"Про викладання історії у ХХІ столітті у Європі".

З рекомендації Кабінету міністрів Ради Європи Rec (2001) 15

Ухвалена Комітетом міністрів Ради Європи 31 жовтня 2001 року на 771-му засіданні заступників міністрів

(Переклад - з Бюлетеня Бюро інформації Ради Європи в Україні, вип. 9, 2002; http://www.coe.kiev.ua )

* * *

Комітет міністрів, відповідно до пункту b статті 15 Статуту Ради Європи,

вважаючи, що метою Ради Європи є досягнення більшого єднання між її членами, ...

(Ми скоротили вступну частину Рекомендацій, в якій перелічена велика кількість попередніх документів та заходів Ради Європи. - Прим. ред. бюл.)

...враховуючи попередню роботу Ради Європи в питаннях викладання історії, в основі якої лежала ідея взаємного примирення й позитивного взаємного впливу між народами, а саме роботу в повоєнний період, коли головну увагу концентрували на усуненні підручників з історії, в яких містилися стереотипи й упереджені погляди, враховуючи успішні праці з проекту "Історія в новій Європі", а також програму "Викладання історії і нова ініціатива Генерального секретаря", яка допомогла республікам колишнього Радянського Союзу в розробленні методології осучаснення викладання історії, підготовці нових підручників й відповідного підвищення кваліфікації педагогів,

відзначаючи результати проекту "Викладання й вивчення історії в Європі у ХХ столітті" й зібрання педагогічних матеріалів для викладачів, представлені в ході завершальної конференції проекту "Перехрещення поглядів на ХХ століття", яка символічно відбувалася в Будинку історії Федеративної Республіки Німеччини (Бонн, Німеччина, 2001),

відзначаючи, що проект "Викладання й вивчення історії в Європі у ХХІ столітті" дав змогу, окрім іншого: здійснити значний прогрес у виробленні плюралістичної й витриманої в дусі терпимості концепції викладання історії, зокрема, через розвиток можливостей індивідуальних досліджень та аналізу; представити освітні інновації через використання як комп’ютерних технологій, так і нових дидактичних джерел; виробити приклади відкритого підходу до делікатних питань європейської історії ХХ століття,

рекомендує урядам держав-членів, цілком поважаючи їхній конституційний лад, ситуацію в державі або на місцевому рівні так само як і системи освіти:

- перейнятися принципами, викладеними в додатку до цієї рекомендації, в рамках здійснюваних або майбутніх реформ викладання історії й підготовки викладачів історії;

- забезпечити через відповідні процедури на державному, регіональному або місцевому рівнях, щоб відповідні державні або приватні органи їхніх країн отримали інформацію про принципи, які стверджуються в цій рекомендації, за допомогою перелічених у рекомендації документів, покладених в її основу, і, зокрема, зібрання педагогічних матеріалів для викладачів, підготовлених у рамках проекту "Викладання й вивчення історії в Європі в ХХІ столітті";

- на основі угод і домовленостей, які мають бути визначені, продовжувати роботу в царині викладання історії з тим, щоб поглибити зв’язки довіри й терпимості як у середині держав, так і між державами, а також знаходити розв’язки проблем, які поставатимуть у ХХІ столітті;

- використовувати також такий підхід, що об’єднуватиме різні проекти Ради Європи, зокрема проект "Навчання демократичному громадянству" та роботу, що проводиться в царині культурної спадщини,

просить Генерального секретаря Ради Європи ознайомити з цією рекомендацією держави-сторони Європейської культурної конвенції, які не є членами Ради Європи.

Додаток до Рекомендації Rec(2001) 15

1. ЗАВДАННЯ ВИКЛАДАННЯ ІСТОРІЇ У ХХІ СТОЛІТТІ

Викладання історії в демократичній Європі має:

- посідати значне місце в процесі формування відповідального й активного громадянина та розвитку почуття поваги до різноманітних розбіжностей, поваги, в основі якої буде розуміння національної ідентичності та принципів терпимості;

- бути вирішальним чинником примирення, визнання, взаєморозуміння і взаємної довіри між людьми;

- відігравати важливу роль у пропагуванні таких основних цінностей, якими є терпимість, взаєморозуміння, права людини і демократія;

- бути одним із основних елементів у зведеній за добровільною згодою європейській будівлі, в основі якої лежать спільна історична й культурна спадщини, збагачені європейським розмаїттям, яке містить і її конфліктні, а часом навіть драматичні аспекти;

- бути частиною освітньої політики, яка безпосередньо впливає на розвиток і формування молоді, бути органічним елементом у перспективі побудови разом із сьогоднішньою молоддю майбутньої Європи, так само як і мирного розвитку людського суспільства у світовому масштабі в дусі взаємного порозуміння та взаємної довіри;

- дати можливість розвивати в учнях інтелектуальні аналітичні здібності та інтерпретувати інформацію критично й відповідально через діалог, пошук історичних фактів та завдяки відкритому обговоренню, побудованому на різнобічних поглядах, зокрема, на суперечливі й гострі питання;

- дозволяти європейським громадянам давати оцінку як їхній індивідуальній, так і їхній колективній особистості через знання спільної історичної та культурної спадщини в її місцевому, регіональному, національному, європейському і світовому вимірах;

- бути інструментом, який запобігатиме злочинам проти людства.

2. ЗЛОВЖИВАННЯ ІСТОРІЄЮ

Викладання історії не може бути інструментом ідеологічного маніпулювання, пропаганди або підтримки ультранаціоналістичних, ксенофобних, расистських або антисемітських і сповнених нетерпимості цінностей.

Історичні дослідження і сама по собі історія, яку викладають в школі, не можуть у жодному разі - з яким би наміром це не робилося - бути сумісними з основними цінностями і Статутом Ради Європи, якщо вони подають або популяризують хибну історію, з використанням якогось із наведених нижче способів:

- фальсифікації історичних фактів, підробленої статистики, підробленого зобра-ження тощо;

- концентрації уваги на одній події, з тим, щоб виправдати або замовчувати іншу подію;

- зміненого представлення минулого з пропагандистською метою;

- гіперболізованої націоналістичної версії минулого, що може породити протиставлення між "ми" та "вони";

- неправдивого представлення історичних записів;

- заперечення історичних фактів;

- пропуску історичних фактів.

3. ЄВРОПЕЙСЬКИЙ МАСШТАБ У ВИКЛАДАННІ ІСТОРІЇ

Оскільки побудова Європи є вираженням одночасно як вільного вибору самих європейців, так і історичної реальності, то було б доречним:

- показати історичні зв’язки, що не припиняються, на місцевому, регіональному, національному і європейському рівнях;

- підтримувати викладання історичних моментів або фактів, європейський масштаб яких є найбільш очевидним, особливо історичних та культурних подій або спрямувань, що формували європейську свідомість;

- розвивати всіма доступними засобами - зокрема, через комп’ютерні технології - проекти співробітництва й підтримки між школами з тематики, пов’язаної з історією Європи;

- розвивати інтерес учнів до історії інших європейських країн;

- започаткувати або розвивати викладання про історію побудови самої Європи.

Для підтримання європейського масштабу у викладанні історії в розширеній, демократичній та мирній Європі було б доречним:

- враховувати результати роботи, виконаної вже під час здійснення проекту "Викладання і вивчення історії в Європі у ХХІ столітті" Радою з культурного співробітництва як у змістовному плані, так і в методологічному;

- розробити програми Ради Європи про реформи викладання історії й розроблення нових підручників і методичних посібників у рамках заходів, спрямованих розвивати і зміцнювати демократичну стабільність;

- розробити програми Ради Європи з ознайомлення з культурною спадщиною та з навчання культурної спадщини;

- якомога ширше поширювати навчальні матеріали, вироблені в рамках проекту "Викладання і вивчення історії в Європі у ХХІ столітті" з відповідним використанням інформаційних та комунікаційних технологій;

- посилити підтримку підготовки нових шкільних програм і стандартів у викладанні історії, серед них і підготовку нових шкільних підручників, зокрема в Російській Федерації, країнах Закавказзя, Південно-Східної Європи та Причорноморського регіону;

- використовувати програму Ради Європи з перепідготовки педагогічних кадрів з тим, щоб допомогти вчителям здобути нові знання в європейському контексті, що дасть їм змогу порівняти їхні погляди та їхній досвід.

4. ЗМІСТ ПРОГРАМ

Викладання історії хоча й повинно уникати зосередження енциклопедичних знань, водночас має:

- підвищувати обізнаність з європейським виміром, що має враховуватися під час розроблення шкільних програм з тим, щоб сформувати в учнях "європейську свідомість", яка буде відкритою для решти світу;

- розвивати в учнях старших класів вміння критично мислити, незалежно і об’єктивно судити, вміти протистояти маніпуляціям;

- висвітлювати події й факти, які відбивають історію Європи, яка вивчається через особливо значущі періоди та факти на місцевому, національному, європейському і світовому рівнях;

- подавати всі виміри європейської історії - не лише політичний, але й економічний, соціальний та культурний;

- розвивати дослідницький дух і зацікавленість, зокрема, використовуючи метод відкриттів під час вивчення культурної спадщини - тієї царини, яка наочно представляє взаємний вплив різних культур;

- обмежувати упередження й стереотипи, висвітлюючи в шкільних програмах позитивний взаємовплив між різними країнами, релігіями та науковими школами в процесі історичного розвитку Європи;

- критично подавати зловживання історією, коли йдеться про такі випадки, як заперечення очевидних історичних фактів, фальсифікація, замовчування, неосвіченість або "привласнення" фактів з ідеологічною метою;

- подавати суперечливі проблеми через звертання уваги на різні факти, думки та погляди, а також через пошук правди.

5. НАВЧАЛЬНІ МЕТОДИ

Використання джерел

Для ознайомлення з історичними фактами та для їх критичного і аналітичного вивчення мають бути використані найрізноманітніші джерела навчальних матеріалів, зокрема:

- відкриті для широкого доступу архіви, особливо в країнах Центральної та Східної Європи, які сьогодні дають можливість доступу до оригінальних документів, що раніше були закритими;

- кінофільми, документальні фільми та аудіовідеозаписи;

- матеріали, доступні завдяки інформаційним технологіям, які опановуються як індивідуально, так і в колективі (в цьому основна роль відводиться вчителеві);

- різні типи музеїв ХХ сторіччя, створені в усій Європі, історичні місця, які стали символами і сприяють реалістичному сприйняттю учнями недавніх подій, зокрема в їхньому повсякденному масштабі;

- усні історії, завдяки яким усні свідчення про недавні історичні події можуть "оживляти" історію для молоді і пропонувати погляди та бачення тих, хто не погоджується з "написаною історією".

Індивідуальні дослідження

Учнів слід заохочувати проводити - залежно від рівня підготовки та умов - індивідуальні дослідження з тим, щоб стимулювати їхню допитливість та ініціативу в збиранні інформації, так само як і їхнє вміння вирізняти головні факти.

Групові дослідження

Групи учнів, класи й цілі школи слід заохочувати брати участь у дослідницьких проектах або в активному вивченні з тим, щоб створити умови для діалогу та відкритого й толерантного порівняння поглядів.

Міждисциплінарний і мультидисциплінарний підходи

Вивчення історії повинно постійно використовувати освітній потенціал міждисциплінарного та мультидисциплінарного підходів через встановлення зв’язків з іншими навчальним дисциплінами, які разом становлять єдину шкільну програму, зокрема, літературу, географію, соціальні науки, філософію, мистецтво та природничі науки.

Міжнародний і транскордонний підходи

Залежно від обставин слід заохочувати міжнародні й транскордонні проекти, основані на дослідженні спільної теми, порівняльні підходи або реалізацію одного спільного завдання багатьма школами в різних країнах, зокрема з використанням нових можливостей, які відкриваються завдяки інформаційним технологіям, а також шкільним зв’язкам та обмінам.

6. НАВЧАННЯ І ПАМ’ЯТЬ

Відзначаючи такі позитивні досягнення ХХ сторіччя, як використання науки з мирною метою для поліпшення умов життя, розширення демократії та прав людини, слід, однак, у царині освіти зробити все можливе, щоб запобігти повторенню або забуттю таких подій, які мали місце в цьому сторіччі і завдавали спустошень, зокрема, голокосту, геноциду, етнічним чисткам, а також великомасштабним порушенням прав людини і основних цінностей та іншим злочинам проти людства, захист яких доручено Раді Європи. У зв’язку з цим, було б доречним:

- допомагати учням пізнавати й розуміти факти, а також їхні причини, що лягли чорною тінню на історію Європи та світу;

- задуматися над ідеологіями, які призвели до таких подій, а також подумати про те, як запобігти повторенню таких явищ;

- розробляти, розвивати й координувати програми перепідготовки навчального персоналу в державах-членах Ради з культурного співробітництва в цій галузі;

- полегшувати доступ до документальних джерел, доступних з цієї тематики, зокрема використовуючи нові технології, а також розвивати мережу ресурсних педагогічних центрів у цій галузі;

- забезпечити виконання й контроль за виконанням рішення міністрів освіти (Краків 2000), за яким у школах визначається один день - кожна країна вибирає його, спираючись на власну історію - для відзначення пам’яті жертв голокосту й запобігання злочинів проти людства;

- зробити більш широким спеціальний внесок Ради Європи в царині освіти в рамках спеціальної комісії з міжнародного співробітництва в питаннях вивчення голокосту, пам’яті та досліджень.

7. ПІДГОТОВКА Й ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ВЧИТЕЛІВ ІСТОРІЇ

Спеціалізована підготовка й підвищення кваліфікації вчителів історії повинна:

- готувати вчителів історії і заохочувати їх використовувати комплексні методи викладання історії, які потребують розмірковувань і які ґрунтуються на пошуку матеріалів;

- інформувати майбутніх учителів історії та тих, хто вже сьогодні викладає цей предмет, про всі останні доробки, інструменти й методи, зокрема, про використання інформаційних і комунікаційних технологій;

- ознайомлювати вчителів з тими педагогічними прийомами, які враховуючи фактичну інформацію, спрямовані на те, щоб учні могли використовувати й аналізувати історичні факти та їхній вплив на сьогодення в різних контекстах, наприклад, у соціальному, географічному, економічному тощо;

- допомагати вчителям запроваджувати оцінювальну практику, яка враховує не лише те, що запам’ятали учні, але й можливі вчинки школярів, спричинені здобутим знанням відповідної інформації, під час досліджень, аналізу суперечливих питань чи дискусій з них;

- допомагати знаходити й створювати в своєму класі навчальні ситуації міждисциплінарного характеру у співпраці з учителями задіяних дисциплін.

Оскільки інформаційні й комунікаційні технології трансформують роль учителя історії, важливо:

- створювати можливості для обмінів з тим, щоб учителі могли ознайомлюватися з великим розмаїттям навчальних ситуацій, в яких є такі нові ролі вчителів;

- підтримувати організацію обговорень у професійних колах труднощів, вагань або сумнівів, пов’язаних з новими навчальними методами;

- розвивати ресурсні банки, які не лише містять уточнюючу інформацію про документи або відкриті для доступу сайти, але й визначають значущість інформації, що походить з таких джерел та з таких документів.

Для виконання таких завдань і для визначення специфічного профілю вчителів історії було б доречно:

- відповідно підтримувати заклади, які готують викладачів історії з тим, щоб поліпшувати якість їхньої професійної підготовки, розвивати їхній професіоналізм та зокрема підвищувати соціальний статус;

- приділити особливу увагу підготовці викладачів, які навчають учителів історії, відповідно до принципів цієї рекомендації;

- підтримувати порівняльні дослідження завдань, структур і норм підготовки й підвищення кваліфікації вчителів історії та заохочувати до міжінституційного співробітництва і обміну інформацією, які потрібні для реформування системи підготовки й підвищення кваліфікації вчителів історії та підвищення кваліфікації викладацьких кадрів, які навчають вчителів історії;

- встановлювати партнерство між усіма активними інституціями, які опікуються питаннями підготовки вчителів історії або тими, хто причетний до такої підготовки (особливо засоби масової інформації), для того, щоб підкреслити їхню особливу місію та відповідальність.

8. ІНФОРМАЦІЙНІ Й КОМУНІКАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ

Відповідно до законних норм та з додержанням свободи вираження поглядів слід ужити заходів для боротьби з поширенням расистських, ксенофобних і ревізіоністських матеріалів, особливо через інтернет.

У контексті дуже широкого використання інформаційних і комунікаційних технологій молоддю як під час шкільних занять, так і в позашкільний час, важливо розвивати педагогіку й методику з урахуванням того, що ці технології:

- є потрібними ресурсами для викладання історії;

- потребують детального вивчення розмаїття й вірогідності джерел;

- дають змогу вчителям і учням мати доступ до оригінальних джерел і до значної кількості інтерпретацій;

- наочно розширюють доступ до інформації та історичних фактів;

- збільшують і полегшують можливості обмінів та діалогу.

Окрім цього, варто було б створити вчителям умови для того, щоб вони могли:

- самі допомагати своїм учням у процесі відбору оцінювати вірогідність інформаційних джерел і самої інформації;

- запроваджувати в своїх класах таку методику, яка б заохочувала до критичного аналізу, який спиратиметься на різні погляди й міжкультурний підхід до тлумачення фактів;

- допомагати своїм учням розвивати навички критичного аналізу та аналогічного мислення