Громадянська Освіта

http://osvita.khpg.org/index.php?id=1070822718


ДОКУМЕНТИ КОМІТЕТУ МІНІСТРІВ РАДИ ЄВРОПИ.

07.12.2003

Рекомендація № R (99) ПРО СЕРЕДНЮ ОСВІТУ. Ухвалена Комітетом міністрів 19 січня 1999 року на 656-му засіданні заступників міністрів

(З Бюлетеня Бюро інформації Ради Європи в Україні, вип. 9, 2002; http://www.coe.kiev.ua )

Комітет міністрів, відповідно до пункту b статті 15 Статуту Ради Європи, беручи до уваги, що метою Ради Європи є досягнення більшої єдності між її членами і що цієї мети можна досягти, зокрема, спільними діями в культурній сфері,

пам’ятаючи Європейську культурну конвенцію, підписану в Парижі 19 грудня 1954 року, згадуючи, що на самітах у Відні (1993) і Страсбурзі (1997) глави держав і урядів держав-членів Ради Європи підкреслили важливість внеску, який може зробити освіта в справу розбудови і зміцнення демократичної безпеки і соціальної єдності,

пам’ятаючи рекомендацію Парламентської асамблеї № 1111 (1989) "Про європейський вимір освіти", пам’ятаючи резолюції, прийняті на 17-й сесії Постійної конференції європейських міністрів освіти (Відень, жовтень 1991) "Європейський вимір освіти: зміст викладання та навчальних планів",

урахувавши висновки 19-ї сесії Постійної конференції (Норвегія, червень 1997) на тему "Освіта 2000: тенденції, загальні питання і пріоритети пан’європейського співробітництва" і, зокрема, резолюції "Тенденції та загальні питання освіти в Європі: висновки завершених проектів" і "Основні цінності, мета і майбутня роль співробітництва у сфері освіти в Раді Європи",

ознайомившись зі зведеними звітами за підсумками проекту "Середня освіта в Європі", завершеного в грудні 1996 року, і, зокрема, з доповідями "Середня освіта в Європі: тенденції і проблеми" та "Європейський вимір у школі", а також із висновками підсумкової конференції "Що є середня освіта для Європи, яка змінюється: тенденції, проблеми і перспективи" (Страсбург, грудень 1996),

свідомий того, що з прийняттям рекомендації № R (83) 13 "Про роль середньої школи в підготовці молоді до життя" Європа здійснила глибокі соціальні, економічні, політичні та культурні перетворення, які значно змінили ситуацію і важливість політики в царині середньої освіти, враховуючи, що сьогодні освітні системи в державах-членах Ради з культурного співробітництва стикаються з багатьма серйозними проблемами, а саме:

- зі зростаючими соціальними вимогами та потребою економіки в людях з високим рівнем кваліфікації в ситуації - освіта для всіх і акцент на якості, що потребує диверсифікації умов, напрямів розвитку та методик освіти;

- з прискоренням і непередбачуваністю економічного й технічного розвитку, які призводять, зокрема, до того, що:

і) ринок праці вже не гарантує забезпечення роботою і потребує на додаток до фахової підготовки навчання протягом усього життя;

іі) руйнується соціальна єдність, маргіналізуються певні соціальні групи у зв’язку з безробіттям і послабленням ролі інституцій, моральних цінностей і традиційних норм поведінки;

ііі) зростає розуміння потреби захисту довкілля, а також принципів стабільного розвитку;

iv) завдяки розвитку нових інформаційних технологій відбулися величезні зміни в сфері культури:

- значно зросли мультикультурність і диверсифікованість Європи та європейських суспільств, а також небезпека ізоляціонізму, расизму, ксенофобії, нетерпимості, антисемітизму та ультранаціоналізму;

- зокрема серед молоді - небезпека збільшення скептицизму або навіть апатії до політики та демократичних процесів;

- збільшилися можливості руху осіб, ідей та інформації в новій Європі,

беручи до уваги те, що в усіх країнах середня освіта є однією з вирішальних і найуразливіших ланок освітньої системи і що цей сектор зазнав радикальних і швидких реформ, які потребують нового й ширшого погляду на проблеми й розв’язання організаційних та функціональних питань,

знову підтверджуючи свою впевненість у тому, що середня освіта відіграє визначальну роль у розв’язанні цих проблем за умови належної поваги до загальних цінностей, зокрема завдяки:

- утвердженню культурного різноманіття як загального надбання;

- поширенню освіти з питань етичних цінностей, що спирається на повагу прав інших, терпимість, взаємодопомогу і боротьбу з расизмом і антисемітизмом;

- поширенню освіти з питань демократичного громадянства не лише через навчальні програми, а й через заохочення до участі в демократичному прийнятті рішень у школі й поза нею;

- сприянню європейському виміру, який базується на повазі національної ідентичності та ідентичності меншин на національному й регіональному рівнях, а також враховує світовий контекст,

рекомендує урядам держав-членів з належною повагою до їхніх конкретних конституційних устроїв, національних і регіональних особливостей та освітніх систем:

- здійснювати поточні або майбутні реформи в середній освіті, керуючись принципами, викладеними в Додатку до цієї рекомендації;

- довести до відома зацікавлених державних і приватних установ у відповідних країнах рекомендацію і довідкові документи, на яких вона ґрунтується, по відповідних національних каналах;

- згідно з майбутніми домовленостями, далі обмінюватись інформацією і досвідом, спільно визначати тенденції та розвиток політики у царині середньої освіти в Європі,

пропонує Генеральному секретареві Ради Європи довести цю рекомендацію до відома держав-сторін Європейської культурної конвенції, які не є членами Ради Європи.

Додаток до Рекомендації № R(99)2

ОСНОВНА МЕТА СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ

і. Сьогодні навіть більше, ніж раніше, середня освіта в системі освіти має відігравати вирішальну роль у питаннях:

- поширення таких загальних цінностей, як повага прав людини, демократичне громадянство, взаємодопомога, терпимість, плюралізм, боротьба з расизмом і антисемітизмом, а також взаємна повага між людьми, жінками й чоловіками, соціальними групами і народами;

- сприяння обізнаності молодих людей про їхню відповідальність і обов’язки як громадян, котрі поважають права інших;

- озброєння молоді знаннями, вміннями, прикладними навичками та соціальними позиціями, потрібними їй для розв’язання найважливіших проблем європейського та світового суспільства;

- підготовки молоді до вищої освіти й навчання протягом усього життя, до мобільності, праці та повсякденного життя в терпимій, демократичній, багатомовній і мультикультурній Європі;

- сприяння обізнаності молодих людей про їхню спільну культурну спадщину та їхні спільні обов’язки як європейських громадян.

іі. У цьому контексті право кожного, зокрема найбільш знедолених, на доступ до диверсифікованої якісної середньої освіти як частини навчання протягом усього життя має стати реальним.

ПОЛІПШЕННЯ БАЛАНСУ МІЖ ФОРМАМИ НАВЧАННЯ Й ЗАВДАННЯМИ

і. Хоча пріоритетні завдання, що стоять перед середньою освітою - здобуття знань, особистий розвиток і соціалізація лишаються актуальними, треба зробити більший акцент на їхній неподільності й потребі розвивати справжні вміння.

іі. Величезні зміни, яких зазнає нині ринок праці, вимагають глибшої диверсифікації середньої освіти, забезпечення ліпшої підготовки для світу праці, що радикально змінився, а також гарантію тіснішого взаємозв’язку між загальною й технічною чи професійною формами навчання.

ііі. З огляду на зростаючу різноманітність потреб, з якими має стикатися середня освіта, та ще ширше коло соціальних груп, які вона має обслуговувати, потрібні тісніші зв’язки та новий баланс між загальною освітою і освітою технічною та професійною, між знаннями, що здобуваються, та конкретними навичками, а також розвиток загальних ключових умінь (незалежне мислення, здатність до аналізу і синтезу, власна оцінка тощо).

іv. Це обумовлює потребу в чіткіших завданнях, реформах і загальній реорганізації пропонованих напрямів чи вибору задля уникнення розпорошення й досягнення тіснішого взаємозв’язку, простоти і гнучкості.

v. У кожному разі заради простоти і гнучкості треба зробити більш прозорими можливості переходу від одного напряму або вибору до іншого і надавати інформацію про можливості продовження освіти у вищій школі та протягом трудового життя.

СТРУКТУРА І УПРАВЛІННЯ СЕРЕДНЬОЮ ОСВІТОЮ

і. Потреба оперативно реагувати на нові й нерідко непередбачені вимоги потребує не лише того, щоб структура і механізм управління середньою освітою були диверсифікованими і гнучкими, а також щоб вони планувалися під час консультацій з усіма зацікавленими сторонами.

іі. Таким чином, відповідальність має чітко розподілятися між національним, регіональним і місцевим рівнями як у підтриманні послідовної системи, так і у врахуванні місцевих або регіональних потреб і реалій.

ііі. Тому, беручи до уваги національні традиції та історію певного регіону, треба шукати узгодження не тільки в питаннях визначення ролі, обов’язків та їхнього розподілу, а й гарантувати також, щоб ці структури працювали гармонійно й демократично з появою нових потреб.

iv. Стає дедалі зрозуміліше, що базовою освітньою одиницею вже є не клас, а вся школа з її оточенням. Таким чином, викладання, навчання й життя шкільної громади має бути організовано довкола мультидисциплінарної команди (учителі, адміністративний персонал, інспектори, бібліотекарі, психолог, радник та ін.).

v. Цей підхід спонукає також до відкритості навколишньому світу та різним членам освітньої громади (таким, як сім’ї, керівні органи освіти, органи політичної влади, бізнесові, державні або приватні організації чи асоціації тощо) і потребує, щоб школа мала хоча б якусь незалежність для розвитку власної освітньої стратегії в оточенні, що їй допомагає і її підтримує відповідно до її фінансового стану і результатів.

ЗМІСТ НАВЧАЛЬНИХ ПЛАНІВ І МЕТОДИК ВИКЛАДАННЯ/НАВЧАННЯ

і. В умовах Європи і світу, що характеризуються великою складністю, швидкими й непередбачуваними змінами, величезним прогресом знань, збільшенням джерел інформації та розвитком нових технологій, концепцію загальної освіти треба переглянути й розширити, включивши до неї на додаток до гуманістичного, наукового і технічного компонентів, критичний та моральний виміри. Це стало особливо потрібним в умовах безпрецедентного розвитку науки, техніки і економіки та їхнього безпосереднього впливу на повсякденне життя і обов’язки людей як громадян (генна інженерія, обробка інформації та глобалізація - це лише кілька прикладів). Реформа навчальних планів і методик має враховувати всі ці міркування.

іі. Спеціальну увагу в процесі розроблення навчальних планів треба звернути на п’ять напрямів ключових умінь:

- політичні й соціальні вміння, включаючи вміння і бажання поділяти відповідальність, брати участь у груповому прийнятті рішень, розв’язувати суперечки мирно, долучатись до діяльності й допомагати поліпшувати демократичні інституції;

- уміння, потрібні для життя в мультикультурному суспільстві; з метою приборкання расизму і ксенофобії, що відроджуються, та запобігання атмосфері нетерпимості освіта повинна забезпечити молодь міжкультурними вміннями, як, наприклад, сприйняття різноманітності, повага до інших, уміння жити з людьми інших культур, мов і релігій;

- майстерне усне й письмове спілкування, яке є настільки важливим для успіху в освіті та соціальному й трудовому житті, що нині без них особи наражаються на небезпеку бути виключеними з суспільства; подібно до цього знання або хоча б можливість вивчення кількох мов набуває все більшого значення;

- обізнаність про інформаційне суспільство, яке народжується: досконале знання технологій, розуміння способу їхнього застосування, їхніх переваг та небезпеки, а також уміння критично судити про інформацію, поширювану засобами масової інформації та рекламою;

- уміння навчатися протягом усього життя, що становить основу неперервної освіти як у робочому середовищі, так і в особистому й соціальному житті.

ЛЮДСЬКІ РЕСУРСИ

і. Успіх реформування середньої освіти значною мірою залежить від участі й мотивації вчителів та інших освітян, які хочуть стати справжніми фахівцями освіти.

іі. Як повноправні учасники й головні діючі особи освітньої системи вони повинні брати участь у визначенні, вирішенні, запровадженні, оцінюванні та ході реформ. Тому спеціальну увагу треба приділити базовій і дальшій підготовці, яка відповідає цим зобов’язанням.

ііі. Починаючи з фахової підготовки і далі особливу увагу слід приділяти:

- міждисциплінарному підходу та роботі в команді, розробляючи шкільні стратегії;

- міжособистісним стосункам і соціальним відносинам, спілкуванню, контактам і співпраці з партнерами поза школою, зокрема на місцевому рівні;

- новій ролі вчителя, що ускладнилася через зростання кількості інформаційних джерел і розвиток нових інформаційних технологій, - він має допомагати справжньому засвоєнню інформації та знань, що здобуваються поза школою;

- механізму набуття й розвитку ключових умінь, а також педагогічним і методологічним ускладненням;

- оцінці й самооцінці.

iv. Неперервна освіта, незважаючи на досягнуті успіхи, нерідко не забезпечена інституційною базою і не розвивається. У деяких країнах з’являються обнадійливі тенденції, наприклад, підвищення кваліфікації саме в школі, що більше відповідає потребам усіх зацікавлених, дає змогу використовувати знання колег і виявляється дійовим знаряддям організації роботи школи.

v. Особливу увагу також слід приділити підготовці невикладацького персоналу, зокрема директорів шкіл і адміністраторів.

РЕФОРМУВАННЯ

і. Швидкість, з якою змінюються соціальні вимоги, а також складність потреб вимагають постійних інструментів для планування, аналізу, управління та оцінки часткових або загальних реформ середньої освіти.

іі. Тому реформуванню потрібно приділяти таку саму увагу, як і його змісту. Для досягнення успіху може виявитися суттєвим встановлення партнерських зв’язків, ефективна інформаційна стратегія, підвищення кваліфікації, врахування часового фактора, а також системного характеру всієї реформи.

ііі. Турбота про якість, оцінка ефективності дій, а також сам факт змін потребують існування постійно діючої системи оцінювання й контролю за виконанням. Така система, охоплюючи перевірку, контроль і консультування, значно підвищує роль традиційного їхнього виконавця - інспекції; це обумовлює застосування різних процедур, що поєднують самооцінку, внутрішню й зовнішню оцінки.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ВИМІР У СЕРЕДНІЙ ОСВІТІ

і. Слід заохочувати впровадження й розвиток європейського виміру в середній освіті, щоб досягти такої пріоритетної мети, як:

- у контексті відкритої Європи - озброєння молоді знаннями, потрібними їй, щоб бути мобільною, зокрема у працевлаштуванні;

- сприяння розвитку демократичного громадянства, що ґрунтується, зокрема, на спільних знаннях і взаємоповазі, а також на боротьбі з расизмом, ксенофобією і антисемітизмом;

- ознайомлення зі спільною спадщиною й різноманітністю європейських культур.

Досвід свідчить, що впровадження європейського виміру не тільки не загрожує національній, регіональній чи місцевій ідентичностям, а навпаки, розвиває й зміцнює їх.

іі. Подібно до цього, ознайомлювати з європейським виміром потрібно в дусі відкритості до решти світу.

ііі. Європейського вимір:

у навчальному плані

- не повинен стати новим предметом, але його треба враховувати в процесі розроблення програм для існуючих предметів та розроблення методик викладання;

- зокрема в історії, географії, літературі, філософії, економіці, праві та соціальних науках треба приділити увагу засвоєнню основних знань про інші європейські країни та розвитку навичок, потрібних для дослідження й пошуку інформації про ці країни;

- зазвичай впровадження європейського виміру в викладання цих предметів не передбачає стандартизації навчальних планів по всій Європі, проте потребує конкретних зусиль з боку фахівців, що розробляють навчальні плани, та авторів шкільних підручників і навчальних матеріалів, щоб ввести європейський вимір до тих частин навчального плану, які його найліпше демонструватимуть або вони є найпридатнішими для цього;

- слід заохочувати й розвивати навчання завдяки проведенню практичних занять, а також даючи можливості доступу й використання джерел інформації (огляди, бібліотеки, музеї, СD-роми, інтернет та ін.), так само, як партнерство і співробітництво зі школами в інших країнах;

у шкільній та позашкільній роботі

- треба різноманітними практичними засобами всіляко сприяти позашкільній роботі, яка має безліч можливостей для впровадження європейського виміру.

Серед цих видів діяльності треба розпочати або розвивати такі:

- зв’язки та обміни між європейськими школами (використовуючи нові технології і організації шкільних мереж);

- європейські клуби в школах;

- європейські (зокрема транскордонні) проекти з предметів, які становлять загальний інтерес (наприклад, довкілля, культура, економіка, історія, географія та культурна спадщина);

- розроблення шкільних стратегій, які залучають до європейської тематики та проектів усе освітнє товариство;

- викладання мов, що відіграє у цьому зв’язку центральну роль, тому що не лише сприяє мобільності і взаєморозумінню, а й висвітлює європейські цінності й різноманітність, зокрема мови меншин;

у фаховій і дальшій підготовці вчителів слід пам’ятати, що:

- обізнаність учителів про європейський вимір є вирішальною для всієї діяльності в цій сфері; її треба всіляко розвивати в процесі фахової й дальшої підготовки;

- готувати вчителів з відповідних предметів треба послідовно в дусі вищевикладених рекомендацій;

у процесі теоретичної й методологічної підготовки вчителів треба також пам’ятати:

- про використання у навчальній практиці шкільних обмінів;

- виховання вміння працювати в групах, розробляти проекти та брати участь у міжнародному співробітництві;

- уміння поводитися в умовах культурного плюралізму;

- ознайомлення з різними європейськими освітніми системами, зокрема з тим, як вони розв’язують сьогоднішні проблеми в освіті й підготовці.

iv. Впровадження європейського виміру в середню освіту може дати обнадійливі результати лише за умови, що середня освіта є частиною послідовної всеосяжної стратегії, яка поєднує відповідне фахове та дальше навчання, а також передбачає введення європейського виміру до навчального плану, розвиток відповідних навчальних матеріалів, а також постійне обговорення сутності і еволюції європейського виміру.

Рекомендувати цей матеріал