Акція "Громадянин": проблема дитячих притулків

В цьому році у Чернігівській гімназії №31 розпочата робота по участі у Всеукраїнській акції школярів "Громадянин". Мета цієї акції – виховання небайдужих до проблем власної громади людей, перетворення "населення" на "громадян". Започаткована ця акція Асоціацією викладачів історії та суспільних дисциплін "Доба".

В школі створена ініціативна група з учнів та учениць 9-11 класів, що почала досліджувати проблему "Ставлення міста до безпритульних підлітків".

Першим кроком було опитування чернігівців про їх відношення до проблеми. Виявлено, що 100% опитаних вважає безпритульних дітей, дітей-жебраків, дітей без батьківського піклування – проблемою для міста. Але коли задавалося питання: "Хто повинен в місті займатися вирішенням цієї проблеми?" – відповіді були дуже різні. Тільки 4% вважають, що це справа соціальних служб. Близько 30% – це справа мера, 10% – облдержадміністрації. Дехто, чомусь, радив звертатися до президента і уряду. Найбільше здивування викликало те, що 6% відповіли, що все це повинні вирішувати батьки. Які батьки?

Учнями було проведено рейд по місту, під час якого знайомились з "дітьми вулиці". Так, вони є прикметою нашого міста. З приводу деяких звернулися до служби у справах неповнолітніх. Так, двоє хлопців майже місяць жили у підвалі багатоповерхового будинку. Добрі люди їх підгодовували, як бездомних цуценят. В нашому місті є притулок для неповнолітніх – Дитячий центр "Надія". Була надія, що хлопців візьмуть туди. Але перше ж питання у службі до нас було таке: "А ви в міліцію звертались?" Невже соціальні працівники, що повинні працювати з дітьми, у яких проблеми в сім’ї, ставляться до них, як до правопорушників?

Виникає ще одне питання: чи знайомі вони з Конвенцією ООН про права дитини? Відповіді на ці питання члени ініціативної групи вирішили отримати у самих державних службовців, підрозділах УМВС, що займаються неповнолітніми. Це був наступний крок нашого дослідження.

Велика частина роботи йде і у самому притулку. Створена волонтерська група, що працює кожен тиждень з дітьми, що там знаходяться. Це дуже потрібний заклад. І якби про нього знали, знали про можливість дітям прийти туди і попросити притулку, то менше було б їх на вулиці.

Але при уважному розгляді виявилося, що не все так гарно. Соціальна реабілітація, як процес, майже відсутня. І дуже прикро, що спостерігаються порушення прав дітей.

Діти розповідали (а вони дуже відверті із однолітками і трохи старшими за них), що їх сюди запросили "на оздоровлення", а потім вони поїдуть додому. Насправді ж їх просто забирали, обманюючи, бо, як казали вихователі, інакше їх не можна забрати з дому, від батьків, яких позбавляють батьківських прав, і додому вони вже не повернуться. Зрозуміло, що коли ми прослідкували подальший шлях однієї такої дівчинки, то виявилося, що через 3 дні після відправки в інтернат вона втекла звідти, і невідомо де знаходиться. Діти постійно знаходяться під загрозою відправки в "психушку". Офіційна версія: на обстеження. Дитяча: якщо будеш багато плакати чи кричати, не так себе вести, як хочуть вихователі, – відправлять в психлікарню. Чомусь діти вважають найголовнішим вихователем – охоронця. Мабуть тому, що він завжди тут і всіх знає, а вихователі приходять на зміну й інколи не знають, як дітей звати. Де ж піклування хоча б з боку держави, якщо не батьків, на яке мають право ці діти. Так, працівники піклуються про їжу, режим, постіль для дітей. Але ж цього замало. Чомусь ці діти позбавлені можливості навчатись, бо Статутом закладу освіта не передбачена. Три місяці дитина знаходиться у сфері уваги держави, що вважає за обов’язкову середню освіту, але відкладає на потім навчання підопічних.

З бесіди із старшим вихователем:

– Діти можуть самі прийти до вас?

– Так, для нас досить заяви самої дитини.

– А піти звідси?

– Ні, це не дозволяється!

– Але ж вони самі прийшли. Це ж не ув’язнення?

– Ви хочете сказати, що ми порушуємо права дитини? Так, порушуємо. Але інакше працювати ми не можемо.

У наших волонтерів склалося враження, що, дійсно, не можуть. Інакше не виникало б ситуації, коли вихователька вимагає від 5-річного хлопчика або слухати казку, або йти і стати в куток. А охоронець, що знущається над дітьми – будучи у нетверезому стані, б’є їх і "обмацує" дівчат – не залишився би працювати, хоч і з суворою доганою. Щодо останнього – дуже велике обурення у волонтерів викликало пояснення адміністрації: "Ну, не можна ж просто так звільнити людину".

Ці та багато інших фактів привели до такого плану дій нашої групи:

1) розгорнути інформаційну кампанію у ЗМІ задля привернення уваги до існуючої проблеми та інформування громади про можливі їхні дії;

2) звернутись до облдержадміністрації та управління у справах молодіжної політики для укріплення кадрового складу притулку;

3) організувати постійно діючу волонтерську групу для роботи у притулку;

4) ініціювати в місті програму "Виведення дітей з притулків та інтернатів": створення проекту фостерних (названих) сімей – після дослідження можливості її здійснення.

Робота продовжується.