують 22% з тих респондентів, які вдавалися до захисту своїх прав) та звернення до суду (його використовували 20%). Також до першої п’ятірки способів захисту прав потрапили звернення до поліції (19% випадків), звернення до адвоката (17% випадків) та звернення до місцевих органів влади (15% випадків).

Втім, якщо говорити про ефективність, то в уявленнях населення для обстоювання своїх прав найкраще оцінюються засоби масової інформації (23% опитаних). Також до найбільш згадуваних способів належать звернення до національних судів (21%), звернення до Європейського суду з прав людини (19%), звернення до поліції (18%), звернення до прокуратури (15%) та використання родичів і знайомих (15%). При цьому 23% опитаних вважають, що жодних ефективних засобів захисту прав людини в Україні не існує.
Тривожним залишається високий рівень сприйняття самосуду. Так, 36% опитаних вважають, що самосуд припустимий за певних обставин, а ще 12% – що самосуд на сьогодні є цілком виправданим та прийнятним. Лише половина населення наголошує на неприпустимості таких дій, і порівняно з листопадом 2016 року якихось змін в цих уявленнях не зафіксовано.

Незважаючи на активізацію громадянського суспільства з часів Євромайдану, в Україні громадські об’єднання досі не знаходять широкої підтримки. Абсолютна більшість населення не бере участі у діяльності громадських організацій. Про відсутність належності до якоїсь організації чи об’єднання заявили 78% опитаних, тоді як до політичних партій, громадських організацій, волонтерського руху належать менше 10% опитаних.

Рівень обізнаності громадян щодо можливостей отримання правової допомоги від держави є доволі невисоким. Не знає про існування таких можливостей половина опитаних (47%). Водночас порівняно із 2016 роком удвічі зросла кількість людей, які заявили, що отримували безкоштовну правову допомогу від держави (з 5% до 10%).

Доволі невисокою є і поінформованість громадян з діяльністю Уповноваженого Верхової Ради України з прав людини. Адже добре обізнані щодо цієї діяльності 16% опитаних, тоді як щось чули про це 39%; решта ж нічого про це не знає.

З можливих джерел інформації про права людини однозначним лідером залишається телебачення: як таке джерело його зазначили 2/3 опитаних. На другому місті йдуть друзі, родичі, колеги (41%). Інтернет-сайти посідають третє за частотою згадок місце і є джерелом такої інформації для дещо більше за 1/3 опитаних (37%), причому згадки про це джерело порівняно з листопадом 2016 року збільшилася на 7%. Також спостерігається збільшення частоти згадок про такі джерела, як навчальні заклади (на 4%) та соціальні мережі (на 5%).

Публікація результатів дослідження у форматі PDF доступна на сторінці сайту
Фонд Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва.
Про дослідження 2016 р. див.: Що українці знають і думають про права людини?