Громадянська Освіта

http://osvita.khpg.org/index.php?id=1210938802


Про викладання історії в наших школах

16.05.2008
джерело: www.day.kiev.ua

Днями на сайті Центру досліджень соціальних перспектив Донбасу «Острів» (http://ostro.org) з’явилась стаття під назвою «Витоки патріотизму. Якої історії навчають дітей в школах Донбасу?» Стаття містить розшифровку диктофонного запису уроку історії в одній із шкіл м. Дружківка Донецької області, а точніше — діалогу учня з учителькою про роль УПА в Другій світовій війні. Лінуючись писати конспект, учень вирішив записати текст уроку на диктофон, що за наявності сучасного мобільного телефону не є проблемою. Таким чином, потрапивши до рук авторів сайту «Острова», цей запис став надбанням громадськості.

«УПА — це посібники Гітлера, які хотіли знищити твоїх прабабусь, прадідусів, розстріляти їх i спалити в крематорії. А на місці цієї території жив би Ганс який-небудь і вирощували б картоплю і редиску та посилали її в Німеччину!!!» — такі аргументи привела вчителька під час дискусії з учнем.

Емоційна промова вчительки свідчить, що вона свято вірить у те, що говорить, і навряд чи її хтось зможе переконати в зворотному. «Бандера тікав разом з Гітлером, він знав, що його вб’ють як зрадника і радника, точніше, союзника Гітлера. А вони сказали: «Пішов геть, собака, ти свій народ зрадив і нас зрадиш». І його кокнули, Бандеру!». Ці слова — навіть не висловлення власної позиції, а безпідставні фантазії та відверте перекручування фактів.

Питання в тому, чи має право людина з абсолютно непрофесійним підходом займатися навчанням та вихованням дітей? Вчителька, транслюючи стереотипи певної частини населення, формує відповідний світогляд молодого покоління. Учні в підручниках читають одне, вчителі їм розказують інше, а з телевізорів вони чують третє. Перекручені факти історії, які кожен використовує у власних інтересах, викликають відповідне ставлення українців до історії власної держави.

Цей епізод піднімає цілу низку проблем, з якими наразі зіштовхнулась українська освітня система. В першу чергу це питання переосмислення суті предмету самим учителем, адже урок історії — це насамперед засіб формування громадянської позиції школярів. Професіоналізм учителя полягає в тому, щоб піднятися над власним суб’єктивним ставленням, переконаннями та інтересами. Що найгірше, більшість учителів навіть не усвідомлюють потреби такого професійного зростання, часто забуваючи, що саме вони є посередниками між державою та молодим поколінням українців.

Павло ПОЛЯНСЬКИЙ, заступник міністра освіти і науки України, кандидат історичних наук, доцент:

— Діалог учителя й учня в цій ситуації нагадує промову пропагандиста з конкретними ціннісними установками. Ця ситуація — яскравий приклад того, як не потрібно і не можна працювати з учнями. І тут справа зовсім не в темі, яка обговорювалася. Така дискусія могла виникнути на будь-яку іншу тематику. Більше того, вчителька, про яку йде мова, судячи з її слів, не обізнана з темою дискусії. Якби вона володіла цим матеріалом, переконаний, зміст її слів носив би зовсім інший характер. На тлі поведінки вчителя учень демонструє значно вищий рівень ведення дискусії, наводячи конкретні факти. Очевидно, що вчителька успадкувала від радянського режиму досвід, коли вчитель історії був форпостом комуністичної пропаганди. Він, як справжній пропагандист, не чує контраргументів, нав’язуючи учням свій світогляд.

Існують настанови Міністерства освіти і науки, методичні посібники щодо проведення уроків історії. До речі, за визнанням Ради Європи, Україна за останні роки є взірцем того, як потрібно викладати суперечливі історичні факти в школах. Цей вчитель не зрозумів, що час змінився, до нього на урок вже не зайде з перевіркою секретар партії.

Вчитель не повинен плутати шкільну аудиторію з будь-якою іншою — передвиборчою, політичною тощо. Він повинен усвідомити, що власна думка вчителя важить не більше, ніж думка учня. Більше того, це його приватна думка, яка учня взагалі може не цікавити. На мою думку, яка сформувалася за чотирнадцять років викладання історії у школі, найбільшою втіхою для вчителя має бути ситуація, коли учень не механічно погоджується з учителем, а аргументовано опонує йому. Вчитель же повинен організовувати дискусію, побудовану на фактах.

Ця ситуація, як і відомий прецедент в одній з київських шкіл, звичайно, прикра і не поодинока. А те, що вони зацікавили і ЗМІ, і суспільство, свідчить, що громаді небайдужа проблема викладання в школах. Трагедії, звичайно, немає. Міністерство не має наміру вживати будь-які карні заходи. Ми продовжуватимемо проводити роботу з вчителями щодо підвищення їхньої кваліфікації. Безперечно, поза межами школи вчитель може висловлювати свої переконання, чи то в звичайних дискусіях, чи то в своїй політичний діяльності.

Станіслав ФЕДОРЧУК, політолог, м. Донецьк:

— Наведений уривок уроку в середній школі вчергове демонструє проблему всього гуманітарного простору сучасної освіти в Україні. Тоталітарні режими, до яких, поза сумнівами, належить і радянський, здійснювали насильство щодо своїх громадян не тільки через каральні органи, а й через систематичне навіювання в системі вищої та середньої освіти. Наслідки такого суто антигуманного підходу до освіти ще довго переслідуватимуть суспільство, оскільки усвідомлення того, що історія України вже не є виключно історією СРСР, є важливим фактором, суспільно- та державотворчим. На нашу думку, система перекваліфікації не здатна викорінити антиукраїнські та антинаукові кадри з освіти. Тому такі випадки можуть повторюватися і продукуватися надалі в суспільному мисленні, а що найголовніше — жертвами цього будуть діти, навчені такими горе-педагогами.

Антон ХОДАКОВ, представник громадянського об’єднання «Відкрите суспільство», м. Вінниця:

— Цей випадок засвідчує, що система шкільної освіти зупинилася в часі, вона є не тільки неефективною, а й неспроможною виховати нове покоління, з новими, демократичними та правовими цінностями. Тому що історія, яка викладається на ідеологічних засадах (будь то комуністичні або націоналістичні принципи), спотворює історичні події, нав’язуючи молоді «своє» ставлення.

Історія — це наука, яка потребує перевірених та зіставлених фактів, а викладання історії — нейтральної позиції викладача. Сучасні шкільні підручники викладають історичні події з досить нейтральної точки зору, наводяться фрагменти історичних документів, вирізки з газет, записи учасників історичних подій, що дає змогу учням скласти своє враження про події минулого, зробити власну оцінку... Та все ж таки викладач залишається головним «інструментом» для формування у молоді чіткої та обґрунтованої позиції щодо того чи іншого історичного періоду.

Зміст підручників нового покоління з історії в цілому в 90-х роках ХХ ст. постійно оновлювався і при цьому висвітлював проблеми, на які було накладено табу в радянські часи. І переважна більшість недосліджених або проблемних питань почала активно досліджуватися та вводитися в підручники. Чітко простежується, що зміст кожного нового підручника кращий від попереднього, автори постійно його вдосконалюють як в науковому, так і методичному плані.

А що ж робити для підвищення професійності викладачів?

Головним напрямком роботи з учителями є їхня переорієнтація з ідеологічного обслуговування на суто наукове викладання. Вчитель повинен сприймати та викладати історію без «ідеалізованого набору героїко- патріотичних прикладів», «співчуття до ультрапатріотичних гіпотез» і ніколи не забувати, що він не політик. Тому навіть патріотичні теми потрібно подавати без звичного пафосу, лише суто науково. Викладач всією своєю роботою має спонукати учнів до замислення над своєю історією, наукового пошуку та постійної дискусії в молодіжному середовищі.

Щодо даного історичного періоду треба зазначити, що шановна вчителька, мабуть, забуває (або не знає), що ті люди, які були членами УПА, воювали за свою рідну землю, а їх націоналістичні ідеї були спрямовані на створення Незалежної Соборної Держави, а не на знищення будь-якої з інших націй, що комуністична влада була союзником фашистської Німеччини, підписавши таємний пакт про ненапад Молотова — Ріббентропа і таким чином приєднавши Західну Україну до СРСР. Також після окупації Польщі німецькими військами, 11 лютого 1940 р., в Москві була підписана економічна угода, згідно з якою, на 15 травня 1941 р. Німеччина отримала від СРСР 632 тис. тонн хліба, 232 тис. тонн бензину, 23,5 тис. тонн бавовни, 50 тис. тонн марганцю, 900 кг платини тощо. У Бресті, Пінську, Ковелі відбулися спільні військові паради, що мало символізувати дружбу СРСР та Німеччини.

Це ще раз підкреслює те, що при викладанні історії вчителям потрібно об’єктивно та нейтрально ставитися до історичних подій та не нав’язувати свою думку, а також не забувати, що: «Історія — скарбниця наших вчинків, свідок минулого, приклад та повчання для сьогодення, попередження для майбутнього» (М. Сервантес).

Артем РОМАНОВ, учень 11 класу школи № 10, м. Краматорськ:

— Загалом я задоволений якістю викладання історії. Щоправда, про різні події з історії України я знаю не лише зі шкільної програми, але й від своїх рідних, бабусь, дідусів... Мені здається, це також важливо.

На уроках історії в нас питання ОУН-УПА особливо ніколи не зачіпали. Точніше, ці теми були, але ніхто не акцентував на них уваги. Коротко розповідали, що частина людей воювали на два фронти і проти фашистів, і проти радянської влади. Тобто захищали незалежність своєї країни. Можливо, в деяких операціях співробітничали з німцями. Ворог мого ворога — мій друг. Так і німці також різні були. Моя бабуся навіть розповідала, що коли приходили наші, то забирали з дому все. Доводилося голодувати. Німці в період окупації, навпаки, давали дітям шоколадки. Допомагали продуктами. Вважаю, що історію потрібно викладати або «нейтрально», або щоб було ще кілька поглядів. І, звичайно, з історичними фактами. Ще раз повторюся, що мої родичі більше натерпілися саме від радянської влади. І люди мали право від цієї влади захищатися. Ще один факт. ОУН-УПА — це партизанський рух. Ніхто не воював проти звичайних солдат. Старалися прибирати або керівників радянської влади, або поїзда з продовольством, блокувати дороги і т.д. Лише зараз почали демонструвати фільми, де подано всю правду про Країну Рад. Так, багато хто переходили на сторону німців. Але якби у вас розстріляли батьків, забрали домівку та худобу, а вас переселили куди-небудь у Сибір?

Одне достовірно: і Радянські рядові війни, і ОУН-УПА воювали, передусім, за свою землю.

Анна ПОСЛИХАЛІНА, учениця 10 класу, м. Донецьк:

— Мені здається, історія — це складний предмет, тут доводиться дуже багато вчити, читати... У нас завжди були цікаві уроки — жодного разу не було так, що вчителька просто щось розповідає, а ми слухаємо і не можемо висловити свою думку. У нас завжди дискусії, завжди обговорення різних тем, тому я ніколи не мала проблем із тим, що мені хтось нав’язує свою думку, а я не можу цьому протистояти. Гадаю, що в інших школах так само. Принаймні, історію так і потрібно викладати. Що стосується історії Великої Вітчизняної війни, то, на моє переконання, я досить багато про це знаю — і про боротьбу Червоної армії, і про ОУН-УПА. Нам багато розповідали про це, я готувала реферат про УПА, читала книжки польських істориків, в яких були фотографії звірств воїнів УПА... І хоч мені особисто здається, що ці люди не були героями, я намагалася розповідати однокласникам про це без зайвих емоцій. І я приносила їм матеріали виставки, яка навпаки була присвячена героїзму воїнів УПА, щоб показати другий погляд на проблему. Я вважаю, що в питаннях історії емоції не потрібні, слід на все дивитися об’єктивно. Я сама мрію стати істориком, і вважаю, що я буду достатньо підготовлена до вступу до ВНЗ на базі шкільної програми. Принаймні, у нашій школі я отримала достатньо знань.

«День», №84, п’ятниця, 16 травня 2008

Рекомендувати цей матеріал