Мар’ян Мудрий: Минуле треба зрозуміти

Чому в Україні назріла нагальна потреба вносити серйозні зміни у підручники історії? Доцент кафедри новітньої історії України Львівського національного університету, член Робочої групи з моніторингу шкільних підручників з історії України Мар’ян Мудрий вважає, що вибудувана на радянських взірцях модель історії України, яку вивчають сьогодні у школі, справді легка для засвоєння. Але своєю некритичністю вона породжує недовіру, яка мірою входження у суспільне життя нових поколінь українців тільки посилюється. Таку думку він висловив в інтерв’ю ZAXID.NET .

- Що змусило істориків-науковців створити громадську робочу групу з моніторингу шкільних підручників з історії України?

- Громадська робоча група з моніторингу шкільних підручників з історії України працює від жовтня 2007 року, коли відбулося перше її засідання. Головою групи є доктор історичних наук Наталя Яковенко. Засідання групи відбуваються під егідою Українського інституту національної пам’яті. До складу групи входять історики, переважно викладачі університетів, з різних регіонів. Зважаючи на існування в межах України кількох типів історичної пам’яті, така географія фахівців дає змогу в кінцевих судженнях тонко врахувати регіональні особливості, уникнути пригнічення будь-якого локального типу історичної пам’яті, гармонізувати поняття «великої» та «малої» батьківщини. Головна мета моніторингової групи - проаналізувати змістове наповнення підручників з історії України за відповідністю сучасним науковим інтерпретаціям та сьогоднішнім потребам українського суспільства, і на цій основі виробити конкретні пропозиції щодо змін у шкільній програмі з історії України. Поштовхом до початку роботи моніторингової групи стало зростаюче невдоволення якістю загальної історичної освіти в Україні, стрімке падіння інтересу школярів до історії як навчальної дисципліни, яке відчувається у вчительському й учнівському середовищах, суттєво позначається на якості вищої освіти.

Хоча причин для такого стану можна назвати чимало, усе ж думаю, що ключ до розуміння сучасних проблем історичної дидактики треба шукати у подвійних стандартах, які опосередковано пропагує сучасний шкільний курс історії України: замість крок за кроком аналізувати стан українського суспільства на різних етапах історичного розвитку, пояснювати його здобутки і втрати, цей курс за посередництвом підручників (а інколи й самих учителів) часто-густо вчить одне говорити, інше думати, а третє робити. Як викладач університету щороку маю нагоду бачити студентів, які зі школи виносять абсолютно нежиттєздатний набір історичних догм і стереотипів. Чимало зусиль і часу витрачається в університеті на те, аби усунути зі свідомості студентів набуту в школі безоглядну віру в силу гасел (часто порожніх) і прищепити принаймні елементи критичного мислення. Зрозуміло, що за таких умов про повноцінну університетську освіту вже не йдеться.

- Резонанс серед учителів мала брошура «Шкільна історія очима істориків-науковців», перший винесений на обговорення громадськості й фахівців продукт роботи моніторингової групи. Якою є головна ідея праці?

- Праця «Шкільна історія очима істориків-науковців» (К., 2008) з’явилася друком за результатами перших двох робочих нарад моніторингової групи, що відбулися у жовтні 2007 року. Автори нарисів, що увійшли до брошури, порушили питання ідейної та понятійної послідовності, впливу соціального замовлення в історії, відповідності навчальних посібників критеріям Міжнародної мережі дослідження підручників, антиколоніального дискурсу, представлення у підручниках «образу себе» й «образу іншого», розглянули шкільний підручник як історіографічне явище. Дехто (головно, автори чинних підручників) міг сприйняти критичні зауваги щодо підручників як вияв «невдячності».

Насправді жодного персонального підтексту в здійсненому моніторингу не було. Учасники перших робочих нарад і співавтори названої праці стверджували тільки те, що наявна концепція загальної історичної освіти і побудована, згідно з нею, програма та підручники з історії України щоразу то більше - мірою розвитку суспільства - розминаються, швидко вичерпують свій позитивний ресурс і потребують докорінного переосмислення. А це переосмислення має відбуватися у напрямі відмови від домінування політичної складової історії у бік її «олюднення», у бік розкриття складних історичних процесів крізь призму не революційних гасел і безупинної боротьби за державність, а мотивів дій людини чи соціальних верств. У праці йдеться про те, що шкільний курс історії (зрештою, як і будь-який інший) має бути не тільки правдивим, а й науковим, логічним. Тільки «олюднення» та привнесення в шкільну історію логічних зв’язків, замість заучування догматів, здатне повернути до цього предмету довіру учнів.

- Як сприйняли брошуру вчителі?

- Учителі є різні. Добре знаю, що чимало вчителів позитивно оцінили початок роботи моніторингової групи. Висловлені у праці ідеї виявилися співзвучними з їхніми власними думками. Було й чимало пропозицій. Дехто, думаю, сприйняв книгу з осторогою і навіть, можливо, з «обуренням», бо розуміє, що від учителя реалізація цих ідей вимагатиме не тільки значних фізичних та інтелектуальних зусиль, а й нової фахової підготовки. Ще частина вчителів, як можна припустити, про існування брошури взагалі не знає, бо такими речами... не цікавиться.

- Але робота моніторингової групи не обмежилася тільки критикою підручників. У чому суть пропозицій, що їх підготувала робоча група?

- За результатами ІІІ робочої наради й засідання круглого столу за участі широкого кола істориків (18 жовтня 2008 р.) підготовлено й видано друком «Пропозиції до концепції історичної освіти в Україні» (К., 2009). Ці пропозиції були спрямовані на подолання виявлених під час моніторингу підручників недоліків сучасного шкільного курсу історії України.

Суть пропозицій узагальнено у восьми блоках:

І) в основу підготовки навчального курсу з історії України має бути покладений територіальний принцип, згідно з яким вияви соціального життя всіх без винятку спільнот на українській території - протоетнічних, етнічних і національних - належить трактувати як невід’ємну складову історії України;

ІІ) на зміну мілітарно-політичній історії, яка передбачає лише одновимірну «правду», має прийти виразна увага до людського чинника та поведінкових мотивацій різних суспільних чи локальних груп; за такого підходу політична й мілітарна складова історії постануть як одна з багатьох функцій суспільства, а не як основна форма його буття;

ІІІ) українське суспільство має бути представлене як сукупність соціальних та локальних груп і прошарків з властивими кожній групі функціями, правами, інтересами й життєвими стратегіями, а не як, головним чином, пригноблені низи, логічним наслідком чого є в теперішніх підручниках апологетизація соціальних конфліктів;

IV) шкільний курс історії України має утверджувати ідею самодостатності розвитку українського народу, свідчити про силу й життєздатність нації, замість тиражувати песимістичне уявлення про Україну як простір із безперервним - з ХІІІ по ХХ сторіччя - «колоніальним статусом», опосередковано прищеплюючи комплекс меншовартості й відчуття цивілізаційної та соціальної марґінальності українців;

V) історія України - це не тільки історія українців, а простір, де поруч із українцями формувалися й функціонували інші етнічні спільноти; відмова від етноцентричної візії історії та послідовне проведення у шкільному курсі історії України засад поліетнічності та поліконфесійності аж ніяк не применшить ролі української нації, навпаки - демонструватиме тривкість її структуротворчих елементів;

VI) історію України не можна розглядати відірвано від контексту всесвітньої історії;

VII) у шкільному курсі історії України учням потрібно створити можливості - замість механічного засвоєння знань - знайомитися з різними позиціями на описувані події та явища, розвивати навики самостійного критичного мислення;

VІІІ) шкільний курс історії України має бути звільнений від дріб’язкових другорядних фактів і публіцистичних штампів, недоречних у навчальній літературі. У брошурі запропоновано й конкретні способи реалізації цих засад.

- В якій атмосфері відбуваються засідання моніторингової групи? Чи траплялися суперечки?

- В історичній науці багато залежить від світогляду та громадської позиції історика, від розуміння ним своєї ролі у суспільстві, а в контексті теми нашої розмови - від розуміння поняття патріотизму. Для мене патріотизм - це не мітингування, а щоденна важка робота, результатом якої має стати створення конкурентноздатного українського продукту у широкому розумінні. У ХІХ сторіччі такий підхід до націотворення називали концепцією «органічної праці». Як можу судити, так само налаштовані всі учасники робочої групи. Тому під час зустрічей панує товариська і творча атмосфера. Це зовсім не означає, що всі питання розв’язуються самі собою і що наперед усе зрозуміло. Нерідко траплялися гострі дискусії, але головним аргументом у них все ж були наукові інтерпретації минулого, а не емоції чи прості бажання. Левова частка в обговореннях завжди припадала на віднайдення словесних формулювань, які би з максимальною точністю відображали сутність історичної матерії.

Взагалі в історії не можна вільно розкидатися словами, а мова має стати одним із найважливіших інструментів для фахового історика.

Чи є незгодні з підходами, які пропонує робоча група? Мені відомий тільки один випадок публічного висловлення незгоди, з яким виступив Юрій Мицик, доктор історичних наук, професор кафедри історії НУ «Києво-Могилянська академія». Докладно про дискусію між Ю. Мициком і Н. Яковенко навколо концепції шкільної історичної освіти можна прочитати на шпальтах газети «Дзеркало тижня» ( Ю. Мицик, Нове чи призабуте старе?, - «Дзеркало тижня», № 4 (732), 7 лютого 2009 р.; Н. Яковенко, Лікнеп для професора, - «Дзеркало тижня», № 8 (736), 7 березня 2009 р.). Від себе можу тільки додати, що підхід професора Ю. Мицика, що спрямований на посилення у шкільному курсі історії етнопатріотичної риторики, загрожує деінтелектуалізацією суспільства. По суті, йдеться про нове утвердження радянських історіографічних і освітніх зразків, тільки пофарбованих у синьо-жовті кольори. Для такого розуміння історичної освіти молода людина постає не як творчо мисляча особистість, а як об’єкт маніпуляції.

- Коли і з яким результатом група планує завершити свою діяльність?

- Можу сказати тільки про найближчі плани. До кінця 2009 року відбуватиметься робота над розробкою нових навчальних планів з історії України для 5-12 класів. Вона вже розпочалася. Насправді дуже складно перевести концептуальні засади у лаконічну й точну мову навчальної програми. Цьому була повністю присвячена IV робоча нарада, яка відбулася 12-14 червня. І здається, що на більшість питань таки вдалося знайти відповіді. Далі домовилися працювати в електронному режимі. Для кожного класу історичний матеріал буде укладено у межах п’яти змістових ліній: людина і простір, людина і суспільство, людина і влада, людина і світ (йдеться про всі уявлення про світ, в яких людина жила й реалізовувала свої прагнення), людина і культура (з наголосом не тільки на мистецтві, а й на повсякденному житті). З цього зрозуміло, що політична складова, яка виразно переважає у чинних програмах, поступиться місцем розгляду історичних подій, явищ і процесів крізь призму життя людини. Тільки так в історії України можна пояснити, як українці в умовах відсутності державності зберегли й розвинули до новочасних форм національну свідомість, яку роль у формуванні української нації відіграли інші народи, якими були стратегії виживання людей, що жили на території України, врешті, яким був внесок українців у розвиток сусідніх держав. У такий спосіб історія набуде справжнього повчального змісту, бо вчитиме школярів жити у змінному світі, аналізувати ситуацію і приймати виважені рішення.

- Що потрібно, аби пропозиції робочої групи були реалізовані на практиці?

- Відповідь на це запитання вимагає деяких пояснень. Зусилля моніторингової групи спрямовані на подолання схематизму й однобокості сучасного шкільного курсу історії України, який хоча й формувався у перші роки державної незалежності України, але відбулося це на радянській методологічній основі. Попри очевидний анахронізм, багато його мисленнєвих формул і концепцій - завдяки граничній простоті й зрозумілості - виявляють дивовижну життєздатність. Адже вірити у набір історичних гасел значно легше, аніж завдавати собі праці щось ретельно аналізувати й обмірковувати. Тому реалізація пропозицій робочої групи вимагатиме чималих інтелектуальних і організаційних зусиль, які стосуватимуться змістових ліній шкільного курсу історії, наукового редагування і рецензування шкільних підручників, вивчення їхнього впливу на світогляд учнів.

Це стане можливим тільки за підтримки вчителів, коли шкільний учитель історії усвідомить свою вагу у суспільстві, а разом із нею - пряму відповідальність за результати навчання. Історичне знання у руках учителя (попри навіть найкращі навчальні програми й підручники) може стати і джерелом поступального розвитку суспільства, і спричинити «отруєння історією», переповнити суспільство уривчастими - зі сильним емоційним забарвленням - знаннями про себе та про інших. Цього останнього за жодних умов допустити не можна. З історії відомо, що з такого стану суспільство виходить двома шляхами: або його охоплює тривалий стан апатії, або воно стає на шлях агресії. Україна ж нині, як ніколи, потребує поступального стабільного розвитку. У минуле не можна вірити, його треба намагатися зрозуміти, як би важко це не було.

Довідка ZAXID.NET

Мудрий Мар’ян Михайлович народився 1970 р. в с. Красів Миколаївського району Львівської обл. У 1992 р. закінчив історичний факультет, а в 1995 р. - аспірантуру Львівського університету імені Івана Франка. У 1997 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Українсько-польські відносини в Галичині у 1867-1890 роках: політичний аспект». З 1998 р.- доцент кафедри новітньої історії України Львівського університету. У 2001-2004 рр. - докторант Львівського національного університету імені Івана Франка. Тема докторської дисертації «Національно-політичні орієнтації в українському суспільстві Галичини (кінець XVIII - початок ХХ ст.)».

Любко Петренко  ZAXID.NET