Громадянська Освіта

http://osvita.khpg.org/index.php?id=1007566657


Громадянська освіта в середній школі

05.12.2001

Сергій Куксенко, директор школи,
викладач історії та правознавства,
голова РГ ВПЛ УАМА (с.Мала Бурімка,
Чорнобаївський р-н, Черкаська обл.)

Основні завдання, програма та методи громадянської освіти

Сьогодні проблеми взаємовідносин особи із суспільством та державою хвилюють не лише країни, які тільки вступають на шлях демократи, а й країни з глибокими правовими традиціями. Тому визнаною є думка про те, що для збереження і зміцнення демократії необхідна громадянська освіта. Навіть у державах з багатими традиціями демократії широко культивують громадянську освіту, розуміючи, що демократична свідомість не передається з генами, а потребує невпинного виховання. Адже знання елементарних питань політичного і громадянського життя, оволодіння принципами та процесами політичної взаємодії має бути потребою не тільки громадських і політичних діячів, а й усіх громадян.

Громадянська освіта – це набування теоретичних знань і формування практичних умінь і навичок основ демократії, прав і обов’язків громадян плюралістичного суспільства, вирішення конфліктних ситуацій, розвиток толерантності для розуміння і сприйняття світу.

Розвиток демократичних принципів життя в Україні неможливий без формування відповідальних за своє майбутнє громадян, особливо молоді. Адже демократія – це не тільки справедливі закони чи вільні вибори та багато партій, це – розвинута громада, громадянська структура, прагнення та широкі можливості громадян впливати на прийняття політичних рішень, брати участь у вирішенні широкого кола громадських проблем.

Громадянська освіта включає в себе навчання і виховання в їх нерозривній єдності і являє собою процес оволодіння правилами і нормами загальноприйнятних відносин між особою і суспільством, це не лише сума знань, це – особлива філософія, основа політико-правового мислення. Тому вона вимагає переорієнтації навчального процесу з уміння запам’ятовувати і, у кращому випадку, повторювати сказане вчителем чи написане у підручнику на створення умінь і навичок самостійно аналізувати ті процеси і явища, які відбуваються навколо людини, на основі отриманих знань.

Одним із важливих завдань, що має вирішити громадянська освіта, є навчити учнів діяти у різноманітних ситуаціях, адже людина повинна мати не стільки конкретні знання і уміння, скільки здатність не відступати перед незнанням і неумінням чого-небудь.

У цілому ж, на мій погляд, основними завданнями громадянської освіти є:

– дати учням знання про основні права, політичні і соціальні структури суспільства, основні його закони;

– дати можливість для самоствердження, самовизначення шляхом формування у школярів власної думки, активної життєвої позиції, збагачення форм і змісту спілкування з іншими людьми;

– формувати в учнів критичне ставлення до оточуючої дійсності, розвиток у них критичного і творчого мислення як важливої інтелектуальної риси громадянина;

– формувати свідомого громадянина, члена суспільства;

– формувати нонконформістську особу, незалежну від авторитету влади;

– формувати моральні пріоритети, які визнають:

• людину – найвищою цінністю цивілізації;

• свободи і права людини – загальнолюдськими цінностями;

• гуманізм і справедливість – універсальними принципами вселюдських стосунків;

• нетерпиме ставлення до порушень прав і свобод як окремих індивідів, так і цілих народів – необхідною умовою стабільного і міцного миру;

– формувати уміння застосовувати на практиці теоретичні знання, формувати навички особистої участі в суспільно-політичному житті, прийняття відповідальних рішень, здійснення свідомого вибору, модифікації своєї діяльності.

Програма з громадянської освіти повинна, на мій погляд, спиратися на філософський принцип визнання, в першу чергу, фундаментальної цінності особистості людини і її гідності. Іншими принципами викладання громадянської освіти повинні бути:

– безперервність (освіта в галузі громадянської освіти має здійснюватися з дошкільного віку і до випускного курсу ВУЗу, а також для дорослих;

– міждисциплінарність (не можна обмежуватися лише одним інтегрованим курсом, усі навчальні дисципліни мають містити елементи громадянської освіти);

– зв’язок освіти з практичною діяльністю (єдність знань, переконань, вчинків учнів повинна спиратися на безпосередній досвід демократії, який неможливий в авторитарній школі: необхідно, щоб у кожному педагогічному колективі, у діяльності педагогів і дирекції школи переважали демократичні, а не авторитарні стилі спілкування і керівництва);

– інтеркультурність (громадянська освіта не повинна обмежуватися і спиратися на культурні надбання лише українського народу, а використовувати досягнення багатьох культур і цивілізацій).

Програма повинна бути побудована так, щоб можна було прослідкувати статус особистості в сім’ї, школі, мікросоціумі, в суспільстві, державі і світі.

Програма має носити не лише навчальний, а й освітній характер. Тому вона повинна:

І. Мати індивідуальний характер, враховувати вікові особливості, динаміку розвитку учня, його налаштованість на соціальне вмотивування.

2. Забезпечувати діалогічну "зустріч" особистих знань учня зі знаннями, які зафіксовані в соціально-науковому досвіді, сприяти обліку та узгодженню різних цінностей.

3. Реалізовувати можливість подання навчального матеріалу в різній формі.

4. Передбачати різноманітні способи навчальної роботи, а тому отримання учнем не лише системи знань, а й метазнання, тобто відомості про організацію наукової інформації, прийоми її використання, про методи формування цих знань у пізнавальному досвіді людства.

5. Дати можливість виявити особисту причетність учня до заданого програмою змісту.

6. Формувати більше освіченість, ніж навченість, тобто розвивати ті особистісні риси учня, які забезпечують його індивідуальне світобачення, можливість творення і самовдосконалення, використання свого ментального досвіду для оцінки фактів, подій з позицій особисто значимих цінностей і внутрішніх установок, самостійного вибору шляхів їх реалізації.

Громадянська освіта повинна сприяти вихованню обізнаних, розумних, людяних і активних громадян, відданих цінностям і принципам демократії. Демократія ж вимагає від кожної людини відповідального самоконтролю. Їй не досягти своїх цілей, якщо громадяни не схильні брати участь у громадських справах. Демократія вгасає, коли громадяни уникають політики. Як вірно відзначив Луїс Брадейс: "Найбільшою небезпекою для свободи є пасивність народу". Тому, крім виборів і голосування, які є серцевиною демократії, громадяни повинні стати активними учасниками громадського і політичного життя.

Впровадження громадянської освіти необхідне для подолання політичної апатії і боротьби з такими викликами демократичним цінностям, як нетерпимість, ксенофобія, расизм, насилля, тероризм. Громадянська освіта має розвивати широкі уявлення учнів про світ і роль у ньому людини, виховувати толерантність і повагу до тих, хто має інші переконання, формувати розвинені морально-інтелектуальні якості, утверджувати гуманістичні правила і норми співжиття, вкорінювати у свідомості основні засади волелюбності і самодисципліни духу, правової і політичної культури, економічного мислення, патріотизму, виробляти вміння обстоювати свої права і свободи, потреби і інтереси в єдності з інтересами держави і суспільства, культивувати в свідомості учнів пагони свободи і громадянської зрілості. Для того, щоб демократія змогла вижити і працювати, молодь повинна навчитися розуміти важливість правопорядку, спільно працювати в ім’я покращання суспільства, демонструвати терпимість до політичних опонентів, критично ставитись до свідчень із засобів масової інформації, стати активним учасником громадянського і політичного життя. Справжнім творцем демократії може стати громадянин, який не лише знає догми закону, а й розуміє межі власних домагань, їх припустимість чи неприпустимість. Така людина правильно уявляє не лише те, на що їй вказуватимуть упродовж її життя інститути держави, а й те, на що слід вказувати їй самій (через референдуми, вибори, виступи в засобах масової інформації тощо) у межах правового поля.

До змісту громадянської освіти мають входити проблеми (як загальні, так і місцеві, регіональні), що хвилюють кожного, щойно він починає усвідомлювати себе в суспільстві. Оскільки громадянська освіта повинна давати і формувати знання, уміння, навички і позиції з політичних, економічних, правових, морально-етичних питань, то відповідними повинні бути і теми занять: політичні системи, конституційне облаштування держави, сила і влада, суспільство, освіта виборців, права людини і відповідальність, правила і закони, обов’язки, справедливість, свобода і примус, співробітництво і конфлікт, рівність і багатоманітність, власність, відмінності між людьми і толерантне ставлення до них, порушення закону і неправомірні дії, демократія і тоталітаризм, відповідальність за навколишнє середовище, повага до себе і до оточуючих, дружба, чесність, вірність...

Найгостріші, найактуальніші проблеми сьогодення: наркоманія, алкоголізм, хуліганство, крадіжки, "дідівщина" в армії – теж заслуговують на увагу громадянської освіти.

Громадянська освіта потребує нетрадиційних методів роботи як при засвоєнні нового матеріалу, так і при перевірці знань, умінь, навичок учнів, вияву їх ціннісних установок. Варто відмітити, що пасивний характер роботи учня на уроці за традиційної системи навчання утруднює формування у нього активної життєвої позиції і створює благодатний грунт для утвердження у підростаючого покоління тоталітарного типу свідомості. Психологами ж доведено, що найкраще засвоюється новий матеріал в процесі практичної діяльності. Тому методика громадянської освіти повинна передбачати активну участь і взаємодію дітей, повне їх включення в процес пізнання світу. Учні – активні дослідники оточуючого, а не пасивні слухачі вчителя. Методологія співучасті та взаємодії повною мірою включає учнів у процес навчання.

Викладання громадянської освіти буде ефективним лише тоді, коли буде здійснюватися на методологічних принципах інноваційного навчання. Які ж головні відмінності інноваційного навчання від традиційного? Розглянемо їх у порівняльній таблиці:

Категорія для порівняння

Традиційне навчання

Інноваційне навчання

Навчальний процес

– взаємозв’язок двох автономних діяльностей: навчальної діяльності вчителя та навчально-пізнавальної діяльності учня.

– цілісна взаємодія, співпраця двох рівноправних її учасників – учня та вчителя.

Мета навчання

– засвоєння певної суми знань.

– розвиток особистості, різноманітних форм мислення кожного учня та продуктивних способів діяльності, формування переконань, почуття відповідальності за прийняті рішення.

Позиція і роль вчителя

– орієнтується на предмет навчання, переважно інформаційна і контролююча функції.

– зорієнтована на особистість учня, переважають організаційна і стимулююча функції.

Стиль
спілкування

– переважно авторитарний:
ініціатива учнів гальмується.

– демократичний:
ініціатива учнів підтримується.

Пізнавальна
діяльність
учнів

– в основному виконання репродуктивних завдань, дій за зразком, вправ за заданими способами рішення.

– на першому плані творчі і реконструктивні завдання, які визначають вибір репродуктивних завдань.

Цілі і плани їх досягнення

– задаються вчителем.

– розробляються вчителем і учнями.

Форми навчання

– Основа фронтальна: виходячи з положення про те, що добре пояснення вчителем матеріалу – гарантія того, що учні його засвоять.

– групова і індивідуальна, що грунтується на довірі дитині, опорі на її здатність відповідати за себе, стимуляція почуття гідності та самоповаги; дослідницькі і комунікативно-діалогічні та моделюючі форми роботи.

Опора на:

розвиток пам’яті і окремих розумових умінь учнів

– не механічне запам’ятовування „безспірних істин“, поділ на „чорне“ і „біле“, а розуміння необхідності різнобічного вивчення явища, максимальне залучення до навчання власного досвіду учня, їх мислення.

Мотив діяльності учнів

– обов’язок уникнення невдач.

– досягнення успіху і самореалізація.

Методи викладання повинні відповідати наступним вимогам:

– зацікавити учнів життєвою важливістю і актуальністю порушуваних при вивченні проблем;

– примусити учнів задуматися над питаннями, які вивчаються, питаннями відносин між людьми, а також між громадянином і державою:

– стимулювати учнів формувати свою думку і вільно її висловлювати;

– вчити учнів спілкуватися один з одним, вирішувати конфлікти, які виникають між людьми на основі толерантності, поваги людської гідності і прав людини;

– створювати в класі атмосферу поваги і рівності; без якої про ефективну громадянську освіту говорити немає сенсу.

Ці вимоги можуть забезпечити лише активні методи навчання, під якими я розумію не лише ігри, але також всі види діяльності, які погребують творчого підходу до матеріалу і створюють оптимальні умови для самостійної роботи учнів.

Ось деякі з них:

– рольові, ділові та мотиваційні ігри (один із основних методів активного навчання; це невеличка п’єса, яка ставиться учнями з метою інсценування незвичайних ситуацій та подій з моделюванням вірогідної поведінки учнів і спрямованості їхньої розумової діяльності);

– соціально-психологічні тренінги, тести (спрямовані на підвищення психологічної і соціальної культури учнів, вчать працювати в групі, створюють умови для участі і самореалізації кожного);

– робота в парах і малих групах (дозволяє активізувати роботу учнів, залучаючи до неї всіх, дозволяє за невеликий проміжок часу генерувати велику кількість ідей або осмислити абстрактні поняття на основі власного досвіду, сприяє вільному розкриттю кожного);

– дискусії (дозволяють висловити кожному свою точку зору, навчитися слухати свого співрозмовника, говорити по черзі, сперечатися. Учні отримують досвід самопрояви, бачать, як люди по-різному можуть підходити до одних і тих же питань, вчаться поважати думку іншої людини);

– "мозковий штурм" (це метод заохочення творчої активності та швидкого генерування великої кількості ідей; застосовується для розкриття конкретних проблем або знаходження відповіді на якесь запитання);

– проведення досліджень, виконання проектів (це самостійне дослідження певних тем протягом певного проміжку часу, яке завершується підготовкою підсумкової роботи; цей метод дає учням практичні навички в організації власної діяльності, планування часу; дозволяє учням самим контролювати своє навчання; створює можливості для співпраці учнів одне з одним та з іншими людьми; дає практичні навички публічної презентації та захисту власних знахідок і думок).

Завдяки таким методам активізується навчальний процес, розвивається творче мислення школярів формуються навички діяти в різноманітних життєвих ситуаціях. Активні методи сприяють кращому засвоєнню термінів і понять, стимулюють учнів до ґрунтовної роботи з першоджерелами і додатковою літературою, значно підвищують інтерес до навчання, тренують пам’ять, розвивають кмітливість, логічне мислення, виробляють уміння застосовувати здобуті знання на практиці, поглиблюють та урізноманітнюють міжпредметні зв’язки.

Рекомендувати цей матеріал