Правознавство та права дитини

Тематику роботи самі діти структурували, виходячи із наявних знань про розвиток суспільства: виділили три підтеми: 1) додержавний період або первісне суспільство; 2) період становлення держави і права та їх розвиток; 3) сучасна держава і право та їх вдосконалення.

Вихідною була думка, що вага спільних (суспільних) потреб обумовлюється тим, наскільки вони сприяють задоволенню індивідуальних. Тобто все розглядалось, виходячи із природи самої людини. Досконалість тих чи інших державно-правових утворень розглядалась через призму інтересів людини.

В ході обговорення учні почали складати схему своїх міркувань. Оскільки природні ресурси порівняно сталі, на схемі вони зображені вертикальною зеленою смугою. Потреби ж людей постійно зростають в міру росту кількості самих людей, тому вони зображені на схемі поставленим на вершину кутом, промені якого теж зеленого кольору. Така графіка дає можливість кожному легко зрозуміти природність, закономірність утворення держави та права...[Далі автор описує теоретичні міркування дітей щодо виникнення держави й права. Цей опис та відповідні кольорові схеми ми вимушені залишити поза рамками даної публікації. – Ред.]

...Важливо те, що за такої методики у дітей формуються чіткі переконання, які ґрунтуються на розумінні об’єктивного змісту, еволюційно визначених закономірностей розвитку земної цивілізації. А це є базою для легкого і невимушеного засвоєння фактажу. Оте калічення інтелекту досягається тим способом, що наша школа сьогодні не вчить аналізувати і розуміти суть процесів, явищ та подій; не дає технології мислення, а примушує механічно заучувати окремі формулювання, поняття, фрази, які швидко забуваються, оскільки не мають практичного застосування. Ця практика була ідеологічно виправдана в умовах радянської школи, коли стояло негласне завдання формувати масовий послух. Триматись за неї сьогодні більше ніж абсурд.

Я б хотів почути (чи прочитати) від опонентів переконливі, науково виважені аргументи на користь обов’язкового курсу правознавства в такому як сьогодні розрізі з точки зору сприяння гармонійному самовдосконаленню особистості дитини. Тут мені хочеться не погодитись з тим, що радянська система освіти була найдосконаліша у світі, її досконалість відносна: в умовах закритої радянської держави з суворою регламентацією духовного життя та задоволення потреб, дійсно механічна зубрячка життєво непотрібних теорій, понять і т. д. мала певний сенс, оскільки, закінчивши школу із твердими знаннями отих штучних істин, випускник мав змогу вступити до престижного ВНЗ і мав достатньо підстав надіятись на відносно привабливі перспективи в умовах тотальної монотонності життя в радянській системі. Радянська школа будувалася на тотальному примусі і неповазі до особистості. Але на таких принципах ґрунтувалося і життя дорослих. Абсурд українського сьогодення в тому, що школа залишилася радянською (за виключенням ідеологічної термінології), а мотивація вчинків – періоду дикого первісного накопичення капіталів під соусом нашого особливого менталітету.

Але повернусь ще до однієї складової роботи учнів — формування понятійного апарату. В ході роботи гуртка ця важлива складова освітньої практики здійснювалася теж на основі спілкування. Наприклад: учням пропонується сформулювати поняття держава. Виходячи з того, що дитина перш ніж оперувати абстрактними поняттями, повинна бачити об’єкт аналізу або його уявляти, учням пропонується скласти схему, проілюструвавши своє уявлення держави...

Слід звернути увагу, що діти сприймають державу-не як якусь абстракцію (в підручнику на стор.13 універсальна політична форма), а як людей, наділених правом приймати загальнообов’язкові рішення і які розділені на окремі органи в порядку підлеглості. Оперуючи образами і аналізуючи їх на схемі, діти легко усвідомлюють істину, що суспільство утримує державних мужів своєю працею, оскільки вони не створюють безпосередньо життєвих благ. Діти легко доходять і до ще однієї істини, яка якраз і є одним із ціннісних орієнтирів особистості: суспільство утримує державу, яка своєю діяльністю сприяє покращенню суспільного життя (на схемі це зображено взаємонаправленими червоними та зеленими стрілками). З даної істини діти роблять логічний висновок: утримувати державу, яка не сприяє покращенню життя недоцільно – її необхідно змінити, оскільки вона повинна слугувати суспільству, а не навпаки. Роблять діти і ще один важливий висновок ціннісної значимості – якщо спільнота (суспільство) буде протистояти державі в її зазіханнях на необмежену можливість керувати людьми як одне ціле (показано пунктирною дугою), тоді держава не зможе нав’язувати спільноті свою волю. Роблять діти і третій висновок: якщо люди хочуть жити багато, і красиво, вони повинні, залишаючись різними в особистому житті, бути безкомпромісно одностайними в питаннях контролю за діяльністю держави.Великий бардак настає в тій державі, де люди не здатні тримати під контролем владу і бояться влади. Саме так формується громадянська культура, принциповість, ота така необхідна толерантність і твердість принципів та переконань.

Діючий курс правознавства, підручник та навчальні посібники методом кавалерійської атаки нав’язують учнюмасу вигаданих авторами вимог, примушують засвоювати практично непотрібні визначення і поняття, штучні „залізобетонні“ фрази, руйнуючи природну здатність дитини сприймати дійсність в реальних вимірах та адекватно реагувати на всі процеси в суспільстві. Для ілюстрації я проаналізую той же параграф 13 „Президент України“. В даному параграфі автор передає зміст відповідного розділу Конституції України. Монотонно і сухо. Якщо ж підходити до викладу даної теми з точки зору формування цінностей, вартостей особистості, слід звернути увагу учнів на ст.102 Конституції України, а конкретно на обов’язок Президента України забезпечувати гарантію прав і свобод людини і громадянина та залучити учнів до аналізу української дійсності з позиції гарантованості прав і свобод. А далі ознайомити із процедурами захисту прав і свобод. Які громадянські якості може формувати курс, який не вчить відстоювати владну людську гідність?.. В обов’язковому курсі неможливий критичний підхід до аналізу ефективності, діяльності державних структур та посадових осіб, а лише роздуми над тим, чи повинен господар бультер’єра відшкодувати збитки господарю розірваного кота. Тому такий курс є прихованою формою оболванювання та примусу.

Раджу читачам бюлетеню звернути увагу на пояснювальну записку до програми з основ правознавства на 2001-2002 навчальний рік. Зокрема на завдання, які є орієнтовними для вчителя. Їх шість. Візьмемо перше: закласти основи системи правових поглядів і переконань учнів. Якщо говоримо про систему, то необхідно враховувати всі її елементи, їх взаємозв’язки та взаємообумовленість. А головне – будь-яка система вимагає послідовності дій. Неможливо сформувати ніякої системи, починаючи з того, що нам більше подобається. Не говорячи вже про те, що всі системи об’єктивно визначені і вигадувати свої не дано – така практика погано закінчується.



Якщо говорити про закладку основ правових поглядів дев’ятикласників, потрібно визначити з чого починати. А починати потрібно із ознайомлення дітей з правовими нормами, що регулюють всі стосунки в школі, та з процедурами захисту своїх прав учнями. Учень випускного класу повинен бути ознайомлений із всіма правовими нормами та процедурами, які дозволять йому захищати свої права під час вступу до ВНЗ та працевлаштування, правовими нормами та процедурами цивільного законодавства і т. д. без зайвих абстракцій. У нас же цікавий підхід до формування правових поглядів: – знайомити і не ознайомити із тим, що вкрай необхідно знати. Приклад: стаття 53 Конституції України. Як діяти учню, випускнику при порушенні його права на доступність безоплатність освіти в державних та комунальних навчальних закладах?..

Як же можливо сформувати правові погляди, не допомагаючи дитині розв’язувати за допомогою права ті життєві ситуації, які її щодня хвилюють, створюють дискомфорт?.. Якості особистості (світогляд, переконання, погляди і т.д.) формуються рівнем організованості діяльності. Неорганізована діяльність формує неорганізовану особистість. Це доведено педагогікою ще в XIX та на початку XX ст. Найбільш переконливо це доведено педагогічною діяльністю А.С.Макаренко. Недомовками формують лише байдужість і відповідну індивідуальним якостям форму протесту.

На завершення я хочу сказати одне, незаперечне: Україні не бути багатою та розвинутою державою до того часу доки ми, українці, будемо дурачити себе всякими вигадками і перетворювати дитинство своїх дітей в постійну боротьбу із вітряками.