Мандрівний кінофестиваль у Харкові

До програми цьогорічного Мандрівного фестивалю увійшли фільми переможці VII Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA, а також фільми-призери найвідоміших міжнародних кінофестивалів документального кіно.

З 26 по 28 листопада – показ фільмів фестивалю у кінотеатрі «Боммер»

Нижче – анотований перелік фільмів, які можна буде переглянути у приміщеннях Харківської правозахисної групи та громадської організації «Поступ» з 29 листопада по 15 грудня 2010 р.

Справки за тел. 700 67 71, 050 323 2056, 068 961 3561. Контактна особа – Володимир Каплун

Саня і Горобець / Росія / 2008 / 61’.
Режисер: Андрєй Грязєв

Так сталося, що на щебеневому кар’єрі зустрілися двоє абсолютно різних людей. Саня і Горобець. Одному 37 років, іншому – 19. І все, здавалося б, ішло нормально, доки не перестали платити зарплату…

Андрєй Грязєв народився в Москві 1982 року. Професійний спортсмен (фігурне ковзання), учасник світових та європейських чемпіонатів. 2004 року закінчив Російський державний університет фізичної культури як директор театральних постановок, працював як балетний танцівник у «Театрі льодових мініатюр Ігоря Бобріна». 2006 року закінчив Першу національну школу телебачення як режисер монтажу. 2008 року закінчив Вищі курси сценаристів та режисерів (майстерня Андрєя Герасімова та Андрєя Добровольского).

Диплом правозахисного журі VIІ Міжнародного фестивалю Docudays Ua

Футбольний батько /Poland / Польща / 2008 / 29’ /
Режисер: Міхал Йозвяк

Марчін – сліпий масажист у футбольному клубі. Він справжній фанат, тож замість їздити на матчі своєї улюбленої команди разом із гравцями, добирається на місце з іншими вболівальниками. Марчін сам виховує 4-річного сина, котрий погано бачить і, так само як батько, може осліпнути. Уперше він бере хлопчика із собою. Батько і син разом готуються до надзвичайної події. І ось цей день настає… Надзвичайно зворушлива і жива історія.

Приз  глядацьких симпатій VIІ Міжнародного фестивалю Docudays Ua

Довга дорога додому / Росія / 2008 / 16’ /.
Режисер: Александр Горєлік

Парадоксальні шляхи російської глибинки можуть привести до чогось важливого.

Александр Горєлік народився 1980 року в Благовєщенську (Росія). 2002 року переїхав до Санкт-Петербурга. Закінчив Санкт-Петербурзький державний університет кіно й телебачення.

Спеціальний приз Національної спільки кінематографістів України на VIІ Міжнародному фестивалі Docudays Ua

Бірма ВЖ – репортаж із закритої країни / Данія / 2008 / 84’ /
Режисер: Андерс Естергорд

Озброєні маленькими камерами, відеожурналісти (ВЖ) у Бірмі є таємними агентами, які передають новини із цієї закритої країни, незважаючи на загрозу ув’язнення і тортур. Їхній матеріал незаконно переганяють із Бірми і транслюють через супутник. 27-річний «Джошуа» стає тактичним лідером групи репортерів, коли у вересні 2007 року буддійські ченці піднімають повстання. Іноземним тележурналістам перебувати у країні заборонено, отже, всі надії покладаються лише на Джошуа та його команду. Саме завдяки їм увесь світ з екранів телевізорів дізнається про цю революцію. Урядова розвідка розуміє, що камера має надзвичайну владу, тож головною мішенню влади стають саме відеожурналісти.

Головний приз правозахисного  конкурсу VIІ Міжнародного фестивалю Docudays Ua

Мама померла в суботу на кухні... / Україна / 2009 / 55’.
Режисер: Максим Васянович

Цей фільм є історією життя режисера, яку сам автор розповідає за кадром. Батько Максима Васяновича — працівник провінційної філармонії — замолоду над усе прагнув стати диригентом симфонічного оркестру, але відмовився від кар’єри заради добробуту своєї родини. Яку ціну мусить заплатити митець за можливість творити? Це стрічка про вибір між життям і мистецтвом. «Цей фільм – лиш мала частка моєї вдячності татові, що заради мого дитинства 25 років тому відмовився від мрії всього життя ...»

Головний приз творчого конкурсу VIІ Міжнародного фестивалю Docudays Ua

Вагах  / Німеччина / 2009 / 13’
Режисер: Supriyo Sen (Супрійо Сен)
Щоночі на єдиному на тисячу кілометрів пункті перетину кордону між Індією та Пакистаном відбувається надзвичайне видовище. Тисячі людей збираються, аби побачити ритуальне закриття кордону, після чого натовп просувається якомога ближче до воріт, щоб привітати своїх колишніх сусідів. Цей «фестиваль», з одного боку, є святом розділення, а з іншого – єдиною сполучною ланкою. Що для людей по обидва боки кордону означають слова «розділення, дім, близькість»? Трійко дітлахів, що продають DVD на цьому параді, наближають нас до розуміння.

Я пам’ятник собі / Україна / 2009 / 70’
Режисер: Дмитро Тяжлов. Виробництво: New Kyiv
Євген змалку відчував дивний потяг до могил, а зараз він – автор більш ніж сотні надгробків. У його доморослій філософії космополітизм і аскетизм поєднуються з активною і зухвалою поведінкою в буденному житті місцевої громади. Його пам’ятники не дозволяють людям забувати, вони вчать їх пам’ятати свою історію та своїх предків. Переглядаючи фільм, ми стежимо за процесом створення і встановлення пам’ятника німецьким солдатам, що загинули в боях поблизу села, а також бачимо інші примирливі жести, які робить цей незвичайний персонаж.

Дмитро Тяжлов 2002 року закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого. Від 2008 до 2009 року працював над кандидатською дисертацією з теорії режисури документальних фільмів. Фільмографія: Аустерліц 2005—1805 (2006), Столиці світу (2007), Important Man (2007), Трудний (2007), Я пам’ятник собі (2009), Моя мама – дельфін (2010)

Хімія / Польща / 2009 / 58’
Режисер: Павел Лозіньскі
Пацієнти онкологічної клініки проходять курс хіміотерапії. Ми бачимо їхні обличчя так близько, ніби сидимо поруч на ліжку. Вони лежать парами і розмовляють. Їхні розмови захоплюють. Дивлячись на життя з іншої перспективи, з відстані, яка стає помітною в лікарні, розумієш, що воно цінне, наповнене сенсом, чарівне. Чому так пізно?

Павел Лозіньскі, режисер, сценарист і продюсер документальних та художніх фільмів. Народився 1965 року у Варшаві. Закінчив Кіношколу в Лодзі, факультет режисури. Лауреат престижних нагород фестивалів у Борнхольмі, Парижі, Ляйпцигу та Кракові.

До болю / Польща / 2008 / 25’
Режисер: Марчін Кошалка

Це історія самотнього 53-річного психіатра, котрий живе зі своєю аж надто дбайливою матір’ю. Коли в його житті з’являється «інша» жінка, розпалюється конфлікт. Єва пробуджує чоловіка в чоловікові, котрий багато років утримувався від сексу. Натомість його матір кричить: «Прокинься, тобі п’ятдесят три!» Він відповідає їй словами святого Павла: «Діти, шануйте своїх батьків, будьте слухняні. Батьки, не дратуйте своїх дітей, щоб вони не гнівались».

СПЕЦІАЛЬНІ ПОКАЗИ

Любіть мене, будь ласка! / Росія / 2010 / 39’
Режисер: Валерій Балаян
19 січня 2010 року минув рік від дня безпрецедентного розстрілу в центрі Москви адвоката Станіслава Маркелова та журналістки Анастасії Бабурової. Фільм Валерія Балаяна присвячений насамперед Насті Бабуровій, талановитій дівчині з Севастополя, життя якої обірвала куля кілера-нациста. Герої фільму – друзі й близькі Насті, її колеги, батьки. У стрічці використані справжні відеозаписи російських фашистів, а також музичні кліпи, розміщені на нацистських сайтах. Ці матеріали розкривають справжній масштаб неонацизму в сучасній Росії, де нині офіційно існують 144 зареєстровані організації, які налічують понад півмільйона активних членів.

Валерій Балаян народився 1960 року. Член Спілки кінематографістів, член Гільдії кінодраматургів Росії, член Гільдії неігрового кіно Росії. Працював у телекомпаніях РЕН-ТВ, «Альма-Матер», «Культура», РТР, ТВЦ та АСС-ТВ. З 2003 року викладає кінодраматургію у Всеросійському державному інституті кінематографії (ВДІК). За його сценаріями знято понад 40 документальних кіно- й телефільмів. Як режисер він поставив більш ніж 60 неігрових кіно- й телефільмів. З 2008 року – спеціальний кореспондент радіо «Свобода» в Криму.

РЕТРОСПЕКИВА СЕРГІЯ БУКОВСЬКОГО

Сергій Буковський народився 1960 року в Башкирській АРСР. Вивчав режисуру в Київському державному інституті театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого. Понад десять років працював на Українській студії документальних фільмів. Документальний 9-серійний телефільм «Війна. Український рахунок» (2003) було відзначено Національною премією України імені Тараса Шевченка. Народний артист України (2008). Фільми: Завтра свято (1987), «А нічка темная була…» (1988), Сон (1989), Дах (1990), Знак тире (1992), Дислокація (1992), Пейзаж. Портрет. Натюрморт (1993), На Берлін! (1995), Десять років відчуження (1996), Міст (1999), Вілен Калюта. Реальне світло (2001), Terra Vermelha (Червона Земля) (2001), Війна. Український рахунок (2002—2003), Назви своє ім’я (2006), Живі (2008)

Знак тире   1992/ 52 ‘
Суб’єктивно-приватний кінотекст «Знак тире» сприймається як об’єктивний документ епохи, справжнє свідоцтво про той час, коли він був створений-пережитий. Автор (чи ліричний герой) рефлексує з приводу подій різного історичного масштабу. Фільм побудований за принципом монтажу вільних асоціацій: наприклад, від спогадів про померлу бабусю і роздумів про «час бабусь» – до образуВіри Холодної як утілення ідеї вічної жіночності, а відтак – до проблем міжетнічних конфліктів. Новий принцип роботи із зафіксованою на плівці реальністю заявлений уже в назві цього фільму, адже тире тут трактується як знак, що сполучає дати народження та смерті.

Гран-прі МКФ Artsalon (Потсдам, Німеччина, 1992); Гран-прі МКФ Mediawave (Дьор, Угорщина, 1993); Приз «Памяти ушедших мастеров» (Єкатеринбург, Росія, 1992); Спеціальний диплом критики МКФ (Санкт-Петербург, Росія 1993); Диплом журі МКФ (Ніон, Швейцарія, 1992); Диплом журі МКФ (Амстердам, Нідерланди, 1992); INPUT – Міжнародний симпозіум громадського телебачення (Нант, Франція, 1998)

Дах         1990 / 20’                        
На Волині у монастирі XVI століття розташований притулок для літніх людей. Але живуть тут і душевно хворі, й колишні злочинці… Здається, автори лише фіксують буденне життя, спостерігаючи за його повільним плином. А перед нами – метафора системи цінностей соціалізму, заявленої в декларації місцевої завідувачки – чи то Ельзи Кох, чи то «Берії у спідниці»: «Социализм – это учет! Сделал доброе дело – запиши!»

Гран-прі «Золотий голуб» МКФ (Ляйпціґ, Німеччина, 1990); «Дні незалежного кіно» (Аугсбурґ, Німеччина, 1992)

РЕТРОСПЕКТИВА ЯЦЕКА БЛАВУТА

Народився 1950 року в Заґуже Шльонському. 1982 року закінчив операторський факультет Кіношколи в Лодзі. Викладав у кіношколах Берліна, Ганновера, Торуні (Camerimage Film School) та Варшави (Школа режисерської майстерності Анджея Вайди). Протягом 20 років понтифікату Яна Павла ІІ був оператором паломництв Папи Римського. Від 2003 року є членом Європейської кіноакадемії. З 2005 року – викладач міжнародних майстер-класів документального кіно Dragon Forum. Лауреат численних премій. Режисер, зокрема, таких документальних фільмів: «Грудка цукру» (1987), «Монастир» (1987), «Ненормальні» (1990), «У мене був друг» (1996), «Країна народження» (2003), «Я алкоголік» (2003), «Born Dead» (2004), «Щур у короні» (2004), «Войовник» (2006).

Ненормальні     1990 / 75’ /
Повнометражний фільм про розумово відсталих молодих людей, що балансує на межі документалістики й ігрового кіно. У ньому показаний процес поступового зародження приязні між організатором «оркестру» та його підопічними, долання упереджень, бар’єрів. Автор мав на меті пробудити у глядачеві симпатію до «ненормальних» – назва фільму, звісно, іронічна.

Ця стрічка була відзначена численними нагородами, зокрема, Спеціальним призом за найбільш значущу мистецьку подію на Кінофестивалі ігрових фільмів у Гдині, Нагородою Дон Кіхота – щорічною відзнакою Польської федерації дискусійних кіноклубів, FIPRESCI на фестивалі в Мангеймі, а також була висунута на здобуття Європейської кінопремії.

Щур у короні     2005 / 47’ /
Цей фільм є історією кількамісячної дружби режисера (попри те, що він жодного разу не з’являється на екрані, герої постійно звертаються до «пана Яцека» – чоловіка, котрий стоїть за камерою) та 32-річного Міхала Валюди, хворого на алкоголізм. Після кількох курсів лікування Міхал повертається до свого порожнього дому… і знову впадає у запій. Ця стрічка є оповіддю про шлях, що веде до смерті, від якої головний герої не здатний утекти.

Фільм здобув Гран-прі Медіафестивалю в Лодзі «Людина у небезпеці», приз на фестивалі в Лагові як «найкращий польський неігровий фільм».

Born Dead     2004 / 53’ /
Роберта, 24-річного рецидивіста, незабаром мають звільнити – після восьми років ув’язнення. Він проходить програму реабілітації «Дует», організовану Краківською виправною колонією та дитячим будинком. Роберт працює із розумово відсталими дітьми. Яцек Блавут як режисер не намагається прикрасити реальність. Це фільм про трансформацію, про те, як зароджуються і міцнішають почуття. Можливо, цей досвід є першим досвідом людських взаємин для обох сторін.

Ця стрічка здобула численні нагороди, серед яких Спеціальний приз Польської федерації дискусійних кіноклубів, Спеціальний приз Міжнародного фестивалю документального кіно Kanton, Нагорода у міжнародному конкурсі Kolding (Handicap Film Festival).

ПРАВА ДИТИНИ - СПЕЦІАЛЬНИЙ ФОКУС МІЖНАРОДНОГО ФЕСТИВАЛЮ  DOCUDAYS UA

П’ять документальних фільмів «Юні герої» – результат співпраці Ґете-Інституту в Мюнхені та проекту doxs! в рамках Дуйсбурзького кінотижня. На фестивалі Docudays UA цього року представлені п’ять стрічок. Цю добірку можна назвати унікальною, адже нині, на жаль, дитячі документальні фільми є рідкістю. Дорослі зазвичай говорять про переваги молодості: перед тобою, мовляв, цілий світ, життя тільки-но почалося… Але вони часто-густо забувають про ті проблеми, котрі турбували їх у юності.

Звісно, фільми для дітей повинні виконувати дидактичну функцію. Художні стрічки показують життя таким, яким воно має бути або яким могло би бути, а документальні – таким як воно є. Ці історії не завжди мають щасливий фінал, але вони реальні. Глядачі впізнають у героях себе, разом із ними вони переживають радість і розчарування, ставлять питання і шукають відповіді. Діти розуміють, що їхні однолітки у всьому світі переживають те саме, що й вони, – іце їх об’єднує. Docudays UA пропонує українським дітям познайомитися з їхніми ровесниками з Польщі, Нідерландів і Данії.

Місто бджіл           Данія / Denmark / 2004 / 30’ /
Режисери: Лайла Годелл, Бертел Торне Олсен
Загадковий світ бджіл очима дитини. Шестирічний Олівер та його друзі протягом року спостерігають за пасічником, котрий доглядає свої вулики. Ми дізнаємося, як улаштоване «місто бджіл», де мешкають тисячі медоносних комах. Завдяки яскравим картинкам, навчальним іграм та незвичайним великим планам фільм цікавий глядачам будь-якого віку.
Роберт, найкращий короткометражний документальний фільм, Данська кіноакадемія (2005)

Дівчата        Нідерланди 2005 / 30’
Режисер / Менна Лаура Меєр
Келвін, Віджей та Насіф – друзі. Друзями вони стали вже давно, ще до того, як помітили, що в житті є щось цікавіше за футбол – дівчата! Ця тема для них поки не розкрита, і саме через це вона їх чимдалі більше захоплює. Якою має бути ідеальна дівчина, який буде «перший раз», що повинен знати і робити хлопець? Найголовніше, напевно, залишатися крутим.
Найкращий молодіжний документальний фільм, нагорода Голландської академії (2004); Молодіжна премія, Мюнхен (2004); Anniversary Prize, Kids & Docs, Амстердам (2004); Телевізійна нагорода Kinderkast, кінофестиваль Cinekid (2004)

Хлопці         / Нідерланди 2005 / 30’
Режисер / Менна Лаура Меєр
Анджеле, Шіна та Сорая – подруги. Вони дають одна одній поради щодо одягу, разом ходять по магазинах і розважаються до світанку. Головна тема розмов – хлопці. З одного боку, вони – круті дівчата, що одягаються в стилі сексі та вільно розмовляють про секс. З іншого – вони нерішучі та невпевнені, коли йдеться про їхній «перший раз». І чи правда, що більшість хлопців хочуть лише сексу?

День, коли я вирішив стати Ніною         Нідерланди /2000 / 15’
Режисер: Інґеборґ Янсен
Ґвідо – одинадцятирічний хлопець, який зовсім не хоче бути хлопцем. Він не любить футболу і віддає перевагу теревеням із однокласницями. Власне, він почувається радше як дівчина. І одного дня Ґвідо вирішує стати Ніною. Тепер друзі та родина мусять змиритися з цим.
Перша премія, Кінофестиваль для дітей в Аубурні (2001); Міжнародна молодіжна премія, Мюнхен (2002); Перша премія, Фестиваль короткометражних фільмів в Оберхаузені (2002); Друга премія, Golden Gate Awards, Сан-Франциско (2002)

Томек В.       Польща/ 2004/ 28’
Режисер : Анна Вєцковска
Томеку 12 років, він живе в Польщі. Після уроків хлопець дбає про свою родину: підробітки, переїзд до нової квартири, пошук різдвяних подарунків – усе це для Тома не проблема. А хто б іще мав цим займатись? Буденне життя решти членів його родини геть інакше.

Docudays Ua для дітей
ПРАВА ДИТИНИ - СПЕЦІАЛЬНИЙ ФОКУС МІЖНАРОДНОГО ФЕСТИВАЛЮ  DOCUDAYS UA

«ВЕРОНІКА І САКСОФОН»      2005, 52 хв.,
режисер Олена ФЕТІСОВА 
Фільм розповідає про рудоволосу вихованку дитячого будинку, яка змогла реалізувати «українську мрію» і в 23 роки стала зіркою класичного саксофону.

Диплом Міжнародного кінофестивалю «Контакт» (Київ, 2005 р.); Диплом Міжнародного кінофестивалю «Кінолітопис» (Київ, 2006 р.);  Покази в рамках спеціальних програм Baltic Sea Forum for Docs (Латвія, Рига, 2006 р.), Міжнародних кінофестивалів в Пярну (Естонія, 2005 р.), MOFFOM (Чехія, Прага, 2006 р.), MEDIAWAVE (Угорщина, 2006 р.); Показ в Ретроспективі фільмів Олени Фетісової на IV Севастопольському Міжнародному кінофестивалі (Севастополь, Україна, липень 2008 р.).

СТОЯЛА СОБІ ХАТКА / 2005, 30 хв.,
режисер Олена ФЕТІСОВА 
Фільм розповідає про просту українську родину, яка запропонувала своє вирішення болючої проблеми покинутих дітей і змогла забезпечити щасливе завершення «страхітливої життєвої казки» для восьми сиріт.

Гран-прі конкурсної програми III Телефестивалю «Відкрий Україну» (Київ, Україна, жовтень 2008 р.), а також Перші премії в номінаціях «Сімейні цінності», «Пошук істинної духовності», «Телепроект з висвітлення гострих соціальних проблем», «Найвдаліше поєднання творчої майстерності і спеціальних технічних засобів»; Перший Приз Міжнародного Форуму Соціального кіно (Росія, Санкт-Петербург, 2007 р.); Приз «Срібний витязь» Міжнародного кінофестивалю «Золотий витязь» (Росія, 2006 р.); Спеціальный показ на Польско-українському фестивалі «Пост-революційні блюзи» (Чікаго, США, серпень 2007 р.); Спеціальный показ на Фестивалі сучасних українських фільмів (Монреаль, Канада, лютий 2008 р.); Показ в Ретроспективі фільмів Олени Фетісової на IV Севастопольському Міжнародному кінофестивалі (Севастополь, Україна, липень 2008 р.).

НЕ ОДИН ВДОМА /2009, 52 хв.,
режисер Олена ФЕТІСОВА 
Фільм розповідає про непростий життєвий вибір української жінки Наталії, яка, маючи дві вищі університетські освіти, знайшла своє покликання, свій шлях самореалізації в безмежній до самозречення любові до тяжко хворих дітей різних національностей, від яких відмовилися їх кровні матері. Очима темношкірого вихованця Наталії, 12-річного Кевіна, та його серцем ми зможемо відчути тепло та любов, радощі та труднощі, особливу атмосферу, яка панує в цій незвичайній родині, враження від якої підсилюється використанням оригінальної музики етно-групи «ДахаБраха» та картин відомої української художниці Євгенії Гапчинської.

Приз "Срібний витязь" XVIII МКФ "Золотий витязь", Росія, 2009; Участь в програмі 5th Monterrey IFF, Мексика, 2009; Участь в програмі 6-го МКФ “Золотий абрикос”, Вірменія, 2009; Приз глядацьких симпатій XX Відкритого фестивалю документального кіно «Росія», 2009; Спеціальний диплом 39-го Київського МКФ Молодість», 2009 ; Фільм відкриття міжнародної кінопрограми «[НЕ]ТЕРПИМІСТЬ» Гете-Інститутів Східної Європи та Центральної Азії, 2010

 Додатки:

Прес-реліз Мандрівного фестивалю

Фільми Харківського фестивалю