Як удар в лице дверми на протязі (Вацлав Гавел помер...)

Так доходили до нас страшні звістки про смерть тих великих постатей, які прокладали шлях до свободи і обстоювали красу стану людини у паскудні часи: Яцека Куроня і Чеслава Мілоша, Броніслава Ґеремека і Лєшека Колаковського. Кожен з них вчив, як "жити у правді", як залишатися вірним цій правді.

Вацлав Гавел жив у правді всупереч загальному конформізму та нещирості. Він був письменником і дисидентом, діячем опозиції, писав п’єси і есеї. У цьому він був майже досконалою особистістю. Його життя було схоже на сценарій фільму або цілу драму, натомість, його писання було реалізацією обов’язку інтелектуала, який не хоче вклонятися Цезареві.

Він замислювався над питанням (1983 р.), ким є письменники-дисиденти. І відповідав, що вони є лише людьми, які говорять вголос те, що всі інші знають, але не мають відваги сказати вголос. "Дисиденти" – хоча думка, що вони мали б бути якимось сумлінням народу, є для них просто нестерпна – говорять за тих, хто мовчить. І наражають себе на небезпеку там, де інші не наважуються наражати себе. На думку Гавела, "все справжнє мистецтво є дисидентським (...). Хіба не є кожен митець у кінцевому рахунку саме тим, хто наражає себе на клопоти, хто сам себе інтегрує до правди як людину, але водночас безнадійно знищує самого себе? Чи не полягає саме у цьому екзистенційний трагізм всього справжнього мистецтва?".

Ніхто так влучно не описав загниваючого комунізму, як Гавел у листі до Гусака (1975 р.) і дисидентську філософію у своєму есеї "Сила безсилих" (1978 р.). Він виклав там сутність мислення і дій дисидентів у країнах Центральної та Східної Європи.

Творчість і життя Вацлава Гавела є синтезом скромності і гордості, неприборканого героїзму з самоіронічним сарказмом. Він був вільний від пихи, ненависті і фанатизму. Водночас він бунтував проти диктатури і стереотипів власної епохи, він був у постійній суперечці з конформізмом своїх земляків.

Він не був ані лівим, ані правим. Консервативна повага до традицій і тяглості моральних чеснот перепліталася у ньому з духом вічного контестатора. Він відкидав спокусу свободи в еміграцію, обираючи довгострокові і багаторазові ув’язнення, він був шляхетним і толерантним, аналізував "анатомію ненависті" і засуджував "дику люстрацію".

З польськими друзями він зустрічався з 1978 року. Я нещодавно описав нашу першу зустріч на Снєжці [гора на кордоні Польщі та Чехії – Z], де з польського боку були: Яцек Куронь, Ян Літинські та Антоні Мацєревіч, а з чеського: Гавел, Марта Кубішова (відома співачка), і Томаш Петріви, молодий хлопець, який незабаром після цього помер за загадкових обставин. Гавел згадував пізніше, що його "горезвісного антитуриста, змусило це [спостереження з боку органів безпеки] п’ять разів піднятися на Снєжку. Але я був винагороджений за це – я зміг особисто познайомитися з Адамом Міхніком і Яцеком Куронєм та іншими членами Комітету захисту робітників і назавжди подружитися з ними".

Гавел мав багато друзів у Польщі. Деяких з них можна знайти на спільних світлинах. У 1999 році – у десяту річницю Gazety Wyborczej – Гавел став Людиною року GW. Похвалу йому виголосили Броніслав Ґеремек, а також президент Алєксандр Квасьнєвскі і прем’єр-міністр Єжи Бузек.

Гавел був частим гостем на сторінках нашої газети. Він був нашим автором і нашим другом.

Його п’єси та есеї спочатку публікували самвидавом, а потім офіційно; їх ставили у "домашньому театрі", а потім на сцені. Його прізвище фігурувало – звичайно, за його згодою – у редакційній колегії підпільного квартальника "Критика".

Гавел був патріотом свого народу і держави, критичним євроентузіастом та ворогом етнічного націоналізму. Але насамперед він був ворогом диктатур і захисником переслідуваних у всьому світі, в тому числі у Бірмі, на Кубі, у Китаї – скрізь.

Обрання його президентом на хвилі оксамитової революції (1989 р.) було сприйнято з ентузіазмом у Чехословаччині і з радістю у Польщі. Польські студенти потім придумали гасло "Гавел – на Вавель!". Щиро кажучи, було чому заздрити.

Але незабаром з кумира натовпу він став об’єктом нагінок. Їх організував чеський ретроград, сповнений ненависті до тих, хто думає інакше, і якого Гавел називав "чехачком".

Чехачек закликав: "Позбудьмося євреїв, потім німців, потім буржуїв, потім дисидентів, потім словаків – і хто наступний? Цигани? Гомосексуалісти? Всі іноземці? Так хто тут залишиться? Чистокровні чехачки на своєму подвір’ї".

Після 1989 року чехачек вдався до формули антиєвропейськості. На думку Гавела, "це те саме ставлення до світу: чому ми повинні комусь радити, когось слухати, чому ми повинні ділитися порадою з кимось чужим, допомагати комусь чужому, навіщо нам їхні технічні стандарти? (...) Ми можемо впоратися самі – це нове обличчя менталітету чехачків".

"Але увага, – зазначає Гавел – чехачек наважиться показати роги і вигукувати бойові гасла лише тоді, коли йому нічого за це не загрожує. Якщо, проте, йому доводиться мати справу з потужним опонентом, він складає вуха і займає щодо нього улесливу позицію".

Гавел не вписувався у сучасну політику. Нещодавно він зізнався мені з усмішкою: відколи я перестав бути президентом, моя популярність швидко зростає.

Цей дисидент і злочинець позначив собою свою політичну епоху: він запровадив нову мову моральних принципів, які сприймають серйозно. Він був запереченням хитрості, інтриганства та кар’єризму.

Він був одночасно і homo politicus, і homo religiosus. З цієї точки зору він дивився на життя і на смерть. Він обережно вдавався до пафосу, але у важкі часи сказав фразу, яку варто запам’ятати: "Краще не жити взагалі, ніж жити без честі".

Він писав: "Усвідомлення смерті є підставою будь-якого, дійсно людського, тобто свідомого, прагнення життя".

У грудні 2005 року він зазначив: "Я постійно намагаюся бути готовим до Страшного Суду. До Суду, перед яким не залишиться нічого прихованого, який все, що треба, оцінить. (...) Чому мені, однак, так залежить на остаточній оцінці? Все-таки вже могло б бути мені все одно. Але мені не є все одно, тому що я переконаний, що моє існування – як і все, що колись сталося – розгойдало поверхню буття, яке після цієї моєї хвилі – навіть якщо вона була не знаю якою маргінальною, незначною і скороминущою – є і вже на завжди залишатиметься іншим, ніж раніше".

Безперечно, Ти залишив світ іншим, ніж його застав. І цю твою спадщину захищатимуть багато людей у багатьох частинах світу. Це те, що я можу урочисто Тобі обіцяти, дорогий Вашек.

Автор: Адам Міхнік [Adam Michnik]
Джерело: Jak uderzenie w twarz drzwiami w przeciągu, Gazeta Wyborcza, 19.12.2011
Зреферував Омелян Радимський, Західна аналітична група