Громадянська Освіта

http://osvita.khpg.org/index.php?id=1288088930


Голокост: Уроки пам’яті

26.10.2010
автор: Вікторія Брачкова

Український центр вивчення історії Голокосту  у співробітництві з Музеєм – Меморіалом Аушвіц-Біркенау, меморіальним музеєм Белжец, Державним Музеєм Майданек(республіка Польща) і Центром міської історії Центрально-східної Європи(місто Львів) провів науково-методичний семінар для викладачів історії та суспільних  дисциплін «Історія Голокосту в Зх.Україні та Сх.Польщі» з 14 серпня по 20 серпня 2010 року. Це був четвертий науково-методичний семінар.

                Відправляючись у поїздку на семінар, я уважно читала програму і звернула увагу на знайомі з дитинства назви: Аушвіц(Освенцім), Майданек… Історії цих таборів смерті ми вивчали ще в школі. Правда нам не розповідали про Голокост, а просто про знищення військовополонених та мирного населення.

                Наш семінар почався зі Львова. І головне питання на ньому постало: «Чи потрібно зберігати таку історію?». Ідучи вулицями старого Львова. Слухаючи нашого екскурсовода О.Педан-Слєпухіну починаєш розуміти, що історія поряд, її зберігають, захищають, хоча багато втрачено за ці роки. В одному з старих дворів ми побачили залишки стіни старої синагоги. Ця стіна була пам’ятним знаком про євреїв, які жили тут до війни і загинули, але її почали знищувати. Вразили люди, які попрохали захистити цю пам'ятку.

                Чи потрібно зберігати пам'ять?..

На це питання ми повинні були відповісти в Польщі. Перші враження з’явилися з прибуттям до міста Краків. Екскурсія єврейськими місцями,яку проводила нам екскурсовод Агнешка вразила своєю багатоманітністю. В пам'яті залишилися старі єврейські будинки, вулиці, синагога, цвинтар, де на могилах лежать камінці і дощ. Мене вразило те, що в Кракові проживає дуже мало євреїв, але історія і традиції зберігаються.

На наступний день ми потрапляємо до Меморіального Державного Музею «Аушвіц-Біркенау». Ми приїхали сюди в ночі і поселилися в готелі. Вранці, я вийшовши з готелю, розумію,що знаходжуся поряд з табором смерті «Аушвіц». Враження дуже складне і гнітюче. Про табір Освенцім(Аушвіц) я читала і чула багато. Моя односельчанка Ніна Ряхова, будучи юною дівчиною, потрапила до цього табору і вижила.

Перші враження – це ворота з цинічним написом «Робота робить вільним». Через ці ворота на смерть пішли сотні тисяч людей. Іду вулицями табору, слухаю  екскурсовода, а у самої одна думка: «Як у такому красивому місці люди створили пекло для людей ? Чому це ніхто не зупинив?». Табір Освенцім(Аушвіц-1) та Аушвіц-Біркенау, на даний момент, зберігається у вигляді музею під відкритим небом. Самими важливими об’єктами пам'яті в Аушвіц-Біркенау  є фрагменти чотирьох крематоріїв і газових камер, місця вогнищ, де спалювали тіла убитих, залізнична рампа, на якій проводився відбір депортованих в табір, невелике озерце з прахом спалених трупів…

Дивлюся на меморіальний комплекс і розумію, що найголовніше-збереження пам'яті про людей яких знищили. В цьому місці і в інших таких місцях потрібно читати молитви на всіх мовах світу різних релігій, бо ці люди мріяли про життя, а їх у газові камери і на вогнище…

У вечері ми відправляємось до міста Люблін. Поряд з нами під час поїздки знаходиться доктор історичних наук Роберт Кувалек. Він доповнює і збагачує нашу пам'ять.

Вночі прибуваємо до готелю, який розташований в монастирі 17-го століття св. Войцеха. Нас зустрічають привітно монашки. Вранці ми відправляємося до Державного Музею «Майданек», який був створений в листопаді 1944 року. Це перший музей в Європі заснований на території колишнього німецького концтабору. Завдання музею-збереження пам'яті про жертви табору, збір документів, а також організація освітніх заходів.

Ідучи по табору смерті ти бачиш «Пам'ятник боротьби т а мучеництва», газові камери і крематорій, рови масових розстрілів, Мавзолей. Під час створення табір займав 270 гектарів. Музей Майданек займає площу близько 90 гектарів. Перший рік в'язнями Майданеку були тільки чоловіки. З жовтня 1942 року почав працювати жіночий табір, а з березня 1943 року сюди також почали направляти дітей. Найбільшою групою серед ув’язнених були євреї та поляки. Через жахливі побутові умови Майданек вважався одним із найбільш страшних концтаборів, де в’язні помирали сотнями через тяжку працю, голод, епідемію тифу. Хворих та немічних в’язнів табірний персонал розстрілювали або вбивали за допомогою газових камер. Жертвами відбору в основному ставали євреї. 3 листопада  1943 року під час запланованого масового вбивства під назвою «ЕРНТЕФЕСТ»(«Свято врожаю» ), німці розстріляли у ровах біля крематорію близько 18 тис. євреїв…

А в цей час за колючим дротом табору жили прості люди (мирне населення), які кожен день бачили, що відбувається в таборі. Ці дві паралельні світи існували і не пересікалися. Як сказала Р.Ойербах : « Німцям вдалося створити потойбічний світ на землі.»

Чи потрібно зберігати пам'ять?..

Зустріч з директором музею Майданек та практикум з використанням архівних джерел з історії табору дав відповіді на багато запитань.

Поїздка продовжилась до міста Белжец, де розташовувався табір смерті «Белжец». Про це місце мабуть найстрашніше говорити, бо тут тільки вбивали. Знаходитись на території табору емоційно важко, тому що фактично навіть не залишилось імен тих євреїв, які тут загинули. Німці спробували знищити сліди своїх злочинів. Ми не побачили тут бараків, газових камер. А тільки поле, вкрите спаленим шлаком, під яким знаходяться людські кістки…

«Шукаєш маму з татом тут,
              Шукаєш друга також?
             Вони всі тут, вони навіки тут…»

                                                (П.Маркіш «Куча»)

В такому місці говорити не хочеться, а думки: «Чому так сталося? Чи потрібно зберігати таку пам'ять? Як такого не допустити?Кому ця пам'ять потрібна?»

Хочеться сказати словами Р.Рождєственського : «…Це потрібно не мертвим, це потрібно живим…». Ці слова стають аксіомою для сучасних та майбутніх поколінь - бути не байдужими, пам’ятати та не допустити повторення жахливих подій.

Польща продовжує жити своїм мирним життям. Там зберігають пам'ять про жахливі події. Я бачила як до музеїв приїздило багато школярів і вони зацікавлено слухали історію. Байдужих облич не було. Хочеться вірити, що молоді поляки передадуть пам'ять наступним поколінням. Така пам'ять потрібна і нам.

Дякую Українському центру вивчення історії Голокосту, велике спасибі республіці Польща та її представнику доктору історичних наук Роберту Кувалеку за можливість доторкнутися до історичної пам'яті, за активну позицію збереження та висвітлення жахливої історичної правди в роботі по вихованню молоді. Нашій молодій незалежній державі потрібно повчитися, як потрібно зберігати пам'ять про минулі події, що відбулися на території нашої держави. Питання вивчення історії Голокосту є однією з дражливих тем в нашій країні, але досвід Польщі дає можливість вчитися формувати в учнів толерантність, уміння подолати прояви національної нетерпимості, формувати активну життєву позицію.

                                                                                                              Вікторія Брачкова,
Учитель історії,
Савинська ЗШ 1-3 ст. №1
Балаклійського району
Харківської області.

Рекомендувати цей матеріал