Від учнівського самоврядування до самоврядування вчителів та батьків

Інноваційність побаченого досвіду полягає в тому, що в американській школі існує реальне справді відчутне самоврядування як учнівське, так і вчительське; самоврядування, що створюється „знизу”, виходячи з потреб учнів, вчителів, батьків.

У своїй професійній діяльності п’ять років займаюся створенням авторської моделі учнівського самоврядування, а побачений досвід наштовхнув мене на думку необхідності створення такого ж само­врядування вчителів і батьків, оскільки демократична школа передбачає наявність демократичних стосунків між вчителем-учнем-батьками. Практичний ефект поки що помітний у царині учнівського самоврядування, але, вважаю, невдовзі зможемо спостерігати феномен народження й дорослого “батьківсько-вчительського” самоврядування.

Адаптація досвіду щодо створення вчительського та бать­ківського самоврядування наштовхнулася на значні труднощі, насамперед, - нерозуміння самими вчителями необхідності та можливості такого самоврядування, зневіра батьків у реальні шанси змінити бодай щось в організації навчального процесу. Другим каменем спотикання й дотепер є те, що при спробах створити самоврядування майже всі починали з організації формальних структур, а не виходили з потреб. Це призводило до формалізації втілюваної ідеї.

Ні в якому разі не беріть за зразок чужу модель самоврядування, вона не працюватиме у вашому, окремо визначеному колективі, оскільки Ви – не як всі, Ви – інші, Ви – унікальні.  Опікуном учнівського самоврядування не може бути ні завуч із виховної роботи, ні педагог-організатор, інакше самоврядування перетвориться на виконавчий орган цих посадовців.¹

* * *

Здатність до самоврядування в суспільстві не є природженою. Це результат звички та довготривалої підготовки...

 Т. Джефферсон

Ця фраза автора „Декларації незалежності” акту­альна для українського суспільства в цілому і для української школи, яка перебуває в процесі реформування, зокрема. Ми говоримо про демократизацію освіти, а демократія неможлива без громадян, які живуть та діють на основі її принципів. Навряд чи ми зможемо створити демократичну школу, якщо всі зацікавлені в цьому „співучасники” навчального процесу – учні, вчителі та батьки – не братимуть активної, а головне, реальної участі. Таку  можливість дає організація самоврядування: учнівського, вчительського, батьківського. Немає необхідності говорити про те, що в сучасній українській школі багато проблем, які інколи не вирішуються роками. Ми добре знаємо, але не замислюємося, чому ж вони не вирішуються. Приблизно сім років тому, на першій міжнародній конференції з громадянської освіти я запитала Джуліана, професора Сіракузького університету (США): „Чому американці змогли збудувати демократичне суспільство, а для нас це лишається великою проблемою?”. Відповідь була дуже простою: „Коли в нас з’являються проблеми, ми переходимо вулицю, коли вони з’являються у вас, ви звертаєтеся до посадовця!” А в посадовців немає цієї проблеми, тому він може її вирішити, а може й ні... І ви знову лишаєтеся наодинці зі своєю проблемою.

В американській школі міста Річмонда (Кентуккі) я бачила, як учнівське самоврядування вирішило проблему дощової сірої осені. Вони оголосили в школі тиждень Гаваїв і ходили на уроки в яскравих заквітчаних намистах, пальмових спідницях і... в’єтнамках! Діти старанно займались на уроках, а елемент гри, яку вигадали самі, створював гарний настрій і викликав усмішки на їхніх обличчях.

Праця американських вчителів така ж важка, як і наша. Щоденно з 8 до 15 години вони в школі. Багато з них мають перерву лише по 5 хвилин між уроками. На кожен урок готується багато роздаткового матеріалу для індивідуальної роботи учнів. Але тут їм допомагає вміння працювати в команді. На педрадах вони самі вирішують і розподіляють, хто і на яку тему готує матеріал для всіх, тобто „виникла проблема – вони перейшли вулицю”. Мимоволі пригадуються наші педради, які під керівництвом директора перетворюються в час для інформування про отримані „згори” інструктивні листи, на які „Ми маємо... в такі терміни...”. А де ж „педагогічна рада”, тобто рада педагогів, де ми могли б вирішувати важливі проблеми, що стосуються нас? Або „батьківські збори”. Які питання вони розглядають? На всіх цих зборах ми чуємо про наші обов’язки. Але в учнів, як і у вчителів та батьків, є ще й права, закріплені в Конституції і законах України! Саме поняття „самоврядування” означає: здатність особи самостійно реалізовувати свої права. Цю здатність необхідно розвивати і в дітей, і в дорослих. І школа тут може зіграти важливу роль...

...Харківська загальноосвітня школа № 162 стала тим експериментальним майданчиком, який дозволив відпрацювати принципово нову модель самоврядування учнів, що дозволило сьогодні говорити про необхідність перетворення всієї школи на самоврядну інституцію.

Підшуковувати аргументи для актуалізації необхідності цього кроку не потрібно. Адже зміни, що розпочалися в Україні в останнє десятиріччя ХХ століття, поставили перед освітою завдання виховати нову людину. Тоталітарній державі був потрібен законослухняний виконавець, і система виховувала жовтенят, піонерів, комсомольців та комуністів. Демократичному суспільству потрібна людина, яка живе та діє на основі демократичних принципів:

· політичної свободи;

· рівноправності громадян та їх об’єднань;

· свободи вибору;

· прийняття рішень демократичною більшістю при дотриманні прав меншості та ін.

Однією з основних ознак демократичної правової держави є наявність розвинутого громадянського суспільства, яке складається з асоціацій, добровільних об’єднань людей. Громадяни створюють органи само­врядування з метою задоволення та захисту спільних інтересів.

За своїм внутрішнім змістом самоврядування є способом соціального управління загальними справами певної спільноти людей, який ґрунтується на сумісній діяльності з прийняття рішень та їх здійснення. Школа, крім того, що сама є моделлю суспільства, в якій відображені і державне управління – адміністрація, і суспільство – учні, вчителі і батьки, покликана виконувати властиву лише їй функцію: навчати та виховувати юних громадян. Саме в стінах школи ми можемо (і маємо) сформувати в дітей ті якості, які потім у дорослому житті допоможуть їм стати гідними громадянами демократичної України, тобто:

· соціально активними;

· компетентними;

· здатними приймати свідомі рішення та відповідати за них;

· здатними робити свідомий вибір;

· учасниками суспільного життя і гідними його громадянами.

Із моменту виникнення ідеї було зрозуміло, що рішення про створення у школі учнівського самоврядування має визріти у свідомості учнів, а не бути видано директивою “згори”. У нашій школі таке бажання виникло в 1999 році, коли команда з трьох учнів 10-х класів взяла участь в обласній грі “Модель ООН”. Три дні активної успішної роботи в комітетах, три дні творчості, спілкування з однолітками, прийняття рішень та презентації результатів перед аудиторією показали, що на вражаюче великий потенціал дитячої соціальної активності зовсім не має попиту в школі, де вони лише учні. Вони захотіли зробити життя в школі цікавішим. Було створено анкету: “У класі нудно. Що робитимемо?” Результати анкетування нас вразили. Усі, без винятку, учні нашої школи відповіли, що самоврядування необхідне, а на запитання: “Скільки часу ви готові віддати суспільній діяльності?” 70% школярів відповіли: “Увесь вільний від занять час!”.

Незабаром нашому учнівському самоврядуванню виповниться 5 років. Модель, безумовно, змінюється щороку: ми вчимося, дорослішаємо, вдосконалюємось. Щороку нас залишають 11-класники, приходять нові діти, кожен зі своїм внутрішнім світом, характером, ідеями. Змінюється і стан всередині школи: вже не “б’ємося” за свої права, не відстоюємо право на існування. Ми маємо багатьох однодумців серед вчителів, батьків, адміністрації, з якою зараз активно співпрацюємо. Для мене як опікуна учнівського самоврядування життєздатність нашої моделі виявляється в тому, що кожного вересня я таємно сподіваюсь, що про самоврядування ніхто не згадає, і воно зникне. Адже ось уже 5 років „увесь вільний від занять час” мої думки спрямовані лише на проблеми та ідеї самоврядування. Але проходить два-три дні, й до кінця першого навчального тижня починають іти “ходоки” в кабінет № 6 із запитанням: „А коли ж ми зберемося, бо я маю ідею?”. І все починається знову.

Мета цієї ініціативи виглядає доволі банально: створити умови для самореалізації дітей, розкриття і розвитку їх творчих здібностей, допомогти переконатись, що вони можуть змінити світ навколо себе на краще.

Із розвиваючої точки зору, основні зусилля спрямовані на вирішення завдань із формування вмінь та навичок:

· комунікації;

· толерантної поведінки, пошуку компромісу;

· роботи в команді;

· особистої відповідальності за свої рішення та дії;

· ініціативи.

Уся діяльність системи самоврядування підпорядкована принципу: „Сам вигадав, сам організував, сам виконав і сам отримав задоволення та радість від результату”.

Структура нашої моделі доволі проста, тому що практика підказує: чим важча структура, більше комітетів - тим гірше працює самоврядування. Більшість акцій самоврядування комітети виконують спільно:

· Рада учнівського самоврядування складається з представників 5-11 класів.

· 8 комітетів, голови яких складають Правління.

· Президент обирається Радою учнівського самоврядування.

· Опікун.

Напрями діяльності комітетів:

І. Комітет соціального проектування.

Головна мета комітету – оформлення в проекти всіх ідей, що виникають у дітей. Кожна акція самоврядування має свій проект, у якому визначаються:

1. Проблема (-), мета (+) і завдання, тобто кроки, які треба виконати, щоб – перетворився на +, тобто досягти мети.

2. Учасники проекту.

3. Бюджет.

4. Результати.

Якщо необхідно, члени цього комітету проводять тренінги та навчають інші комітети, як написати свій проект.

Так як наша модель збудована на проектній технології, це один із найважливіших комітетів. Вимога будь-яку ідею перетворювати на проект навчає дітей ретельно продумувати та структурувати свої завдання, прораховувати економічні можливості. Учнів запевняють у тому, що навіть найнеможливіші їхні фантазії насправді можуть бути здійснені, якщо їх ретельно відпрацювати. Найголовніше, що в підсумку діти отримують навички перетворення мрії на реальність, причому власними зусиллями. Результа­том роботи цього комітету є те, що ми маємо вагомий архів, можемо поділитися досвідом, нам є що показати гостям, батькам, учням інших шкіл.

ІІ. „Епіцентр із прав дитини” – члени цього комітету розробили проект “Регламенту учнівського самоврядуван­ня”, проводять тренінги, семінари, конференції, конкурси з вивчення Конвенції ООН з прав дитини, Загальної декларації прав людини, Конституції України, беруть участь у національних і міжнародних семінарах та акціях.

ІІІ. Комітет зв’язків із громадськістю, основним завданням якого є вивчення суспільної думки серед учнів, вчителів, батьків, мешканців мікрорайону. Вони проводять анкетування з актуальних проблем, соціальні опитування й активно співпрацюють з Інформаційним комітетом, який публікує їх результати.

ІV. Інформаційний комітет традиційно видає газету, оформляє інформаційний стенд, наповнює веб-сайт, створює буклети, друкує оголошення.

V. Екологічний комітет – крім турботи про зелені насадження на території школи, району, комітет разом з Епіцентром проводить акції захисту здоров’я дітей з йододефіцитними захворюваннями, створює та поширює буклети.

VI. Спорткомітет організовує секції, проводить щорічні чемпіонати з футболу та баскетболу, вдосконалює спорт­майданчик разом з Екологічним комітетом.

VII. Комітет дозвілля та інтелектуальних ігор проводить конкурси “Міс школи” та “Містер школи”, допомагає організовувати фінали чемпіонатів спорткомітету, а також організовує ігри: Дебати, Дискусійний клуб, Брейн-ринг, конкурси для молодшої школи.

VIII. Економічний комітет виконує чи не найважче завдання – вишукування фінансів на виконання всіх проек­тів, пошук спонсорів, донорської допомоги. Члени комітету налагоджують стосунки з батьками, органами влади, громадськими організаціями, вчаться заробляти гроші самостійно. Щороку на початку вересня  вони проводять книжковий ярмарок. Ця акція, що ввійшла в традицію нашої школи, дуже популярна в мікрорайоні.

Особливу роль у структурі самоврядування відіграє опікун. Він, насамперед, – союзник учнів у найскладніших ситуаціях, захисник прав дітей, їхній радник і співробітник. Він – посередник між дітьми та вчителями, батьками, адміністрацією школи та місцевою громадою, відповідає перед ними за діяльність самоврядування. Дуже часто опікун стає модератором у конфліктних ситуаціях. Неод­норазово, захищаючи права дитини, мені доводилося ускладнювати відносини з адміністрацією, колегами, але нагородою була вдячність в очах учнів. Як опікун можу сказати, що модель, створена нами, працює тому, що дедалі менше часу я витрачаю на цей почесний обов’язок. Діти навчились “самоврядовуватися”, і тепер навіть я, опікун, не знаю про якісь задумані акції, дії. Окремо хочеться сказати, як багато мені самій дала ця волонтерська робота: я навчилася організовувати роботу, генерувати ідеї, утримувати свій авторитет на належному рівні, радіти спільному успіху, поважати гідність дитини. Іноді мені здається, це не я їх вчила, а вони мене. Вдячна дітям за довіру, толерантність, за те, що вони терпіли мене і дозволяли бути поруч.

Сьогодні я напевно можу сказати, що учнівське самоврядування є організацією, що складається з людей, створена людьми і для людей...

...Проте, учнівське самоврядування не вирішує проблему самоврядності школи, яка в основі своїй продовжує залишатися авторитарною установою. Практика проведення тренінгу на літньому семінарі в м. Горлівка показала, що вже під час першого опитування учасників на запитання: „Чи потрібне нам вчительське самоврядування?” 90% респондентів відповіли запе­реченням. Після проведення тренінгу з 17 учасників на подібне запитання про необхідність самоврядування відповіли так:

„за” вчительське – 8 чол.

„за” батьківське – 11чол.

„за” учнівське – 15 чол.

Після виконання „домашнього завдання” (створити моделі само­врядування) та його презентації 85% учасників були впевнені в можливості та необхідності створення в школі учнівського, вчительського і батьківського самоврядування. Така результативність наштовхнула мене на думку, що подібні тренінги можуть стати елементом програми курсів для вчителів, котрі проходять курсову перепідготовку в інститутах післядипломної педагогічної освіти.

ПЛАН ТРЕНІНГУ

Завдання:

· визначити проблеми, пов’язані з організацією самоврядування в школі;

· засвоїти  інтерактивні технології та стратегії критич­ного мислення;

· створити алгоритм моделей самоврядування, які б могли реально впливати на розвиток навчального закла­ду, підвищення ролі громадськості у вирішенні питань, по­в’язаних з організацією навчально-виховного процесу.

 Робочий план:

І. УЧНІВСЬКЕ САМОВРЯДУВАННЯ – ШКОЛА ПРИЙ­НЯТТЯ РІШЕНЬ:

1. Визначення поняття „самоврядування” – „асоціативний кущ” – технологія критичного мислення.

2. „Із чого починати?” – „мозковий штурм” – визначення шкали потреб учнів.

3. Створення моделі учнівського самоврядування – групова проектна робота.

· Визначення мети, напрямів діяльності, форм організації, структури.

· Розробка Положення (Статуту, Конституції) про учнівське само­врядування.

4. Презентація проектів.

5. Рефлексія.

6. Вироблення алгоритму та рекомендацій щодо Статуту школи – групова робота.

ІІ. ВЧИТЕЛЬСЬКЕ САМОВРЯДУВАННЯ:

1. „Чи можливе в нашій школі вчительське самоврядування?” – дискусія у формі ток-шоу.

2. Рефлексія вправи.

3. Визначення шкали потреб вчителів – „мозковий штурм”.

4. Створення моделей вчительського самоврядування – групова проектна робота:

· Вивчення основних положень про організацію роботи навчального закладу.

· Створення переліку сфер (напрямів) діяльності вчительського самоврядування.

· Можливі форми організації.

· Створення Положення про вчительське самоврядування та реко­мендації до Статуту навчального закладу.

5. Презентація проектів.

6. Рефлексія.

ІІІ. БАТЬКІВСЬКЕ САМОВРЯДУВАННЯ:

1.  „Школа, в яку я б хотів(ла) віддати свою дитину” – „мозковий штурм”, визначення шкали потреб батьків.

2. „Батьківські збори” – симуляція, метод „акваріум”.

3. Рефлексія вправи.

4. Створення моделі батьківського самоврядування – проектна робота в групах.

5. Презентація.

6. Рефлексія.

Із задоволенням відгукнуся на пропозицію співробітництва.

Досвід, отриманий мною в США, простий: у вас є проблема, ви збираєте команду однодумців і вирішуєте її, тобто „переходите вулицю”. Не обов’язково створювати об’ємні структури, асоціації зі статусом юридичної особи. Головне, щоб життя навколо нас змінювалось нашими руками, виходячи з наших потреб.

1 Стаття зі збірки “Антологія адаптованого досвіду (або для чого існують програми освітніх обмінів)” – Рівне, 2004. Докладніше про це надзвичайно цікаве та змістовне видання, що здійснене Рівненською обласною громадською організацією “Асоціаця шкіл партнерів”, – у наступних випусках бюлетеня. – Ред.