Громадянська Освіта

http://osvita.khpg.org/index.php?id=1210600066


П’ята колона: посібник з вирощування

12.05.2008
автор: Михайло Дубинянський
джерело: www2.pravda.com.ua

<…>[1]

Не можна консолідувати суспільство на основі цінностей, які насаджуються силоміць.

На жаль, багато наших політиків і чиновників знаходяться в полоні цієї згубної ілюзії. Безсумнівно, Іван Вакарчук і Віталій Шевченко легко обґрунтують необхідність 100-процентної українізації телевізійного прайм-тайму і кримських університетів. Але результати їхньої революційної діяльності можуть бути досить далекими від очікуваних.

Забороните демонструвати російськомовні "Подробиці" – і звичайний кримчанин остаточно переключиться на рупори кремлівської пропаганди.

Задавите кабельне телебачення драконівськими обмеженнями – житель Донецька купить супутникову тарілку або піде в Інтернет. І буде жадібно ловити московські меседжи – адже це солодкий заборонений плід, безцінна інформація, якої його намагаються позбавити!

Позбавте викладачів і студентів з Криму і Донбасу права читати і слухати лекції рідною мовою – спровокуєте неминучий відтік наукових кадрів, які могли б працювати на Україну, але будуть підвищувати конкурентноздатність сусідньої держави.

Але головне – запопадливі столичні чиновники de facto удобрюють ґрунт для сепаратистських провокацій Кремля. Притому саме зараз, коли їхній ризик особливо великий, коли Москві важливо продемонструвати усьому світу, що Україна – нестабільне державне утворення, готове в будь-який момент розвалитися на шматочки.

У цих умовах необхідна зважена, добре продумана політика по відношенню до проблемних південно-східних регіонів.

У той час, як треба уникати будь-яких необережних кроків, здатних зіграти на руку Кремлю, великі патріоти-українізатори воліють рубати з плеча.

Своїми радикальними ініціативами вони штучно загострюють ситуацію на Південному сході, стимулюючи антидержавні настрої і перетворюючи мільйони співгромадян у легку здобич московських провокаторів.

Навіщо добровільно зміцнювати п’яту колону, навіщо лити тонни води на млин Путіна і Медведєва?

Сучасна Україна не є мононаціональною і монокультурною державою. Добре це чи погано, але це факт.

Спиратися на історичні корені цього явища, апелюючи до Валуєвського циркуляру і Емського указу, – безперспективний і навіть небезпечний шлях, тому що в такому випадку у наших недругів буде велика спокуса згадати, як з’явився в складі України той же Крим.

Треба бути прагматиками, дивитися в майбутнє і відштовхуватися від сформованого status quo. Взаємна толерантність, пошук мудрих компромісів, ідейний плюралізм – ось що допоможе забезпечити гармонічний симбіоз Сходу і Заходу, об’єднати наших громадян навколо стратегічних інтересів держави Україна, звівши до мінімуму вплив п’ятої колони Кремля.

А спроби консолідувати країну, ламаючи мільйони громадян через коліно, можуть тільки нашкодити і погіршити становище.

У Речі Посполитій у 1920-х-1930-х роках курс на тотальну полонізацію теж здавався правильним і логічним. Перетворимо все населення багатонаціональної країни на поляків – ось як забезпечити єдність, настільки необхідну молодій республіці!

Але очікуваних результатів полонізація чомусь не принесла. Її гіркі плоди – банкрутство помірних українських політиків з УНДО, тероризм ОУН і вересень 1939-го, коли юрби польських громадян зустрічали ворожу армію квітами.

Чи здатні українці вчитися на чужих помилках? Чи нам необхідно виготовити свої власні граблі "Made in Ukraine" і акуратно на них наступити?

Пошук компромісів – справа нелегка, але в наших умовах це єдиний спосіб перебороти розкол України. Цілком можливо, що вирішити хворобливу мовну проблему допоміг би своєрідний мораторій: Схід раз і назавжди забуває про статус регіонального або другого державного для "великого і могутнього", а Захід відмовляється від спроб просувати українську мову за допомогою грубого адміністративного тиску на ринок культурної продукції.

При цьому мова Шевченка і Стуса могла б поступово завойовувати всі нові позиції в суспільстві за рахунок якісного, конкурентноздатного продукту – україномовної книги, фільму, пісні.

І головними популяризаторами української мови були б талановиті письменники, співаки, телережисери. Адже раніше ця позитивна тенденція виразно спостерігалася!

А зараз цю функцію виконують творці бездарних директив і заборон – чиновники з Мінкульту, Міносвіти і сумнозвісної Нацради з питань телебачення і радіомовлення.

Головним оплотом прекрасної мови стала тупа бюрократична машина, не здатна викликати в нормальної людини нічого, крім ворожості і глузувань! Думаєте, з таким чудовим "промоутером" популярність українського слова в південно-східних регіонах країни зросте? Блаженний, хто вірує...

Позиції російських шовіністів на Південному сході сильні як ніколи. Ворожість до мови і культури, яку намагаються насаджувати силою, передбачувано росте. Бойкот українській оголошують багато хто з тих, хто раніше ставився до неї цілком лояльно.

"Я часто дивився фільми українською, а тепер не буду з принципу, раз мене позбавляють права вибору!" - подібні заяви, на жаль, не рідкість.

А в яке становище поставлені розсудливі прихильники української єдності на Південному сході країни?

Протягом багатьох років вони запевняли оточуючих, що радикали-бандерівці і примусова українізація – це всього лише міф, страшна казка для наївних донеччан і кримчан.

У 2004-му південно-східні демократи вели нерівний бій з чорним піаром від Гліба Павловського (згадаємо знамениту карту з розподілом українських громадян на три сорти) і невтомно цитували кандидата в президенти Віктора Ющенка.

Не має значення, якою мовою ми говоримо, у яку церкву ходимо: головне, що всі ми – громадяни України, і ми будемо разом будувати вільну демократичну державу! Українська мова буде розвиватися паралельно з російською, але не за рахунок її.

Не вірте безглуздим вигадкам, начебто "помаранчеві" почнуть виганяти російське слово зі шкіл, вузів і телеефіру!

А що тепер скаже своїм сусідам і знайомим патріотичний житель Севастополя або Сєвєродонецька? Чому треба дружити з галичанами? Чому ні в якому разі не можна піддаватися на сепаратистські провокації, інспіровані Кремлем? Чому варто ігнорувати солодкомовних затуліних і леонтьєвих?

У тверезомислячого патріота з Криму або Донбасу більше немає переконливих аргументів на користь української єдності. Його роззброїли київські "більшовики", які намагаються втиснути об’єктивну дійсність у вузькі рамки ідеології і найчастіше зовсім незнайомі з реальним станом справ на Південному сході.

Коли громадяни починають ненавидіти власну державу, автоматично вливаючись до рядів п’ятої колони, це насамперед провина самої держави, нездатної проводити грамотну, зважену політику. А в закордонних столицях завжди знайдуться бажаючі скористатися цими помилками.



[1] Повний текст статті див. на http://www.pravda.com.ua/news/2008/4/18/74873.htm

Рекомендувати цей матеріал