ПРАВА ЛЮДИНИ ДЛЯ "МІЦНИХ ГОРІШКІВ".

e-mail: [email protected]
http://www.uapravo.org

Дотепер я схиляюся перед мужністю й цілеспрямованістю тих, хто перший почав рух за порятунок дитячого курорту в Скадовську і безкінечно вдячна їм за те, що дали мені можливість взяти участь у цій важливій і шляхетній справі. Особлива любов і подяка - лікарям Оксані Білинській і Лідії Гук, засновникам екологічного товариства "Джарилгач", надзвичайно мужнім, незламним і непідкупним борцям - моїм першим вчителям в галузі захисту інтересів і прав громадян.

ОБҐРУНТУВАННЯ НЕОБХІДНОСТІ ПРОВЕДЕННЯ КАМПАНІЇ

На березі Джарилгацької затоки Чорного моря у місті Скадовську та його околицях розташовано понад 270 літніх дитячих таборів, пансіонатів та санаторіїв. Це унікальний дитячий курорт. Джарилгацька затока мілка, добре прогрівається, має високий вміст йоду та інших лікувальних речовин.

У 1967 році на берегах затоки почали вирощувати рис. Технологія була недосконала, гербіциди і пестициди - неякісні. Насичену отрутохімікатами воду з рисових полів 5-6 разів на сезон скидали у Джарилгацьку затоку, де купалися діти. Над полями літали літаки і розсипали отруту, яку вітром розносило на узбережжя, де гралися діти. Вирощений рис містив у собі шкідливі речовини, ним годували дітей у дитячих садках та санаторіях, продавали споживачам.

Через 20 років у Скадовську виросло покоління молодих людей, які почали народжувати немовлят із раковими захворюваннями, без шлунків, без стравоходів, без репродуктивних систем. Різко зросла дитяча смертність. На той час у Джарилгацькій затоці не лишилося ні риби, ні крабів, ні креветок - самі медузи. Необхідно було припинити отруєння дитячого курорту і очистити довкілля.

МЕТА КАМПАНІЇ:

Очищення і відновлення цілющих властивостей Джарилгацької затоки та узбережжя.

ЦІЛІ КАМПАНІЇ:

У 1987 році троє лікарів і один журналіст міста Скадовська звернулися до мене з проханням допомогти надрукувати правду про наслідки отруєння Джарилгацької затоки. Місцева преса вся була під впливом комуністичної партії. Комуністична влада рисосіяння підтримувала, оскільки її керівники мали з цього великі гроші.

Правду вдалося надрукувати аж у Києві. Після цього комуністична влада організувала в усіх місцевих газетах, по радіо і телебаченню виступи на захист рисосіяння. Кожного дня в усіх ЗМІ нас лаяли не тільки вчені-аграрники, лікарі і партійні лідери, а й доярки, трактористи, студенти. Причому, вони лаялися не по одному, а цілими колективами. Наприклад, колектив педагогів та студентів сільськогосподарського інституту. Нас намагалися скомпрометувати не тільки як непрофесіоналів, але й як людей.

Ми вперше на собі відчули, що таке добре спланована й організована кампанія. І ми зрозуміли, що мусимо навчитися діяти ще спланованіше і організованіше. Для початку створили екологічне товариство "Джарилгач", у якому було всього 11 чоловік.

Було абсолютно очевидно, що нам потрібно багато однодумців. Ми почали агітувати людей і зробили першу дуже велику помилку. Коли, вислухавши нас, люди питали:

"Що треба зробити? Чого ви добиваєтеся?" Ми говорили: "Треба припинити сіяти рис на узбережжі, тому що це шкодить довкіллю". Така ціль не надихала людей, здавалася їм нереальною. Вони питали: а що треба сіяти на цих полях? А де будуть працювати люди, які тепер вирощують рис? Наші противники заявили, що ми хочемо безробіття і голоду.

Тоді ми сформулювали ціль інакше: "Ми нічого не маємо проти рису, але виступаємо проти отруєння затоки. Хай ті, хто сіють рис. користуються сучасними технологіями, щоб і довкілля, і рис лишалися чистим". Це більше надихало людей і не давало можливості нас звинувачувати.

ОТЖЕ, МИ ВИЗНАЧИЛИ ЦІЛІ ТАК:

- добитися запровадження на узбережжі нових безпечних технологій рисосіяння;

- добитися від уряду постанови про заборону скидати отруєну воду із рисових полів у Джарилгацьку затоку;

- добитися від уряду постанови про заборону розсипати над узбережжям пестициди за допомогою авіації;

- добитися від місцевої влади рішення про постійний незалежний контроль за хімічним складом води у Джарилгацькій затоці;

- добитися від місцевої влади рішення про постійний незалежний контроль за якістю вирощеного на узбережжі рису;

- добитися від місцевої влади рішення про регулярне оприлюднення результатів аналізів води та рисового зерна через засоби масової інформації.

СТРАТЕГІЯ І ТАКТИКА КАМПАНІЇ

А. Побудова коаліції

По правді сказати, в ту пору ми туманно уявляли, що таке коаліція. Але відчували:

чим більше нас буде, тим швидше досягнемо мети. Ми активно розбудовували організацію і робили при цьому багато помилок.

Кількість людей в організації росла, ми не встигали давати усім чіткі завдання, не окреслювали кожному коло його обов’язків, не кажучи вже про контроль над їх виконанням. Люди почали діяти на власний розсуд, але від імені організації. Зокрема, давали безглузді агресивні інтерв’ю, з яких потім усі сміялися, ходили в кабінети офіційних осіб і влаштовували скандали. Довелося розробляти чіткі плани та інструкції і контролювати, як вони виконуються. Анархічні й агресивні люди покинули організацію. Зате ті, що лишилися, почали працювати, як організація.

Ми зрозуміли, що не завжди кількість людей визначає якість організації і встановили певні критерії відбору. Щодо критеріїв, то ми знову помилилися.

Ми були лідери і вирішили, що нам потрібні такі ж сміливі й активні, як ми самі. Ми зневажали слабких і несміливих, міркуючи так: якщо нам розбивають вікна у квартирах, погрожують вночі по телефону, перекидають наші машини, утискують на роботі і ганьблять у газетах, то ми герої, а слабакам серед нас не місце. Але згодом помітили, що в нашій організації всі хочуть тільки керувати і, багато справ не робиться через те, що ніхто не хоче займатися чорновою роботою. Ми почали залучати людей для конкретної роботи.

Один тихий мовчазний слюсар, який ніколи не ходив на мітинги і боявся посадових осіб, мав щодня перечитував усі місцеві газети і вирізати з них все, що писалося з приводу нашої проблеми.

Ще одна тиха няня дитячого садочку заклеювала у конверти листи, які збирали інші активісти, і надсилала у столицю в ЦК компартії і в різні міністерства. Вона б ніколи не наважилася піти від дверей до дверей збирати підписи під листами, зате ревно слідкувала, щоб листи рівними порціями щотижня надходили одним і тим же посадовим особам - безперебійно. Ніхто з нас, лідерів, не здатен був би довго виконувати таку рутинну роботу. Ця жінка надсилала листи впродовж 4 років. Коли листів було багато, вона притримувала частину про запас, а коли не вистачало, вона просила родичів писати їх знову і знову. Хоч один лист із одним підписом, але кожного тижня - так вона працювала. Ці люди зробили для справи не менше, ніж лідери і герої.

У 1988 році в Херсонській області було всього три незалежні організації: РУХ, товариство "Просвіта" і "Меморіал". Ми всі були членами РУХУ і "Просвіти", через те загітували обидві організації включитися в екологічну роботу. Але це були дуже політизовані організації, проти яких комуністи вели шалену пропаганду і залякували ними простих людей. Комуністи оголосили нас ворогами народу Преса знову накинулася на нас. До того ж, обидві організації мали дуже багато власної політичної роботи і не могли працювати над екологічною проблемою стільки, як було необхідно.

Восени 1988 року було створене Всеукраїнське товариство "Зелений світ". Усі ми дружно вступили до нього, створили обласне відділення "Зеленого світу" і обрали керівником одного з лідерів нашої організації. Завдяки цьому у нас з’явилася потужна підтримка екологів усієї України.

В січні 1989 року був створений обласний Фонд милосердя і здоров’я, мене обрали президентом Фонду. Зрозуміло, що весь Фонд одразу ж виступив на захист Джарилга-цької затоки і дитячого курорту. Потім ми створили Асоціацію дитячих лікарів Скадовська, Об’єднання працівників дитячих садків Скадовська, дитячий екологічний Клуб "Джарилгач", Товариство матерів дітей-інвалідів Скадовська, Координаційну Раду пошуку альтернативних технологій рисосіяння. Лігу незалежних експертів-гідробіологів. Більшість цих організацій очолили наші лідери. А ще ми створили прес-центр коаліції.

Боротися з нами стало набагато важче. Якщо раніше вся преса лаяла товариство "Джарилгач", то лаяти десяток різних організацій було неможливо - ніхто б не повірив, що всі вони погані. До того ж, серед них були об’єднання за професією, їх ніхто не міг звинуватити у непрофесійному підході або дилетанстві. На наше щастя, у країні почалися демократичні процеси і редактори газет вже не ризикували відмовляти стільком організаціям у праві висловити свою думку. Тим паче, якщо йшлося про загрозу здоров’ю населення цілого району. А деякі редактори поділяли наші погляди і, як могли, сприяли нам.

Б. Вплив на обраних та призначених офіційних осіб

У ту пору вибори у нашій країні не були демократичними, обрані особи були чисто декоративними і нічого не вирішували.

Нам доводилося мати справу тільки з керівниками комуністичної партії та призначеними офіційними особами. Вже в 1989 -1990 роках стало можливим друкувати колективні відкриті листи в пресі, адресовані конкретній офіційній особі. Наші організації писали такі листи за узгодженим графіком. Так само за графіком перед вікнами кабінету якогось чиновника з’являлися діти із плакатом: "Будь ласка, не труїть нас, ми хочемо жити", або молодь із плакатом "Дозвольте нам народити здорових дітей".

Іще ми винайшли оригінальний спосіб впливу на чиновників. У нашій області на той час з’явилася дуже агресивна, дуже заполітизована громадська організація націоналістичного забарвлення. Її керівники хотіли вступити до коаліції, але це було не дуже добре для репутації в очах місцевого населення. Нам вдалося переконати цих людей, що коли ми будемо взаємодіяти, не афішуючи зв’язків, результат буде кращий. Робилося це так: коли ми хотіли добитися якоїсь поступки від чиновника, ми не йшли туди самі, а посилали членів цієї організації. Ми давали їм завдання вимагати у чиновника усе відразу і якомога більше. Наприклад, нам потрібне було приміщення для публічних диспутів. Ця делегація грубо і крикливо вимагала приміщення для наших диспутів, приміщення для своєї організації, негайної заміни усіх вивісок у місті, назв вулиць, пам’ятників на українські і, ясна річ, негайної заборони рисосіяння у курортній зоні. Вони доводили чиновника до хрипоти і знемоги. Через день-два приходила делегація від нашої коаліції - дуже чемні й готові до конструктивного співробітництва люди. Ми просили тільки приміщення для публічних диспутів. Чиновник скаржився нам на "тих хуліганів", ми йому співчували і запрошували взяти участь у диспуті. Як правило, ми отримували те, що хотіли. Наші таємні партнери дуже пишалися своєю роллю.

У ту пору ми припускалися багатьох помилок, які гальмували роботу. Наприклад, ми ділили світ на чорне і біле, людей на хороших і поганих. Усі офіційні особи в наших очах були противниками - монолітний ворожий табір.

У Скадовському районі був керівник дуже високого рангу, у якого дочка довго хворіла на алергію, потім стала інвалідом. Керівник жив на самому березі затоки. Ми попросили лікарів проаналізувати, чи не була її хвороба спричинена отрутохімікатами, які ми виявили в затоці. Лікарі підтвердили: досліди на мишах із цими отрутохімікатами дають схожі результати.

Ми знали, що районний керівник навіть самого високого рангу не може приймати самостійних рішень. Він зобов’язаний виконувати вказівки обласних керівників. Окрім того, йому доручено було займатися зовсім іншою галуззю, а не курортом чи рисосіянням. Ми не могли сподіватися, що він підтримає нас просто як людина, бо тоді б він втратив своє крісло.

Все. що ми зробили. - це передали через лікаря, який доглядав його дочку, результати експериментів на мишах з отрутохімікатами.

Зовні у наших стосунках нічого не змінилося. Ми ні разу не були у нього на прийомі, ні про що не просили. Але кожного разу, коли наші противники збиралися провести проти нас якусь акцію, лікар його дочки попереджав про це. Ми встигали підготувати свою акцію у відповідь.

Таким чином ми дізналися, що партійні керівники планують провести "круглий стіл" у прямому ефірі з проблем екології і рисосіяння. Запрошені були тільки наші опоненти. Ми підготували своїх фахівців і за годину до прямого ефіру прийшли у студію. Нас не пускали, тоді ми порадили організаторам "круглого столу" поглянути у вікна - там стояв пікет з плакатами. Врешті-решт нас пустили на "круглий стіл" і надали слово.

Пізніше серед чиновників різних рангів у нас з’явилися таємні прихильники, які теж забезпечували цінною інформацією. І тільки в 1990 році нас відкрито у пресі підтримав голова виконавчої влади Херсонської області. Лідери компартії почали проти нього запеклу боротьбу і через рік усунули з посади. Але за цей рік він встиг дуже багато зробити для врятування дитячого курорту.

В. Підготовка та розповсюдження інформації

Уся здобута нашими підрозділами інформація надходила у прес-центр, де працювали 4 журналісти-добровольці. Вони інформацію обробляли і частково друкували у своїх газетах, частково розсилали в інші.

Коли траплялася інформація, яку не хотіла друкувати жодна газета, нам доводилося робити листівки і роздавати людям.

Зараз смішно згадувати, як ми ображалися, коли якась газета друкувала критичну статтю про нашу організацію або про когось із її членів. Пізніше ми навчилися користуватися законом, за яким ця газета зобов’язана була надати нам стільки ж місця для спростування, як і для критики, і раділи, коли противники на нас нападали у пресі. Право на спростування критики ми використовували для публікації потрібної нам інформації:

результатів аналізів води у затоці, аналізів рисового зерна, захворюваності серед дітей, тощо.

У 1998 році мені вдалося умовити директора студії "Укртелефільм" зняти документальний кінофільм "Підземні води". Я написала сценарій, фільм був знятий, але жоден телеканал не хотів його показувати. Тоді ми з режисером Василем Вітром вирішили возити його за свій кошт по містах і селах вздовж Джарилгацької затоки, показувати у кінотеатрах і сільських клубах, щоб люди взнали всю правду про те, що чекає на них і на їхніх дітей, якщо не припиниться отруєння затоки. Місцева влада спробувала нам заборонити це. Тоді ми пообіцяли, що повеземо фільм у Москву в ЦК компартії, і вони не наважилися заборонити. Ми возили й показували фільм три тижні, спілкувалися з глядачами, збирали підписи під петиціями, і це дуже активізувало людей. Потім фільм показали ще й по центральному телебаченню.

Г. Спілкування, спрямоване на конкретну, цільову аудиторію та широкий загал

Двічі на рік ми проводили наукові конференції, на які запрошували вчених гідробіологів, спеціалістів сільського господарства, науковців з медичних науково-дослідних інститутів, економістів, керівників Скадовського району та Херсонської області і. звичайно ж, представників ЗМІ. Матеріали конференцій ми надсилали в ЦК компартії, в міністерства, у Верховну Раду.

Із широким загалом ми спілкувалися на громадських диспутах, які проводили в основному в Херсоні і в Скадовську. Окрім запрошених фахівців і офіційних осіб на диспути збиралися всі бажаючі. Промовці записувалися на виступи заздалегідь, а організатори слідкували за тим, щоб жодна сторона не мала переваги перед іншою ні у кількості виступів, ні у часі.

Після перегляду нашого фільму на громадський диспут у Скадовськ з навколишніх сіл з’їхалося понад 3 тисячі людей. Вони стояли навколо будинку культури 12 годин і слухали промовців через гучномовці. Наші активісти збирали у них підписи під черговим зверненням до керівників ЦК компартії, міністерств, Верховної Ради.

Восени 1989 року ми були делегатами з’їзду товариства "Зелений світ", у якому брали участь представники з усієї України. Добитися слова для виступу було надзвичайно складно, усі члени нашої наша делегації три дні писали записки організаторам, підстерігали їх у фойє та буфеті в перервах. Врешті-решт мені дали 5 хвилин, з трибуни з’їзду я звернулася до делегатів з проханням підтримати вимоги нашої коаліції й включити в резолюцію з’їзду. Делегати проголосували "за". Наступного дня ми розіслали копії резолюції в ЦК компартії, в міністерства, у Верховну Раду.

Д. Підтримка уваги з боку ЗМІ

Без участі ЗМІ, без їхньої підтримки ніяка серйозна кампанія взагалі неможлива. Будь-яка суспільне важлива подія не є подія, поки про неї не напишуть газети, не розповість радіо, не покаже телебачення. Якщо про організацію не пишуть газети, то чи існує така організація взагалі? Дуже сумнівно.

Загальновідомо, що ЗМІ над усе на світі люблять події і сенсації. Влаштуйте подію, а ще краще - сенсацію, і всі ЗМІ самі примчать до вас.

І в ті далекі роки, про які я розповідаю, і нині кожного разу, коли ми плануємо роботу нашої організації чи розробляємо стратегію і тактику якоїсь кампанії, ми закладаємо в наші плани акції, які можуть зацікавити ЗМІ. Діти з плакатиком "Будь ласка, не труїть нас. ми хочемо жити" ефектно виглядають на знімку в газеті і на телеекрані. Лідер організації може сісти в студії перед камерою і розповісти про захист довкілля - це буде "голова, що говорить", яку терпіти не можуть тележурналісти. І той же лідер з командою активістів може організувати цілодобову засідку біля каналу, по якому незаконно нишком продовжують спускати отруєну воду в затоку. Яке телебачення відмовиться зняти таку акцію? (Навіть у ті далекі часи, коли з нами боровся увесь обком компартії, журналісти знімали наші засідки і передавали в Київ на центральний телеканал).

Коли ми навчилися планувати і влаштовувати шоу для ЗМІ, виникло чимало інших проблем: як навчитися пристойно виглядати на екрані, навіть коли тобі задають неприємні запитання? Як сказати те, що потрібно тобі, а не те, чого добивається журналіст, і при цьому з ним не посваритися? Як уникнути провокацій під час багатолюдних акцій? Ми з подивом виявили, що громадський правозахист вимагає такого ж професіоналізму, як і будь-яка інша серйозна справа.

ЗАВЕРШЕННЯ КАМПАНІЇ

У 1990 році Міністерство охорони навколишнього середовища та Міністерство охорони здоров’я прийняли рішення про заборону розсипати отрутохімікати над узбережжям за допомогою авіації. А в 1992 році заборонили скидати отруєну воду з рисових полів у затоку. Деякі господарства перейшли на більш сучасні і безпечні технології вирощування рису. Деякі господарства взагалі відмовилися від рису й вирощують традиційні культури - кавуни і соняшник. Із 1990 по 1993 рік у районній газеті двічі на місяць друкувалися результати аналізів води в затоці. Продовжувалося чергування біля каналів, з яких час від часу вночі таємно спускали отруєну воду ті, хто не хотів втрачати "легкі" прибутки. Кожне таке забруднення широко висвітлювалося в пресі, винуватців штрафували. Врешті-решт найзапекліші забруднювачі узбережжя вимушені були відмовитися від шкідливих технологій вирощування рису.

З того часу Джарилгацька затока повністю очистилася, у ній знову з’явилися кефаль, краби і креветки. Унікальний дитячий курорт знову набув лікувальних властивостей і став міжнародним.