НАМ ПИШУТЬ.

Шановний Євген Захаров!

Я, вчитель Кам’янської СШ Софіївського району Лєготіна Олена Миколаївна, звертаюсь до Харківської правозахисної групи з двома проблемами:

1. Хочу співробітничати і в міру моїх можливостей сприяти правозахисній діяльності. Можливості сільської вчительки скромні, але я хочу, щоб в душах людей (в першу чергу - моїх учнів) горіла іскра громадянськості в усіх можливих її проявах і напрямках (в першу чергу - активна грамотна громадянська позиція і майже задавлене почуття власної значущості-гідності). Сподіваюсь на інформаційну допомогу у вигляді бюлетеня "Права людини".

2. Зробила спробу і ще роблю реально захистити свої законні права, не стільки з метою домогтися реального результату, а щоб реально поспілкуватися з рідною державою в цьому напрямі. Коротко про суть справи. Конституційний Суд України рішенням від 20.03.2002 р. визнав незаконним призупинення (читай, відміну) компенсації сільським вчителям витрат на опалення та освітлення житла і рекомендує звертатись в суд для вирішення цієї проблеми. Звернувшись до адвоката, я одержала рекомендацію звернутись до свого заврайво з відповідним проханням-клопотанням - компенсувати те, що мені належати повинне за законом "Про освіту" та рішенням КСУ. Відповідь я одержала, в ній коректно сказано, що можливості виплатити належну мені компенсацію немає, оскільки в Законі про бюджет 2003 р. ці виплати не передбачені. Я вірю, що на моєму рівні це тупик. Але душа кричить: моєму снові 14 років, я з ним животію на 280 гривень моєї зарплатні. Я не просто живу в злиднях і ледве звожу кінці з кінцями щоб вижити, я втрачаю сина - він хоче жити, а не виживати!!! А я ще ж хочу бути і вчителем в усіх відношеннях.

Я напишу Ніні Карпачовій, щоб подати голос: ми - вчителі України, ще живі.

Що можете сказати мені ви - правозахисники? Буду вдячна за будь-який відгук.

З глибокою повагою.

Ваш однодумець.

* * *

Шановний Володимир Вікторович!

Дуже вдячна за Ваш лист і надіслані матеріали (вони для мене як шматок хліба для голодного чи вікно в світ, оскільки я сьогодні в змозі виписувати регулярно лише "районку", а раніше я думала, до кінця життя не розстанусь з "Комсомолкою", ж. "Новое время", не говорячи вже про фахову пресу чи щось відповідне вікові сина). Ці матеріали я зразу ж переглянула (завтра на оперативці проінформую колег, багато що цінне для використання на уроках чи інших формах спілкування). Оскільки я послала клопотання про бажання прийняти участь у семінарі для вчителів "Ми - громадяни України", що організовується асоціацією "Нова Доба", то мене цікавлять матеріали, що сприяють підвищенню рівня громадянської освіти, але по натурі моїй мені цікаві всі матеріали, які ви можете надіслати. На уроках (5-11 кл.) я намагаюсь не просто поділитись інформацією, а дати дітям духовно - громадянський орієнтир (наскільки дозволяють мені мої скромні можливості), а тому ваша підтримка для мене джерело інформації і душевної сили.

Стосовно звертання до суду з питання компенсацій я свою думку висловила: я, "бідна", не вважаю доцільним "обдирати" "бідний" бюджет "бідного" району. Не їхня вина, що компенсація не виплачена. "Мне за державу обидно" - вона наші борги нам не прощає, а сама собі борги нам прощає (трирічний строк давності придумали! не знаєш, чи то сміятись, чи плакати).

Мене хвилює цей ланцюжок: задавлений вчитель - задавлена школа - задавлені обкрадені діти - в яке майбутнє вони дивляться, вірять, йдуть? Я їм говорю: "Ми дивимось на вас і чекаємо, що ви побудуєте краще життя, ніж ми". А що думають вони: "Як би утриматись на плаву? Відбитися від... рідної держави?" Чи що?

А тисячі інших обкрадених державою сільських вчителів, які зараз надриваються на своїх клаптиках землі: швидше і більше посадити, щоб було що їсти, бо не виживеш?

Ще мене хвилює таке питання: в курсі 11 класу "Людина і суспільство" в розділі ІІ "Суспільство" є теми "Соціальне життя суспільства", "Політичне життя суспільства", а теми "Економічне життя суспільства" не передбачено (і це в умовах ринкової реформи). Окремо читається курс "Основи економіка", але цей курс "Людина і суспільство" узагальнюючий.

Якщо Ви вважаєте, що мої думки можуть послужити добрій справі, я не проти, якщо ви їх надрукуєте, вказуючи адресу і якщо можна також і дівоче прізвище (Штапаук), оскільки за моїм дівочим прізвищем мене знають більше людей, і цим би я не себе втішити хотіла б, а кинути своєрідний клич до пробудження - єднання (в т.ч. і моїм однокурсникам). Я рада, що не боюсь, хоч невдоволення "зверху" долинає. А що мені втрачати? - держава вже покарала мене і мою дитину мізерною зарплатою.

Хоч на рівні генів (очевидно) страх живе (чи острах може). Але так гарно жити сміливо, а хотілося ще б і достойно в усіх відношеннях

З великою повагою до вас та до всіх сміливих і достойних.

Олена Миколаївна Лєготіна (Штапаук), с. Кам’янка, Софіїський р-н, Дніпропетровська обл., 53160