Кому потрібне держзамовлення на шкільні підручники?

...Система навчального книговидання є однією з найпроблемніших сфер в українській освіті. Цьому сприяє цілий букет причин. Серед них передусім варто назвати монополізм прийняття рішень державними чиновниками при контролі над процесом замовлення, експертизи, апробації, виробництва й поширення переважної кількості підручників. Книговидавці між собою розповідають анекдотичну історію про колоритну постать колишнього заступника міністра освіти та науки, котрий нібито ходив по міністерству з двома бритоголовими охоронцями та з кейсами в кожній руці, набитими грошима, і займався здирством... Ніхто не візьметься документально підтвердити цю історію, але, на думку багатьох, цей фантом відбиває специфічну атмосферу в цій установі. Природно, виникає запитання: а як, власне, можна зібрати певні гроші в бідному, як церковна миша, Міністерстві освіти та науки?

Можливо, певне світло на це питання проливає вивчення складних колізій навколо отримання грифа на випуск нового підручника. Основним документом, що підтверджує його статус, є лист МОН України про надання підручнику грифа. Процес його отримання передбачає наявність низки рецензій, рішення профільної комісії МОН, яке має бути затверджене колегією міністерства. Відомо, цей процес може затягтися на роки. Проте окремим видавництвам чомусь дають зелену вулицю, і гриф може бути виданий мало не заднім числом після одержання держзамовлення. Ці колізії дозволяють бюрократичному апарату створювати широке поле для зловживань. Величезна конкуренція на книжковому ринку розвиває надзвичайну зацікавленість авторів і видавництв в отриманні держзамовлення.

Сьогодні вже очевидно: необхідно спростити процес підтвердження якості підручника. На думку видавців, його оцінку слід довірити незалежній і анонімній групі експертів, до складу якої повинні входити вчителі, методисти, теоретики з усіх областей України.

...Підбиваючи підсумок, можна сказати: у книговиданні склалася не стільки відкрита конкуренція ідей, авторів і програм, скільки змагання зв’язків, знайомств і політичних впливів. Виправити це становище можна лише зробивши самі школи безпосередніми замовниками навчальної літератури. Філософію сучасного підручника необхідно спрямувати на те, щоб ніхто з учнів не міг сказати: «У школі не було книжок — там були лише підручники» (В.Шаламов).

Виступи фахівців на конференціях малюють досить похмуру картину з виданням підручників у нашій країні. З проханням прокоментувати ситуацію оглядач «ДТ» звернувся до президента Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів Олександра АФОНІНА.

— Визнаємо головне, — сказав Олександр Васильович, — існуюча система державної підтримки видання підручників в Україні не виправдала себе. Те, що схема фінансування підручників під держзамовлення не відповідає ані інтересам держави, ані вимогам часу, вже очевидно.

4-5 березня минулого року в Харкові проходила конференція, присвячена проблемі підручників, грифам, конкурсам і так далі. Організовував її доктор історичних наук Георгій Касьянов, котрий з’явився на орбіті МОН після помаранчевої революції. Він спробував зламати існуючу систему й ініціював цю конференцію. На неї запросили педагогів, директорів шкіл. Конференція об’ємно та чесно висвітлила комплекс проблем, пов’язаних із виданням українських підручників, і виробила чіткі професійні рекомендації, які дозволяють кардинально змінити ситуацію в цій сфері. Через директора Інституту навчальної літератури їх передали до МОН. Проте з боку міністерства — жодної реакції. Після цього Українська асоціація видавців і книгорозповсюджувачів (УАВК) надіслала листа на адресу міністра С.Ніколаєнка з проханням зустрітися з видавничим активом для предметного обговорення питань, порушених як на березневій конференції, так і на круглому столі, що відбувся в МФ «Відродження» у червні 2005 року. Але міністерство знову зробило вигляд, нібито такої громадської організації, як УАВК, не існує.

І лише на Львівському форумі видавців нам удалося донести свою позицію до міністерства через заступника міністра пана В.Огнев’юка, котрий брав участь у засіданні круглого столу, що проходив у рамках форуму. Там же було досягнуто домовленості про спільну роботу представників УАВК і МОН з розробки нового положення про конкурс на найкращий підручник. Такий документ розробили буквально протягом одного тижня й передали в Інститут навчальної літератури. Його зміст забезпечував максимальну відкритість і прозорість конкурсу. Проте, коли документ пройшов усі кола МОН, у ньому знову з’явилися пункти, які дозволяють відійти від об’єктивності в оцінці рукописів, надісланих на конкурс, даючи змогу держслужбовцям міністерства в окремих випадках суб’єктивно трактувати результати конкурсної комісії. Розробників положення про конкурс із числа видавців міністерство поінформувати про внесені зміни забуло. Вони їх побачили тільки після того, як положення вже зареєструвало Міністерство юстиції, і воно набрало чинності. Нерідко з боку працівників МОН можна почути обвинувачення в тому, що видавці «тягнуть ковдру на себе». Проте ми не вимагаємо переваг для кого-небудь конкретно, а хочемо лише дотримання об’єктивних і прозорих правил для всіх, створення умов, за яких справді найкращий підручник зможе бути виданий. Власне, видавцям не надто важлива державна підтримка на етапах підготовки підручника. Їм потрібна допомога тільки на етапі проведення його апробації, доведення книжки до того стану, за якого можна бути впевненим: її слід рекомендувати школі, і там вона принесе користь. А після того, коли вчительська громадськість визнає підручники, що пройшли апробацію, гідними, видавець уже сам визначиться, як знайти кредитні ресурси, аби видати та продати підручник, навіть у разі відсутності прямого бюджетного фінансування.

Проте, як і раніше, створюється враження, що нас не чують...

О.Рожен, „Дзеркало тижня”, № 2 (581) Субота, 21 - 27 Ciчня 2006 року

З коментарів на форумі „Дзеркала тижня”:

Згодний на всі 100%: 1) "У книговиданні склалася не стільки відкрита конкуренція ідей, авторів і програм, скільки змагання зв’язків, знайомств і політичних впливів" 2) "Існуюча система державної підтримки видання підручників в Україні не виправдала себе " 3) " Проте з боку міністерства — жодної реакції". Зараз провадиться горезвісний конкурс підручників. Слід негайно зупинитися, проаналізувати те, що зроблено (тобто наламано дров) і продовжити на нових засадах. МОН виділяє шалені гроші на друкування 470-тисячного тиражу, а вчителі відмовляються працювати за підручниками-лауреатами, бо ті "перемогли" через суцільну корумпованість і якість у них відповідна до цього. А як вам подобається той факт, що на конкурсі програм перемогли деякі програми, що не відповідають державним стандартам ("Зарубіжна література")! За останні роки все ж є значні здобутки в галузі підручників. До конкурса хоч була вільна конкуренція, і хороший підручник мав надію рано чи пізно знайти свою школу. Але конкурс організовано так, що більшість найкращих підручників буде скинуто з кола і ніколи не зможуть пробитися крізь завал отих міністерські 470 тисяч, якими наводнять всі школи. А Огнів’юк все знає, у нього всі шафи завалені апеляціями, петиціями і протестами. В МОН власних авторів вистачає: самі пишуть програми і підручники, самі собі дають грифи, самі собі роблять держзамовлення, самі себе друкують і самі одержують гонорари, самі себе вибирають переможцями в конкурсах!

Див. також: Г.Касьянов. Підручник «по-українськи» чи український підручник: як вийти Із зачарованого кола?